— В Україні фактично триває “війна за енергетику”. Більше говорять про генерацію, але є ще й проблеми споживання. Наскільки гострою є проблема з електроенергією для водоканалів і чи є варіанти оптимізації там енергоспоживання?
— Проблема дійсно існує, на рівні держави. Водоканали фактично не зацікавлені в економії енерговитрат. Згідно з вимогами НКРЕКП всі ліцензіати, якщо вони інвестують гроші в підвищення енергоефективності, на наступний рік мають зменшити тариф на суму зменшення енерговитрат. Виникає доречне питання, а яким чином комунальним підприємствам повертати гроші, які вкладаються в енергоефективність? Відповідь невтішна. Ті ж ЕСКО-контракти (енергосервісні контракти) на водоканалах розпочали реалізовувати виключно в напрямку створення сонячної генерації. Цей напрямок розвитку активно підтримується в Україні програмою UNDP (ПРООН). Але ж за змістом встановлення сонячних панелей – це лише інше джерело енергії, це не є енергоефективність, це лише економічна доцільність і енергонезалежність. Фаховим вважається не плутати ці поняття.
З власного досвіду - більшість водоканалів, передусім великі, не зацікавлені в поліпшенні енергоефективності. Звичайно, легше витребувати тариф, який сформується за фактичними енерговитратами. З територіальними громадами справи дещо веселіше, вони починають рухи в цьому напряму, тому що економія і енергоефективність – це менші витрати бюджету, це в тому числі – енергонезалежність. Встановлення перетворювачів частоти в системах це не лише про енергоефективність, але і про зменшення потужностей генераторів через уникнення пускових струмів на насосних станціях. Але ж повторюсь, я не бачу тотальної зацікавленості комунальних підприємств у поліпшенні енергоефективності.
— Наскільки суттєвими можуть бути резерви економії енерговитрат на водоканалах країни?
— В практичній діяльності мав можливість під час безлічі аудитів насосних станцій систем водопостачання населених пунктів збирати та аналізувати дані про справжній стан речей в галузі. В свій час вдалося, будучи радником гендиректора обласного водоканалу, допомогти з рішеннями для зменшення споживання електроенергії підприємством до 3 млн кіловат- годин за рік, йдеться про ОКВП “Дніпро-Кіровоград”.
Для розуміння масштабів проблеми наведу приклад водоканалу одного з міст, загальне споживання електроенергії якого лише на крупних насосних станціях складало близько 87 млн кіловат-годин, з яких 37,8 млн кіловат-годин можна було б виключити, тобто зменшити енерговитрати на 43%, втілюючи фахові заходи з підвищення енергоефективності. Власний багаторічний досвід виконання робіт свідчить про типові можливі від 30 до 70% економії електроенергії при збереженні основних характеристик споживання води. І це не виняток, це – майже закономірність.
— А виняток скільки?
— Особистий рекорд – 89%, а обсяг резервів економії вважаю таким, що може вплинути на енергонезалежність, як таку. Але більше 10 років я намагаюсь змінити підхід держави до проблеми, і поки що марно.
— Трохи краща робота малих громад пов'язана з тим, що вони можуть обходитись без держави у вигляді НКРЕКП?
— Можливо і так, з їх боку зацікавленість у прогресі зустрічаю частіше. Хоча не можу назвати це масовою активністю. В середньому із однієї сотні мерів та директорів комунальних підприємств мабуть лише 2-5 бажають реальних справ, які в подальшому реалізуються. Адже простіше придбати щось просто із власною матеріальною зацікавленістю.
Та й треба чітко розуміти, хто такий директор водоканалу у великому місті. Це посадова особа, яка залежить від волі депутатів. І він або має винайти можливість задовольнити «мету приходу до депутатства», або дуже швидко лишиться посади. Інша справа – директор невеликого комунального підприємства громади, посада, на яку ще треба знайти бажаючих. Тема енергоефективності справді не була першочерговою до повномасштабної війни. На сьогодні цікавитись стали дещо активніше. І лише більш прогресивні та самостійні територіальні громади працюють в цьому напрямку. Я б не сказав, що займають чергу на послуги з оптимізації систем водопостачання. Хоча достатньо великій кількості керівників галузі ЖКГ відомо, що робиться і які результати отримуються.
— Наскільки значущим і вагомим споживачем електроенергії є водоканали?
— В деяких регіонах цілком значущим. Якщо не помиляюсь, як приклад, Харківський водоканал витрачає таку частину обсягу електроенергії, що вважається одним із найбільших споживачів області. Якщо не брати до уваги великі промислові підприємства, всі комунальні підприємства є флагманами енерговитрат. Якщо вже йдемо до відключень районів міст і населених пунктів від енергоживлення, то досить дивно - чому ми досі не хочемо зацікавитись ефективністю функціонування водоканалів?
— Чи є водоканали, які все ж працюють у напрямку енергоефективності?
— Є. Я особисто більше стикаюсь із невеликими містами. В більшості випадків розвиток в цьому напрямку залежить виключно від перших осіб – мерів, голів територіальних громад. З прикладів, мер невеличкого міста Гайворон в Кіровоградській області і цікавився, і бажав, і сприяв роботам з оптимізації системи водопостачання міста. Потужність однієї із місцевих насосних станцій складала 22 кВт. Після реалізованих заходів при тих самих енерговитратах вдалося збільшити обсяг подачі води на 40% через правильний вибір характеристик обладнання, фаховий його монтаж, ефективну автоматизацію, урахування змінних характеристик водоспоживання. Особливої уваги потребує підбір насосів для роботи з перетворювачами частоти, які використовуються багатьма підприємствами. Інколи робота з перетворювачем частоти призводить до суттєвого падіння коефіцієнту корисної дії, як наслідок – додаткових енерговитрат. Контроль та аналіз цих процесів – дослідження, якими в Україні майже ніхто не займається.
— На Вашу думку, чому саме так?
— Кафедри водопостачання більше націлені на теорію, яка, в більшості випадків, майже не використовується в практичній діяльності. І це норма не лише для галузі водопостачання, це загально визнане явище для освіти. Але ж аудити підтверджують одну з центральних проблем у водопостачанні – низьку ефективність насосних станцій. Є, звісно, такі як Гайворон, як те ж Тальне Черкаської області чи Ніжин Чернігівської області, які рухаються і працюють в цьому напрямку. Є територіальні громади, які консультуються, навчаються, шукають рішення. Є й прогресивні, з якими я не перетинався, які теж в пошуку оптимальності. Але ж моя особиста думка, яка сформувалася за 15 років практики, – політичний «бізнес» перемагає фаховість. Більшості просто не цікава професійна енергоефективність як така.
Енергоефективність – це наука і практика одночасно. Це задачі, які дилетанти-заробітчани вирішувати не здатні.
— Наскільки складно оптимізувати систему водопостачання? Чи є якісь типові рішення, чи все це залежить від ексклюзивності системи?
— Оптимізація – це завжди комплекс досліджень і відповідних рішень з гідравліки, механіки, енергетики і автоматизації. Без відсутності розуміння процесу в цілому є всі можливості допустити помилку.
Досліджуємо ефективність роботи системи, а нам доповідають про наявну проблему – в артезіанській свердловині не вистачає води! Починаємо аналізувати ситуацію, а води «не вистачає» через трубу від свердловини із діаметром, меншим ніж потрібно із гідравлічних міркувань. В цьому випадку з 10 куб. м в годину, які можливо відбирати зі свердловини, фактично подавалось 3 куб. м.
Або траплялись випадки, коли громада витрачала мільйони гривень на закупівлю імпортних насосів з сучасними шафами автоматичного керування. А проєкт, який вони реалізовували, виявився безглуздим, характеристики обладнання не відповідали системі. Як наслідок, 50-70% електроенергії щомісячно в прямому сенсі витрачались «в трубу».
Якщо про енергоефективність говорити більш глобально, то в Україні прийнято “Закон про енергоефективність”. Згідно з його визначеннями, сутність стратегії держави – зменшення абсолютного значення енерговитрат на 0,5% щорічно. Тобто, якщо в країну приходить інвестор, який хоче побудувати нові заводи, йому мають сказати “до побачення”! Нові потужності не вкладаються в «Стратегію енергоефективності». Чи не дивна політика?
Це питання піднімалось на різних рівнях фахівцями. Роками пропонували Міністерству енергетики долучити експертів-практиків з різних галузей, допомогти зробити Закон професійним… Але маємо те, що маємо – багато гасел!
— А як би мало бути, на Ваш погляд?
— Професійно – це контроль питомого споживання електроенергії. Якщо 1000 куб. м води подається з витратою 1000 кВт*год, енергоефективність – це робити те саме за 800 чи 600 кВт, а не згенерувати 1000 кВт*год меншої собівартості від сонця чи газу.
Всі проєкти дуже різні, індивідуальні. Більшість проєктів зводяться до банальної заміни старого обладнання на нове, без аналізу, прогнозів, досліджень і моделювання результативності прийнятих рішень. Взагалі основним критерієм реалізації проєктів з енергоефективності має бути «термін окупності» за рахунок отриманої економії. І пишуть в новинах про «перемоги», як під копірку гучне: “Ми закупили енергоефективні насоси”.
— То вони не є енергоефективними?
— Поясню. Берете найефективніший в світі насос, ставите його в систему, характеристики якої не відповідають характеристикам насосу, і його енергоефективність перетворюється в марнотратство. Це просто реклама для невігласів. Є безглуздо виконані проєкти, неправильно підібрані насоси. І йдеться, в тому числі, про обласні водоканали, а не лише про селища, малі громади. Інколи селища і малі громади, які залучили справжніх фахівців, ефективніші, ніж великі водоканали з їхніми технічними директорами, відділами енергоменеджменту і тому подібним.
А моя особиста думка про всі ці рекламні “офіси декарбонізації” чи “відділи енергоменеджменту” поки не дуже висока. Якщо хочете результату, залучіть зовнішніх фахівців або навчіть фаховості власних, і уважно прислухайтесь до їхніх порад.
— Деякі водоканали намагаються самі генерувати енергію – сонячні електростанції, вітрогенератори. Є вже вдалі приклади?
— Мені достеменно відомо, що СЕС вдало працює на водоканалі міста Вознесенськ Миколаївської області. Був з аудитом енергоефективності системи водопостачання в м. Долинська Кіровоградської області, де СЕС теж працює на потреби громади. До речі, прогресивний в них мер, таких в Україні зустрічав одиниці. Рухи в напрямку генерації електроенергії в системах водопостачання вже досить активні. Але фаховість – це першочергове дослідження можливості оптимізувати енерговитрати, отримати мінімум споживання кіловат на тій самій насосній станції. І лише наступний етап – саме на оптимізовану потужність придбавати необхідне генеруюче обладнання.
Маю досвід консультацій з водопостачання для програми DOBRE USAID. Одне з останніх замовлень – допомога для 12-ти територіальних громад в заміні обладнання на більш ніж 100 свердловинах. Всі ці замовлення проходять ретельний технічний аудит. Як результат – у переважної більшості замовлених насосів зменшено номінальні потужності в 2, 3 і 5 разів. Робітники не знають, не володіють цими питаннями, фахівців знайти дуже важко.
— Менший насос - це менша вартість і витрати при експлуатації?
— Якщо достатньо меншого – звісно. Менша потужність, менша вартість насосів, менша вартість станції автоматичного керування, менша вартість кабелів через розріз, щоб забезпечити необхідну потужність. Кожний елемент системи з меншими витратами. Але ж більшість, на жаль, ще йде по шляху закупівлі у друзів, фахових «менеджерів», які навчені ділитися прибутками і постачати обладнання без акценту на основну характеристику енергоефективності – ККД. А для багатьох критерій «імпорт» є взагалі найвищою оцінкою правильності прийняття рішень.
У власних проєктах я надто прискіпливий до вибору. Виробників насосного обладнання багато, але ККД і оптимальне співвідношення «ціна/якість» для мене є переважаючими критеріями. І на самому вищому щаблі – «термін окупності інвестицій». Це не просто звичайний вибір, я моделюю результат прогнозованої ефективності за допомогою створеної комп’ютерної програми – чи то один насос в свердловині, чи три насоси с перетворювачами частоти в складі однієї насосної станції. Результат – щомісячні платежі за електроенергію.
— Замовлення і встановлення нового насосу - це потребує багато часу?
— Мабуть це скоріше питання потужностей. Якщо це велике місто і потужні високовольтні двигуни, то це тривалі проєкти, розробка документації, експертизи, тендери, монтажні та пусконалагоджувальні роботи... Але в невеличких громадах багато хто все це реалізує під час звичайних ремонтів чи реконструкцій. Головний мій меседж – не проблема витратити кошти, проблема - витратити їх з розумом. Все ж таки власна користь найчастіше домінує перед професійністю.
— Чи є різниця між водоканалами з точки зору того, що в Україні вже давно напружений водний баланс і є проблеми з доступом до води?
— Так, Україна як держава знаходиться в зоні недостатньої кількості води за індикатором водного стресу Фалькенмарка. По областях України - від 0,14 до 6,29 тис. кубів на рік на одну людину. В більшості - це низькі показники. Найбільші проблеми в південних, центральних та східних областях. Із підривом Каховської дамби проблем ще побільшало. В Західній Україні та на її півночі ситуація дещо краще. Лише Закарпаття можна вважати територією із достатньою, за світовими мірками, кількістю води.
— І це має вплив на роботу водоканалів?
— Звісно. Різні джерела, різна структура мереж. Є міста, що забезпечують себе підземними водами великою кількістю свердловин, які знаходяться в межах міста. Є міста, які вимушені транспортувати воду магістральними водогонами за більш ніж 100 км. Звісно, собівартість тієї води буде різною. Великі міста не в змозі, як правило, забезпечити себе підземною водою, тому використовують річкову.
Так, разом з тим річкова вода потребує очищення від бактерій, водоростей, серйозні технології очищення, витрати на реагенти, хоча й вона не мінералізована, має малий вміст солей.
Підземна вода може бути і більш-менш готовою до вживання, а може мати вміст солей в кількості, що потребує кардинального очищення, в тому числі технологією зворотного осмосу. Однієї формули «безкоштовного» водного щастя не існує. Тому фраза «в нашому місті найдорожча вода в Україні» чомусь популярна не лише в одному місті, хоча може мати і цілком об’єктивну причину – політичне, а не економічне управління тарифами.
— Так, це люди кажуть. Але хотів би запитати не про сприйняття, а про систему. Як ми дійшли до того, що в нас уже все в напівконтрольованому і напівхаотичному стані?
— Відсутність стратегічної державної політики! Водоканали знаходяться в державі. Здається, не так важко встановити зрозумілі правила гри із визначеною метою. Якщо для заохочення ефективності треба змінити правила регулювання тарифу – змініть їх. Якщо треба змінити законодавство – теж змініть.
Зараз водоканалам не доцільно підвищувати енергоефективність, витрачати на це кошти. Хоча дещо й робиться, здебільшого за кошти міжнародних донорів і грантів. А з питань енергоефективності немає ні державного примусу, ні державного заохочення, щоб дійсно отримувати вагомі результати.
— Що може зробити центральна влада, яка має вплив на “незалежного” Регулятора?
— По-перше, розробити законодавчу та нормативну документацію, яка б заохочувала водоканали до економії. Надати всі ресурси, щоб це було можливим.
По-друге, розробити систему критеріїв оцінки ефективності для постійного моніторингу ситуації.
Відомо, що ті ж СЕС мають окупність близько 4-5 років. Звісно, це добре, але окупність заміни насосів та систем керування до 1 року і незначно більше, мабуть, мають більш привабливий вигляд.
По-третє, перестати займатись «бульбашками». «Декарбонізація» – гучна назва звичайної економії енерговитрат, яку можна досягти за умов фахової роботи, а не гарно організованих форумів та семінарів. Воднева енергетика – цікава річ, але для України це далеке майбутнє. Який водень, якщо сьогодні насоси працюють з ККД 20-30%. Чи не простіше й економічно доцільніше зайнятися цим в першу чергу і в короткий термін досягти значимих результатів?
Коли менеджери та політики займаються тим, чим мають займатись інженери, то результати можуть бути зовсім протилежними.
Досьє «ЕнергоБізнесу»
Сергій Карелін народився 8 березня 1968 року в смт Добровеличківка Кіровоградської області.
Освіта: В 1985 році закінчив середню школу № 9 в м. Кіровограді.
В 1990 році закінчив Харківське вище військове авіаційно-інженерне училище, спеціальність інженер-механік.
В 1996 році - ад’юнктура Харківського вищого військового авіаційно-інженерного училища, тема дисертації «Математичне моделювання оцінки льотчиком пілотажних характеристик літального апарата». Звільнений в запас в званні «Капітан».
2022-2024 Магістр Водопостачання та водовідведення спеціальність "Будівництво та цивільна інженерія" в Національний університет "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка"
Кар'єра: 1996 -1998рр. виконавчий директор ТОВ «Крош» м. Кіровоград - продаж продуктів переробки відходів нафтовиробництва.
1998-2001рр. виконавчий директор ПП «Картель» м. Кіровоград - продаж продуктів переробки відходів нафтовиробництва.
2001-2007рр. директор ТОВ «Завод продтоварів «РЕТРО» с. Мокра Калигірка Черкаської обл. - виробництво олії, борошна, консервної продукції, хлібобулочних та кондитерських виробів, організація мережі продовольчих сільських магазинів.
2008р. – начальник зміни відділу головного технолога ЗАТ з ІІ «Протеїн-Продакшн» - приймав участь у побудові заводу, підготовці технологічних схем для виробництва, іспитів технологічного обладнання перед пуском підприємства.
2008-2009рр. заступник директора по комерційним питанням насосного заводу ВАТ «Цукрогідромаш» м. Кіровоград - організація роботи комерційного відділу заводу, продаж насосного обладнання власного виробництва, участь у тендерних торгах.
2009-2010рр. заступник директора з комерційних питань ТОВ ВТЦ «Динамо-Континент» м. Миколаїв – підприємство-виробник електротехнічної та електронної продукції, що працює в галузі енергозбереження серед комунальних підприємств та автоматизації технологічних процесів. Посадові обов’язки – організація комерційної діяльності.
2010-2012рр. комерційний директор Приватного підприємства «Гідроелектроцентр» м. Кіровоград. Створення нового підприємства, що працює в галузі енергозбереження та автоматизації.
З 2012р. і дотепер директор «ГідроАвтоматизації» – виробника електротехнічного та електронного обладнання з функціями енергозбереження.
