З того часу моя професійна робота, знайомства і особисте життя так чи інакше пов’язані з газом, в тому числі з компанією «Укргазвидобування», де мені довелося попрацювати тричі з перервами в цілому більше 7 років. Цей біографічний пасаж має слугувати засторогою скептикам чи випадковим читачам щодо можливих звинувачень у незнанні «газової теми» чи специфіки роботи УГВ.
Умовно історію УГВ можна розділити на три етапи.
Перший - невід’ємно пов’язаний з ім’ям її засновника і першого директора Іллі Рибчича. Компанія була створена у 1998 році на уламках газовидобувних підприємств «Укргазпрому», але за короткий час вдалося організувати роботу і подолати спад у газовидобутку. УГВ стає однією з найбільших компаній України, хоч і у складі НАК «Нафтогаз України». При цьому УГВ залишалася типовою державною компанією з окремими рудиментами радянського стилю управління.
Наступний етап історії УГВ пов’язаний з появою на політичному небосхилі Юрія Бойка, який дуже швидко зробив кар’єру від директора Лисичанського НПЗ до голови правління «Нафтогазу» у 2003 році . Для УГВ цей період характеризується частими змінами в керівництві компанії, хоча в цілому вона і далі є типовою державною компанією. Видобутий газ продається за низькою фіксованою ціною для потреб населення. Проте у сфері торгівлі нафтопродуктами Шебелинського ГПЗ панує капіталізм. Саме торгівля бензином стає основним видом доходу і корупції в компанії. Так буває, коли компанію очолює колишній директор нафтопереробного заводу.
Сучасний етап в історії «Укргазвидобування» наступив в 2014 році з перемогою Революції гідності. В 2014 році керівником НАК «Нафтогаз України» став Андрій Коболєв, а у 2015 році УГВ очолив Олег Прохоренко.
Ціни на газ для населення почали зростати, доходи УГВ від продажу газу збільшилися в рази. Разом з доходами зросли і амбіції менеджерів УГВ. Тоді була вигадана програма нарощення видобутку газу «20/20», яка передбачала збільшення видобутку природного газу УГВ з існуючих 15 млрд куб м на рік до 20 млрд куб м у 2020 році. В історії українського бізнесу це чи не наймасштабніша і разом з тим найпровальніша програма, або правильніше навіть сказати - авантюра. Замість збільшення видобутку в 2020 року УГВ отримало падіння, яке триває до сьогодні.
Починалося все доволі непогано, пару презентацій у Х’юстоні, декларація боротьби з корупцією, нові осяяні обличчя топ-менеджерів і, дивись, впізнаваність компанії зросла, замість невимовної для іноземців «Укргазвидобування» з’явилося цілком пристойне UGV (ЮДжіВі). В рамках програми «20/20» було оголошено кілька великих тендерів на закупівлю бурових установок, на буріння, на проведення операцій з гідророзриву пласта, на які потягнулися іноземці. Але на цьому святі УГВ українські компанії виявилися чужими. Окрім іноземців, за грошима в компанію потягнулися і пройдисвіти, ласі до легкої наживи, які вдало маскувалися за гаслами реформ під прапорами сучасних технологій, що мали б вивести УГВ на орбіту світових лідерів газовидобутку.
Цікаво, що відоме дослідження тендерних закупівель, проведене редакцією видання «Наші гроші», показало, що основними бенефіціарами закупівель УГВ «реформаторського» періоду стали китайські компанії, і якоюсь мірою компанії з Білорусі. Політична недалекоглядність тодішнього керівництва УГВ сьогодні очевидна всім, але ні висновків, ні відповідальності за вчинені дії нема. Зрештою грандіозна програма «20/20» і багатомільярдні закупівлі дали від’ємний результат. Сьогодні УГВ видобуває менше газу, ніж двадцять років тому.
Важко не погодитися зі словами тодішнього керівника УГВ Олега Прохоренка, що компанія мала «вікно можливостей». Так, можливості були, проте скористатися ними, на жаль, не змогли, і таких «вікон» сьогодні вже нема.
Справедливості заради треба зазначити, що, крім бездарного керування компанією, були і інші причини, які не дозволили реалізувати перспективні проєкти з видобутку. Тут треба згадати проєкти розробки Чорноморського шельфу та освоєння газу щільних порід на Юзівській ділянці надр у Донецькій та Харківській областях. Обидва проєкти були на різній стадії реалізації, але через військові дії Росії обидва заморожені на невизначений період часу.
Зі зміною в керівництві «Нафтогазу» в жовтні минулого року нарешті прийшли очікувані зміни і в «Укргазвидобування». Так, в колах, близьких до компанії, можна почути скептичні репліки про «переставляння ліжок», як у відомому одеському анекдоті, маючи на увазі заміну голови правління Олександра Романюка на його ж заступника Олега Толмачева. Але є всі шанси, що на цьому зміни не закінчаться. Нещодавно з’явилося «розслідування», про ніби то корупцію в «Нафтогазі». Але замість звичної статті був розісланий текст без авторства з невідомих адрес окремим журналістам. У тексті згадується Сергеєв О.П., який ніби то зараз займається підбором та зміною кадрів у дочірніх компаніях «Укргазвидобування», «Укртрансгаз» та «Укртранснафта». На думку авторів «розслідування» зі зміною в керівництві в названих компаніях повертається корупція, sic! Так, ніби вона кудись щезала? В цьому «розслідуванні» бачимо одну важливу новину, а саме, в УГВ почалися серйозні зміни. Отож, чекаємо на оновлення в менеджменті УГВ і сподіваємося побачити результат.
Так, «Укргазвидобування» потребує перезавантаження. Необхідно сформувати нове бачення розвитку компанії виходячи із сучасних реалій війни, коли більшість виробничих об’єктів знаходяться на Сході країни. Так, найбільше газопромислове управління «Шебелинкагазвидобування» лише дивом не було захоплене російською армією, яка зупинилася в десяти кілометрах. Сьогодні ми чуємо окремі ідеї щодо розвитку видобутку газу в західних регіонах України. Але ідеї без втілення мало чого вартують. Хорошим прикладом для державної компанії в Прикарпатті може слугувати група компаній «Західнадрасервіс», яка за кілька років змогла побудувати потужний газовидобувний бізнес в Карпатській нафтогазовій провінції, яка вважається менш перспективною у порівнянні з Дніпровсько-Донецькою западиною чи шельфом Чорного моря. На відміну від приватних компаній, державна УГВ залучила до співпраці в Західній Україні іноземного партнера, передавши йому в управління основні об’єкти газовидобутку в регіоні і самоусунулась від робіт. Тепер, коли Захід країни в умовах війни є глибоким тилом, УГВ слід переглянути місце регіону у структурі компанії. Маючи десятки спецдозволів у Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській і Волинських областях слід провести детальну переоцінку їх геологічних запасів, а також видобувних і виробничих можливостей.
Очевидно, що в сьогоднішньому вигляді і складі УГВ вичерпалася і «пливе за течією». Треба перегорнути чергову сторінку в історії «Укргазвидобування» і рухатися далі. Україні потрібен свій газ, багато газу. Якщо в когось не виходить, то до побачення, давайте інших.
