Звісно, без війни було б краще, проте уникнути її було дуже складно, особливо зважаючи на божевільні ідеї Володимира Путіна. Зрештою, божевілля при такій роботі не дивина. Свого часу, він і сам усіх переконував, що перебування більше двох термінів на посаді президента такої країни як Росія - ідея дуже небезпечна, можна з’їхати з глузду.
Проте це було давно, ще в часи його другого терміну.
З іншого боку, українська дипломатія, яка за висловом міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби стала «зухвалою», не дуже переймалася як уникнути війни, рішучо і потужно відстоюючи національні інтереси країни і не лякаючись не те що якоїсь там війни, а навіть тотального ядерного апокаліпсису.
Що звісно трохи непокоїть наших західних партнерів, які хотіли б уникнути надмірної ескалації, або принаймні контролювати її рівень. Себто війна війною, але треба якось тримати себе в розумних межах. Це непросто, але доводиться враховувати прохання впливових партнерів, тим паче воюємо ми значною мірою на їх гроші, їх зброєю, ну і з потужною інформаційною і економічною підтримкою, а ядерної зброї у нас нема.
На рівні ядерного попелу ескалацію може влаштувати тільки божевільний очільник найбільшої держави світу.
Проте, ще раз підкреслю, що не зважаючи на війну - Україна живе.
З голоду ніхто не помирає, енергетичну систему збирають докупи після російських обстрілів. Ба більше, в тих містах і містечках України, які знаходяться трохи далі від фронту, українці вже повернулися до свого улюбленого колективного заняття – сварок і нарікання. Не так і не тоді вмикають світло, не така температура в квартирі, не почистили сніг на вулиці і взагалі, держава не дбає!
Тут нічого і не скажеш, волелюбний нарід з европейськими традиціями вимагає високих стандартів, тим паче тепер, коли Україна це не просто якась там собі третьорозрядна держава з східно-європейської периферії, а потужна країна, на додачу ще й справжній кандидат до Євросоюзу. Тому вимоги до послуг і справедливості цілком виправдано мають бути якнайвищими, щоб не вразити народну гідність.
Що в свою чергу, вимагає пильного нагляду за тим, щоб ніхто не отримав більше електричної енергії ніж сусід. В іншому випадку без скандалу і скарг не обійтися.
Головне, що є на що скаржитися. Електроенергія в сусідньому домі крім того, що збурює почуття справедливості, свідчить ще й про те, що енергетична система знову запрацювала.
Хоча, цілком можливо це хтось роздобув собі генератора і дратує сусідів не тільки світлом, але машинним грюкотом. Що теж звісно травмує почуття справедливості, бо виникають питання не тільки щодо шуму, але й щодо фінансової складової. Зокрема, а звідки кошти на генератор? А на бензин, чи дизель?
Зрозуміло, що відразу з’являється ще й питання контролю за правильним використанням того самого генератора. Поки щоправда, ще ніякої інспекції не створили, але можна не сумніватися, що ця справа не за горами. Особливо якщо війна ще трохи затягнеться, то наші народні обранці і уряд обов’язково її створять.
Без державного контролю годі уявити бодай якусь сферу життя в Україні.
Здорового глузду, якось завжди бракує, тому потрібен контроль і то обов’язково контроль державний.
Щоправда, навіть до війни, це не призводило до того, щоб українці були задоволені життям, ба більше, навіть до революції такого не було. Зате завжди знаходилися підстави, щоб понарікати і звісно, ховатися і дурити ту саму державну інспекцію, яка створена на вимогу самих же українців та повинна подбати про щастя і добробут, і головне вдовольнити почуття справедливості, широких верств трудящого народу.
Можна навіть сказати, що це такий собі своєрідний український perpetuum mobile або інакше кажучи, вічний двигун.
Щось не подобається, чи помітив проблему? Вимагай негайного державного втручання! Отримав? Нарікай і ховайся.
Проте, життя на цьому не зупиняється і стрімко рухається вперед, а українці або майстерно поборюють трудності, або з не меншим хистом до них прилаштовуються. І зрештою, в чергове виявляється, що Йозеф Швейк таки мав рацію – ще ніколи так не було, щоби якось не було. І на війні, і в мирі.
Шеф-редактор
журналу «ЕнергоБізнес»
Петро Білян
