Про це в інтерв’ю для «ЕнергоБізнесу» розповів керуючий партнер UDP Renewables Сергій Євтушенко. Також він висловив свою думку про низьку якість державного управління в сфері електроенергетики, закликав розвивати інструмент гарантій походження і повідомив про плани компанії інвестувати у вітрову та водневу енергетику.
Розмова зі спікером відбулася 11 травня.
— Як компанія прожила період з початку повномасштабної війни?
Я думаю, ми нічим не відрізняємося від більшості українського бізнесу, а також нашої галузі. Звичайно, це був найважчий рік у нашому професійному житті. Спочатку ми займалися евакуацією, релокацією, забезпеченням базових безпекових потреб нашого колективу. До своїх обов’язків ми повернулися на 4-5 день від початку війни. У нас під управлінням є значний пакет СЕС і є також багато поточної роботи, співпраця з банками, звітность, операційне управління компаніями. На жаль, на півдні у нас в окупації перебуває значна частина активів.
— Яка частина встановленої потужності перебуває в окупації?
— Загалом наш портфель – це 150 МВт, в окупації перебуває точно не менше третини.
Разом з тим, ми не підвели жоден банк, ми не пропустили жоден звіт, ми виконували всі зобов’язання.
— Компанія виконувала свої зобов’язання перед банками, навіть коли з боку «Гарантованого покупця» був низький рівень розрахунків?
— Так, це було не просто. Я вважаю, що одна з форм нашої участі у цій війні – це те, що ми нікого не підвели, виконали свої зобов’язання. Звичайно, у нас є реструктуризація перед банками, тому що платежів, які йшли від «Гарпока» в перші 5 місяців війни, не вистачало навіть на обслуговування відсотків. Чомусь рішенням міністра (наказ Міненерго № 140 від 28.03.2022 р. – ред.) взяли і почали платити сонячній генерації 17%. Я не хочу коментувати юридичну обґрунтованість цього рішення чи повноваження міністра щодо прийняття таких рішень, але це був супер форс-мажор.
В перші місяці війни було дуже важко. Добре, що ми з осені 2021 року накопичували резерви, і я радий, що у банків до нас претензій практично немає. Ми також вчасно платимо нашим підрядникам. Наше завдання – не підвести нікого, тому що це досить крихкий баланс. Якщо всі оголосять форс-мажор і припинять виконувати свої зобов’язання, то ми впадемо в піке. Дуже шкода, що державні компанії дивляться на це трохи під іншим кутом і дозволяють собі, маючи великі резерви на рахунках, посилатися на форс-мажор і не виконувати свої зобов’язання. Вони не розуміють, що вони руйнують екосистему.
Я не пам’ятаю зустрічі міністра з ринком, він уникає таких зустрічей, у нього одне улюблене дитя – «Енергоатом». Побільше грошей, поменше корпоративного управління. Наскільки я пам’ятаю, він зустрівся із представниками галузі максимум два рази за свою каденцію. Про яку якість діалогу ми можемо говорити?
— Який у вас діалог з НКРЕКП?
— Регулярний, асоціації постійно з неї комунікують. Ми змушені вести жорсткі дискусії, кожен захищає своє. Принаймні, не можна сказати, що з регулятором у нас немає діалогу, ми постійно маємо наради. Як із галуззю, у нас відкритий діалог, ми не говоримо про те, що ми щасливі від такої політики і задоволені її якістю, але напевно там також вважають бізнес вічно зобов’язаним і вічно винним.
Нами керує ще доволі сильна соціалістична влада, яка не надто поважає бізнес. Квінтесенцією цього ставлення є відома теза Данила Гетьманцева про податкову політику - «Це мистецтво общипувати гусака так, щоб він не кричав».
— Що можна сказати про «Укренерго», як здійснюється комунікація, виплачується компенсація за системні обмеження?
— З «Укренерго» у нас постійний діалог, у нас є регулярні щоквартальні зустрічі. Ми розуміємо їх плани, вони розуміють наші проблеми. Ми синхронізуємося, взагалі «Укренерго» – це світла пляма на фоні загально низького рівня державного регулювання сектору енергетики.
— Варто згадати, що «Укренерго» у 2021 році випустило облігації, щоб погасити борги перед сектором ВДЕ.
— Більше того, Володимир Кудрицький склав такий план врегулювання ситуації ще за рік до випуску облігацій, і він це зробив. Звичайно, коли ми бачили десятки обіцянок перших осіб, ми звикли до того, що вони не виконуються, а зовсім навпаки. Проте це був для нас приємний та неочікуваний сюрприз.
Але, все як завжди, у нас з’явився неочікуваний і неприємний сюрприз – половину цих коштів, які були залучені виключно для «зеленої» генерації, віддали «Енергоатому». Це було зроблено точно з порушенням умов позики і точно в нереформований «Енергоатом». Якби я управляв своїм бізнесом так, як управляють «Енергоатомом», приносячи акціонеру, народу України, регулярні збитки, я б і кварталу не протримався.
Все починається з того, що «Енергоатом» – не корпоратизований, там немає наглядової ради, немає корпоративного управління, це бездонна чорна діра. Поки там не буде аудиту, наприклад, від Ernst&Young, доки там не буде корпоративного управління, доти ми не будемо вважати управління цією компанією якісним. На їх користь у «зелених» регулярно забирають ліквідність, постійно знаходять виправдання – то COVID, то війна. Їх життя – це суцільний форс-мажор.
— Як, на Ваш погляд, має бути організован механізм обігу гарантій походження в Україні?
— Гарантії походження – це бонус, стимул, який активно використовується в країнах ЄС, фактично це субсидія до тарифу. В Європі вони додають близько 2 євроцентів/кВт-год, там це працює і стимулює генерації з ВДЕ, підвищує інвестиційну привабливість. В Європі, якщо ви маєте дохідність проекту на рівні IRR 10% річних, це дуже хороша дохідність, тому вони боряться за кожен відсоток зростання цього показника, тобто ця дотація є дуже актуальною. Коли в Україні з’явиться такий інструмент – це буде важливим чинником для післявоєнних інвестицій в галузь.
Через війну Україна втратила значний відсоток металургійної галузі, яка робила значний вклад у формування експортних грошових потоків. Тепер цей сегмент треба чимось заміщати, і експорт електроенергії – це одна з перших можливостей для експорту, адже Україна – енергопрофіцитна держава. Просто наш парк технологій – дуже застарілий. Ми здатні постачати великі обсяги енергії на ринки Європи, де є попит і ціни можуть бути більшими на 30%. Треба розвивати експорт, якщо в Україні нам платять лише 50%, то дайте нам можливість вийти на експорт і ми будемо експортувати енергію на Захід за довгостроковими контрактами. Як правило, експортні контракти укладаються на довгий період.
— Тому потрібні, наприклад, річні аукціони на перетин?
— Мінімум річний, максимум – на 3 роки. Якщо ви маєте в Європі такого клієнта, як металургійний завод, він має відповідати жорстким критеріям «зеленого» переходу, то він звичайно зацікавлений в довгострокових контрактах.
— Ви підтримуєте можливість експорту електроенергії будь-яким гравцем галузі ВДЕ, чи лише одним «Гарантованим покупцем»?
— Треба все рахувати. Мій досвід підказує, що чим менше елементів у ланцюжку, тим процес є більш економічно раціональним. Звичайно в цей момент я буду радий і тому, що «Гарпок» щось заробить і покращить свою ліквідність та зможе гасити свої борги. Тому на першому етапі я не заперечую проти того, щоб він експортував.
Ми б хотіли бачити вільний ринок, адже зараз він регульований в ручному режимі. В такий ринок важко залучати інвестиції, і після війни вони сюди не прийдуть. За тих умов, які є зараз, – 90% гарантії, що інвестиції не прийдуть. Великі корпорації сюди не прийдуть, вони хочуть бачити ринок, можливості для збуту, вони будуть спостерігати за якістю економічної політики з відбудови, прогнозуючи чи є у нас шанс на реіндустріалізацію, чи немає.
У нас після війни будуть дуже слабкі стартові позиції. Попит обвалився на 40%, багато громадян залишаться в Європі, ми втратимо частину свого населення, воно стане старшим, і як Україна планує долати ці виклики? Або Україна стає на шлях реіндустріалізації, або вона у flat-тренді, або навіть в падінні. Я читав різноманітну аналітику, у нас шансів на економічне зростання і на мудру економічну політику – десь 25%.
— Як, на Ваш погляд, має відбуватися входження сектору ВДЕ у вільний ринок?
Потрібно запровадити нові інструменти, наприклад, гарантії походження – це стимул, довгострокові корпоративні контракти, feed-in-premium tariff. Але базова вимога: будь ласка, перегляньте механізм ПСО, який покриває 100% населення. Це неправильно, це руйнує саму логіку ринку. Ми не можемо субсидіювати всіх, у нас мають бути ринкові ціни. Так само, як є ринкові ціни на АЗС і всі звикли, що бензин коштує 1,5 долара за літр. Всі рахують, скільки їздити або користуватися громадським транспортом.
В електроенергетиці вже п’ятий рік не переглядається тариф. Можливо, варто допомагати тим, хто цього потребує, а тим, хто здатний оплатити все самостійно, – дати таку можливість. Тому базовою передумовою є ринкове ціноутворення, відміна ПСО і монетизація пільг. Доплачуйте кому потрібно, але ціни мають бути ринковими.
Хіба у нас найдешевший капітал, чи найнижча інфляція, найменші ризики, чи у нас не пошкоджена енергетична інфраструктура, за які кошти ми будемо її відновлювати?
В електроенергетиці низька якість державного управління, наприклад, нещодавно прийняли Енергетичну стратегію за зачиненими дверима. Це якесь українське ноу-хау! Це Стратегія до 2050 року! Якщо ви вважаєте, що зараз є військові ризики, тоді давайте говорити про стратегію через рік після війни.
В прийнятій стратегії я знову бачу акцент на атомну енергетику, на малі модульні реактори. Це перспективна технологія, але вона не існує навіть в тестовому режимі. Скільки часу піде на розробку і сертифікацію – невідомо. Які малі модульні реактори в нашій стратегії зараз? Яка буде ціна за МВт встановленої потужності? Хто це прокредитує за умов ПСО і штучно заниженої ціни? Яка фінансова модель?
Чому ми не могли подискутувати стосовно цих питань на відкритих дебатах, щоб запропонувати альтернативи? Народжується фейковий документ, який не буде виконуватися. Наступний уряд буде переглядати цю стратегію, це імітація роботи.
— Чи цікавить Вашу компанію можливість виходу з балансуючої групи «Гарантованого покупця»?
— Безумовно, сектор зацікавлений в тому, щоб отримувати за свій продукт більш-менш пристойний рівень оплати, який дозволить обслуговувати кредитні портфелі. Зараз нам платять приблизно 45-50%, і це нижче ціни ринку «на добу наперед». Чому не дозволити сектору вийти на певний період, попрацювати на ринкових засадах, а потім, коли завершиться форс-мажорний стан, на комфортних засадах повернутися до «зеленого» тарифу?
У нас дуже жорстке валютне регулювання, багато обмежень, ми не можемо обслуговувати кредити іноземних інвесторів, ми не можемо їм оплачувати відсотки. Оскільки у нас багато обмежень, ми зацікавлені у тому, щоб ми комфортно вийшли з балансуючої групи і комфортно повернулися. Я бачу декілька прикладів на ринку, але ці компанії не впевнені, що вони зможуть повернутися в балансуючу групу «Гарпока» при необхідності. Коли цей механізм буде прийнято, це стане потужним сигналом, ми його розглянемо.
— Чи є у компанії плани будувати нові генеруючі потужності не на півдні, а, наприклад, на півночі чи в центрі України?
— Наша компанія вже давно ухвалила таку стратегію. Ми намагаємося не реагувати на обставини, які відбуваються, а діяти на випередження. Ми давно розвиваємо портфель вітрогенерації, в цьому році він досягне 500 МВт, ми присутні на заході України, скоро будемо запускати новий проект в центральній Україні. Стратегією компанії передбачений перехід у галузі вітроенергетики і «зеленого» водню. Ми давно фінансуємо R&D (англ. Research and Development – дослідження та розвиток – ред.) щодо водню, девелопмент стосовно вітра, і після війни, за умови створення інвестиційних стимулів, ми будемо залучати великі інвестиції в галузь ВДЕ.
Щодо водню, то ми зараз знаходимось на ранньому етапі впровадження цієї технології. Він активно субсидується, в Німеччині його ціна доходить до 6,5 євро за кілограм. Масштаби експлуатації ще невеликі. Але в 2030-2040 рр. розпочнеться масове впровадження цієї технології, з’явиться багато виробників обладнання, прибуткових технологій.
— Мабуть, ви будете будувати нові проекти вже не під «зелений» тариф. Як ви тоді прогнозуєте ціну на електроенергію, плануєте збут?
— Так, вже не буде тарифу. Ми плануємо продавати або відомим європейським трейдерам (наприклад, Merkuria, EdF), або потужним європейським споживачам з високим кредитним рейтингом.
— Чи плануєте продавати електроенергію українським споживачам?
— Треба подивитися, які галузі переживуть війну. Сподіваюся, що таких підприємств буде багато. Україна – це кандидат в ЄС, в ЄС ухвалено перехід до зеленого курсу – це Green Deal. Вся Європа хоче досягнути нульових викидів вуглецю до 2050 року, а це сотні гігават нових потужностей. На континенті вже не залишилося місця для наземних ВЕС, вже будуються офшорні.
Крім того, народжується нове покоління енергетики – це «зелений» водень, на нього масово перейде європейська економіка, це ухвалена стратегія. Тому я б рекомендував уважно вивчати європейське законодавство, розуміти його. Ми або будемо платити карбоновий податок, або ми маємо запроваджувати «зелений» перехід у себе.
Також зазначу, що довгий і дешевий кредит вже давно можливий лише для сектору ВДЕ, а не для викопних видів палива. Економічні моделі не працюють без довгого та дешевого кредиту (зі ставкою 3-4% у валюті) в умовах наших суверенних ризиків. Також буде необхідний такий інструмент, як страховка від військових ризиків, наприклад, від Світового банку. Про це зараз говорять всі інвестори.
— Як буде працювати така страховка?
— Якщо в результаті війни буде зруйновано ваш завод, Світовий банк, а саме його структура – MIGA (англ. Multilateral Investment Guarantee Agency – агенція з гарантування інвестицій – ред.) – виплатить вам 90% капітальних інвестицій. Ця структура займається страхуванням на ринках, що розвиваються. В Україні для крупних інвестицій це буде обов’язкова умова.
— Як Україна буде, в свою чергу, гарантувати щось Світовому банку?
— Україна має виконати своє домашнє завдання – стати членом НАТО і ЄС. Здається ні в кого не залишилося ілюзій, що це необхідний крок.
Досьє «ЕнергоБізнесу»Сергій Євтушенко, народився 21 березня 1975 року.
Засновник, керівний партнер та CEO компанії UDP Renewables.
Партнер в UNIT.City – найбільшому інноваційному парку у Східній Європі.
Член правління Української асоціації відновлюваної енергетики, Української вітроенергетичної асоціації, Української Водневої Ради.
Віцепрезидент Польсько- української господарчої палати.
Освіта: Національний університет «Києво-Могилянська академія», ступінь бакалавра з економіки та магістра з політології.
Київський Національний економічний університет ім. В. Гетьмана, диплом магістра бізнес-адміністрування.
Брав участь у навчальних та тренінгових програмах у Великобританії, Німеччині, Польщі, Бельгії (Vlerick Business School), Франції (HEC), Швеції, Ізраїлі (Ben Gurion University), Кореї, Сінгапурі, Китаї та інших країнах.
Проходив навчальні курси в Stanford University та Berkeley University of California (США).
Києво-Могилянська бізнес-школа (KMBS), «Школа стратегічного архітектора».
Досвід: Має більше 20 років досвіду у сфері бізнес-консалтингу – брав участь в укладанні угод злиття та придбання, консультував компанії в секторі фінансів, страхування, товарів повсякденного попиту, будівельних матеріалів, енергетики та альтернативної енергетики та ін.
Закрив великі інвестиційні угоди з міжнародними компаніями Польщі, Іспанії, Катару та Словаччини.
Діючий інвестор в проекти циркулярної економіки та ВДЕ.
Девелопер, інвестор та оператор портфелю сонячних електростанцій, девелопер портфелю вітрових електростанцій та «зеленого» водню.
Інвестор в українські технологічні стартапи, що поєднують галузеву експертизу та сучасні інформаційні технології.
Експерт в розробці корпоративних стратегій, залученні міжнародних інвестицій, структуруванні угод M&A з міжнародними компаніями, енергетиці та ВДЕ, девелопменті та будівництві, створенні екосистем для розвитку ІТ-бізнесу.
Хоббі: Подорожі, експедиції, історія, філософія, практика управління, образотворче мистецтво, класична музика, балет. Великий теніс, гольф, баскетбол, плавання, дайвінг, лижі.
