Причому, вже з наступного року.
Цілі амбітні.
Уже мають відновитися підприємства. Мільйони українців мають повернутися з Європи.
Економіка повинна швидко поновитися до передвоєнного рівня, себто ВВП знову має сягнути 200 млрд доларів. На додачу, країна має стати вкрай привабливою для капіталу. І вже до 2032 року економіка має вирости до 500 млрд доларів.
Воно, як то кажуть, картина приємна, тільки брак марної речі, навіть двох.
По-перше, розуміння, як це все буде робитися. Бо якщо це все так просто, то чого ж в кращих умовах, без війни, цього зробити ніяк не вдавалося? До рівня 200 млрд доларів українське господарство підбиралося вже двічі. Напередодні революції, у 2013 році, ну і у минулого року.
Майдан, відторгнення Криму, сепаратистський заколот на Донбасі, а на додачу майстерно проведений курс реформ і терапії банківського сектора обвалили українську економіку до рівня 90 млрд доларів у 2015 році. І далі ми шість років відновлювалися до передреволюційного рівня, досягнутого за часів «злочинної» влади. Не встигли потішитися, як вліз зі своїми посіпаками Путін, і все поламав.
Можна не сумніватися, що обвал економіки буде куди більшим ніж революційного 2014-го. Повномасштабне вторгнення, знищені росіянами міста, захоплена територія, з десяток мільйонів біженців. Як можна розраховувати на швидке відновлення «довоєнного» рівня, якщо в кращих умовах, при «конфлікті низької інтенсивності», а не повномасштабного вторгнення, на це пішло цілих шість років? Тим паче, якість реформаторів, регуляторної і податкової політики така, як і раніше. Невже Європа і Америка не тільки «насиплють» гору грошей, а ще самі все облаштують?
Ну і по-друге, з уваги візіонерів випадає те, що доки Україна веде війну, плани майбутнього захопливого економічного буму виглядають як маячня. Доки війна не завершена, бодай не досягнуто тривалого перемир’я, про розвиток можна не мріяти. Виживати, боротися, воювати - звісно не тільки можна, але й треба. Тут варто зауважити, що мало виграти війну і навіть вийти на кордони, ще треба домогтися миру. А це справа непроста. Сам факт виходу на держкордон не означає навіть припинення обстрілів. В 2014 році росіяни ним не переймались. І зараз, щоб обстріляти Київ, а то й Львів ракетами, їм навіть не треба входити в повітряний простір України. Це можна зробити і з-над Каспію.
В Україні популярна історія Ізраїлю, який мало того, що успішно воює супроти ворогів, але ще й має високий рівень розвитку, розвинуту інноваційну економіку і ніщо не заважає йому багатіти. Можна, звісно, не акцентувати увагу на тому, що в Ізраїлі живуть євреї, які і в Україні, як правило, заможні, відрізняються високим рівнем освіти, навичками міського життя і підприємливістю, хоча це важливо. Є ще одна річ, про яку у нас забувають.
До середини 1980-х років Ізраїль був доволі бідною соціалістичною країною з вкрай мілітаризованою економікою. І шлях до багатства і розбудови інноваційної економіки почався приблизно з середини 1980-х років. Дорогу до реформ, лібералізації і, за великим рахунком, багатства відкрив мир з Єгиптом. Переговори велися довго, попри війну на виснаження. Зрештою, прем’єру Менахему Бегіну довелося навіть віддати єгиптянам Синайський півострів з священною горою Синай, де Мойсей отримав скрижалі.
Півострів площею в декілька Ізраїлів, нафтовими родовищами і стратегічним положенням поряд з Суецьким каналом вже був завойований ізраїльськими військами, там вже були ізраїльські поселення. При цьому Єгипет в Ізраїля війни не вигравав, якраз навпаки.
Ізраїльську дипломатію, звісно, навряд чи можна назвати «зухвалою», вона радше раціональна. Мир з Єгиптом, Йорданією і непогані стосунки з Туреччиною і Саудівською Аравією дають можливість почувати себе впевнено. Армія, теж вирішує свої завдання, проте будь-який ізраїльський воєнний експерт вам скаже, що повномасштабна і затяжна (понад 90 днів) війна, це катастрофа для Ізраїля. Зокрема для економіки. Особливо, якщо це буде війна з країною на зразок Ірану, чи, скажімо, того ж Єгипту – з величезним населенням і територією. Тому робиться все, щоб такої війни уникнути.
Загалом, якщо воювати довго, то про багатство, розвинуту економіку і заможне життя можна забути. Тоді треба готуватися жити скромно, працювати багато, а державна регламентація стане неминучою. Щоправда, варто зазначити, що тут в України є великі успіхи. До війни ми вже роки два жили в умовах фактичного надзвичайного стану, поборювали підступний коронавірус.
У питаннях регламентації вже багато що зроблено, тут тобі і масковий режим, і зупинки транспорту, і дріб’язкові перевірки, не кажучи вже про контрольні органи, які тільки і мріють щось відслідкувати. Недаремно Україна ще до війни належала до країн з найбільш репресивним економічним законодавством в Європі.
Зроблено багато. Залишилися дрібнички. Скажімо, створити якийсь Держплан новітнього зразка, який буде нарізати завдання і ділити гроші які партнери будуть давати Україні на відбудову. Окрім того, якось треба правильно розподілити репарації з переможеного суперника. Хоча, тут головне, спочатку перемогти. І хоча мета у наших візіонерів дещо інша, зухваліша – щоб українці багатіли, то біда в тому, що без створення зовнішнього контуру безпеки плани економічного відновлення, а тим паче бурхливого розвитку, залишаться фантазіями. На зразок тих, які роїлися в головах українців напередодні референдуму про незалежність.
В свою чергу, для забезпечення безпеки країни однієї зухвалості і амбітності мало. Ще задовго до перемоги варто б сформувати уявлення про світ після неї. Бо навіть надзвичайно популярний «рів з крокодилами» треба ще збудувати, та й воду взимку доведеться гріти, щоб звірі не перемерзли і не порозбігалися.
З повагою,
шеф-редактор «ЕнергоБізнесу»
Петро Білян
