Традиційно не вщухають і затяжні бої навколо величини тарифів. Звісно, важко змусити споживача платити багато за те, що він звик отримувати за копійки. У таких боях згодиться будь-який аргумент. І право народу на надра, прописане в Конституції, і традиційно скрутне становище трудящих, які ніяк не можуть міцно стати на ноги ще з часів великих реформ 1861 р. і постійно потребують державної допомоги, а в разі чого — рішуче бунтують і вимагають традиційного, дешевого ресурсу, щоб зігрітися та освітити свої житла.
І треба визнати, що певна логіка в цьому є, попри обурені вигуки виробників і постачальників як газу, так і електрики. З неприхованою заздрістю дивляться вітчизняні енергетики на працівників сфери зв'язку — ось кому життя вдалося! Воно й зрозуміло, у давні часи тоталітарного режиму зв'язок був статусною річчю, а домашній телефон — предметом жадання багатьох поколінь українських трудівників. Усі розуміють — це тобі не газ, не електрика, це річ дорога!
Поява на ринку незалежної України мобільного зв'язку ситуацію тільки погіршила. Тут питань не виникало. Річ статусна, а тому недешева. Ще в середині 1990-х вважалося, що мобільні телефони — це для трьох «Б», а саме: бізнесменів, бандитів і бл*дей.
І в Конституції, на відміну від права на надра, право на доступний мобільний зв'язок не прописано, а тому від початку ніхто не обурювався. Максимум, поглядав спідлоба, не без заздрості, звісно. І коли на початку 2000-х зв'язок трішки подешевшав, а українці трохи розбагатіли, то всі виявилися щасливими і із захватом кинулися в розмови. А тут уже і Стів Джобс наспів зі своїм винаходом, порадував смартфоном. І знову-таки, ніхто не обурювався дорожнечею. Навіть після революції, в умовах гібридної війни, на смартфони за рік українці витрачають 30 млрд грн і, крім того, справно платять за зв'язок та інтернет. У всякому разі, зойків постачальників із закликами розрахуватися якось не чути, як і закликів народних обранців забезпечити кожному українцю доступний зв'язок.
Втім, на носі місцеві вибори, цілком можна використати ідею. Особливо з огляду на пристрасть українців до телефонних розмов, а обіцянка дешевих тарифів може стати достатнім стимулом, щоб віддати свій голос.
Енергетикам залишається тільки із заздрістю споглядати на успіхи колег-зв'язківців і мріяти про прийдешні часи, коли нарешті всі реформи енергетичного сектору будуть завершені, регулювання стане не тільки незалежним, а й раціональним, а головне — ефективним. Щоправда, відверто кажучи, у те, що реформи в Україні коли-небудь будуть завершені, віриться слабо, а точніше, і зовсім не віриться. Процес цей вічний і зупинити його просто-таки неможливо.
Найдивовижніше в такій ситуації не розмови про кризові явища, не наявність боргів за спожиті газ та електроенергію, а те, що весь цей колосальний енергетичний комплекс працює. У споживача є і газ, і світло, і тепло. При цьому заплатив за них він далеко не завжди.
Виникають навіть крамольні думки, що насправді не все так страшно, як про це розповідають по телевізору. Підштовхнути до таких висновків цілком може книга шведського дослідника Ганса Рослінга «Фактологія». Виявляється, бачити все в чорному світлі й чекати кінця світу (якщо не сьогодні, то неодмінно завтра) — це не тільки українська звичка. На це страждають і трудящі, і представники еліти освічених і багатих країн золотого мільярда. У них теж є переконання, що все йде до неминучої катастрофи, люди бідніють, нерівність зростає, а держава не дбає про своїх підданих. Загалом, усе погано. Насправді це не так. І наявність світла в розетці, газу в конфорці, зв'язку на дроті, ну і само собою «Енергобізнесу» на столі — тому підтвердження. Отже, нічого катастрофічного не сталося, цивілізація існує і навіть розвивається.
До речі, якщо ви можете заплатити за світло, газ, зв'язок, та ще й передплатити «Енергобізнес», то це просто-таки чудовий сигнал: у вас є гроші, ви міцно стоїте на ногах, а якщо ще й прочитаєте матеріали нашого журналу, то цілком зможете зорієнтуватися в тенденціях майбутнього.
ПРИЄМНОГО ЧИТАННЯ ТА ВДАЛОГО ТИЖНЯ!
Шеф-редактор «Енергобізнесу» Петро Білян
