— Які ключові події 2024 року Ви б відзначили?
— Рік був досить критичний для енергетики взагалі. Було 12 обстрілів енергосистеми. Якщо б це була енергосистеми сусідньої Польщі, Румунії чи Угорщини, при такій масовості руйнування їхні системи не витримали і знаходились би в режимі блекаутів. Тут не лише надійність нашої енергосистеми, яка збудована за радянські часи і є однієї з найкращих по класу надійності в Європі, але й звитяга наших енергетиків. Від обладнання в енергетиці залежить 10%, все інше - це люди. Є й трагічні історії, бо енергетики гинуть.
Варто звернути увагу й на мікс генерації. До широкомасштабної війни її основою були АЕС, які дають рівний графік, а ранкові, вечірні і сезонні піки ми накриваємо за рахунок гідро- та теплової генерації. Та на кінець 2024 року у нас були серйозні пошкодження в тепловій енергетиці, по гідроенергетиці також високий рівень пошкоджень та руйнувань. Це довгі проекти.
Гідрогенерація, на мій погляд, буде відновлюватись. А от теплова генерація не зможе знайти необхідні кошти на відновлення і модернізацію, бо в межах Зеленого курсу ЄС та інших партнерів України особливо ніхто на це не даватиме дешеві гроші. Та й дефіцит вугілля треба тримати в голові.
Теплова генерація вмирає зараз швидко. По гідрогенерації немає зараз жодної станції на Дніпрі та Дністрі, які не зазнали б ударів. Удари різної важкості, але всі суттєво вплинути на функціонування гідровузлів.
Бачив руйнування на ДніпроГЕС. Відновлення там - це витратний та часоємний процес.
— Але відновити можна?
— Так. Ведуться роботи. Думаю, це буде модернізація цієї станції, з війни вона вийде вже з сучасними турбінами. Головне, щоб залишилась в роботі Державна корпорація Енергетичні машини, а це об'єднання дніпровського Южмаша і харківського Турбоатома, щоб ці підприємства лишились, і залишились ті інженери, які можуть спроектувати ці нові гідроагрегати, побудувати і потім змонтувати їх. Це великий проект для нашої економіки, який осучаснить нашу гідрогенерацію.
— Зараз як балансуємо?
— Значною мірою за рахунок імпорту електроенергії. Дуже круто спрацювало Укренерго, коли підняло технічних поріг з 1.7ГВт до 2.1 ГВт. Ми максимальний об'єм ще не вибирали. Утім, з технічної площини це перейшло в політичну площину. Я маю на увазі спекуляції, які робить Роберт Фіцо, який погрожує припинити продавати електроенергію, якщо не буде транзиту газу через Україну.
— Це критично?
— Зі Словаччини Україна цього літа та осені в середньому 107 МВт-год. імпортувала. Якщо грудень пройшов з піком імпорту на рівні 300-400МВт-год., то Словаччина нам дає часом третину усього імпорту. І не будемо забувати, що там ще є Угорщина Віктора Орбана, яка теж завжди може включитись в цю гру. Словаччина та Угорщина разом - це вже суттєво. Тут є ще військовий фактор, як каже Микола Вересень: фактор Путіна! Уже ж був приліт на підстанцію “Мукачево” - найсучасніша підстанція Укренерго. Там стоять сучасні трансформатори Hyundai. Ворог уже пускав ракету на Закарпаття, вразив цю підстанцію, тоді суттєво впав імпорт. Це один з головних вузлів, через який здійснюється імпорт.
Словом, 2024 рік зробив нам виклик міксу і балансуванню.
— Що могло б бути новим балансуванням для України?
— За моїм прогнозом, нам треба додати поєднання двох типів. По-перше, газопоршнева генерація. Газ у нас є. За рахунок газу власного видобутку ми можемо балансувати. Поки таких проектів на балансуючому ринку немає. По-друге, це акумулятори електричної енергії. Але їх треба дуже децентралізовано розміщувати. Ще є питання тиску газу. Чи буде тиск? Для сумарного балансування нам потрібно десь 2,7 ГВт потужностей газопоршневих установок, а це потребує додатково 3.6 млрд метрів кубічних газу на рік. Приватні газовидобувні компанії кажуть, що вони можуть підняти такий об'єм за наступні три роки, але є питання тиску в газогонах, треба щоб він був відповідний.
Тут виникає нова тема - генеруючих кластерів. Це або біля підземних сховищ газу, або компресорних станцій ГТС. Там треба будувати газопоршневі установки з накопичувачами, які фактично балансуватимуть енергосистему та матимуть відповідний тиск газу.
— Україну можна розбити на енергетичні острови?
— У нас є кілька випадків. Є випадки Одеси і області. Уже шість разів за три роки Одеса переходила в режим енергетичного острова. Літом це ще терпимо. Одесу закривають за рахунок зупинки електротранспорту, але якщо зима, то є проблема забезпечення теплокомуненерго, проблема теплопостачання, водопостачання і водовідведення. А це енергозатратні речі. Фактично Одеса дві зими поспіль користувалась тією генерацією, яка у них є. Це три вітропарки на території області, СЕС і невелика кількість газопоршневих установок на об’єктах комунального господарства. За рахунок цього одесити трималися.
Другий кейс - Тернопіль і область. Там лише одна підстанція. Там чверть мільйона абонентів залишились майже на два тижні без стабільного енергопостачання. Це теж був фактично острів.
Мій Харків. Там повністю зруйнована генерація. Харків забезпечується за рахунок когенераційних установок. Щастя Харкова в тому, що поруч є магістральний газогін і поруч є видобування газу. Видобувні компанії створюють тиск в мережі, тому велику кількість газотурбінних установок можна підключити. Харківводоканал закупив на 2.5 млрд грн газотурбінних установок, щоб забезпечити тиск у водогонах. Правда, ворог нещодавно вдарив по одній з таких установок. Розподілена генерація є також нормальною мішенню для ворога, вони готові витрачати ракету, дорожчу за когенераційну установку, щоб дисбалансувати стабільне життя Харкова.
На жаль, ворог знає, куди бити, щоб переводити нашу енергосистему в режим островів. Тобто, вся енергосистема, дай Бог, не розвалиться, але викидання цілих регіонів в режим острову може бути.
Плюс є велика проблема в Кодексі систем розподілу електричної енергії. Коли область переходить в режим енергетичного острову чи аварійної ситуації, то для балансування відключають споживачів по лініях до 35 кВт включно. Але на цих лініях дуже часто знаходяться СЕС і малі ГЕС, які теж зупиняють свою роботу.
Тому Кодекс треба змінювати, щоб розподілена генерація могла давати електричну енергію в мережу на локальному рівні.
— Зараз їх вимикають?
— Так. От на лінії сидять споживачі, а там є ще або мала ГЕС, або сонячна генерація. Я був на СЕС 33 МВт потужності в Житомирській області, сучасна станція на трекерах. І от їх вимикають, коли треба балансувати систему. І дві територіальні громади, які вдень живляться від цієї СЕС, залишаються без електропостачання. І дуже важко людям пояснювати, чому на їхній території є генерація і немає світла. Теж саме з розвантаженням малих ГЕС.
Тому іноді енергетичні острови можуть відігравати позитивну роль. Олексій Брехт (т.в.о голови правління Укренерго) завжди каже, що острів - це аварійний режим, але в окремих випадках вони можуть відігравати позитивну роль. Наприклад, Вінницяобленерго вже проводило експерименти, чи можуть вони вижити за рахунок малої гідрогенерації та СЕС на території області в режимі блекауту або виходу в систему острову, бо там є підстанція "Вінницька", по якій ворог регулярно завдає удари.
— Там же Юрій Касіч (генеральний директор АТ «Вінницяобленерго»), а він прихильник малої гідрогенерації, кілька статей писав і говорить про це, бачить там перспективу…
— Мала генерація - це добре, але водночас це й довгі проекти, бо вони проходять процедури оцінки впливу на довкілля, потім процедури громадських обговорень, а там щось комусь підтоплене буде.
Подібний кейс знаю з Прикарпаття, тільки стосовно ВЕС. Там станцію не побудували, бо там займаються парапланеризмом, що приваблює туристів. Власники садиб, а там навіть готелів немає, і власники садиб втрачали через вітропарк парапланеристів. Тому тут співпраця з громадами має важливу роль.
Для малої гідрогенерації великим ворогом, по-перше, будуть і псевдоактивісти, які виконують чиєсь завдання, і активісти, які це за покликанням роблять. По-друге, це місцеві територіальні громади, де чиїсь інтереси будуть зачіпатись.
Зараз вже втретє громадські слухання в Львівській області робляться, де “ЕКО-ОПТІМА” хоче побудувати сучасну малу ГЕС. Там громада проти.
На мій погляд, перспектива міні-ГЕС - це їх модернізація. Бо більша частина міні-ГЕС, окрім мабуть групи Льовочкіних, при всій повазі до Ігоря Тинного, який адмініструє ці проекти і є співвласником, але в більшості це старі ГЕС. Є такі, які були побудовані за часів Австро-Угорщини. Тому саме модернізація гідроагрегатів на старих станціях дозволяє розвивати міні-ГЕС.
— Це Ви маєте на увазі зміну “начинки” в старих міні-ГЕС?
— Так. Плюс встановлення поруч накопичувачів, щоб в моменти водопілля чи денний час, можна було акумулювати енергію. Тим паче, що зараз дешевшають накопичувачі. 1 МВт (вже готовий) зараз коштує 250 тис. євро, а три роки тому це було майже 1 млн євро. Ринок змінюється.
Для України цей ринок має високий потенціал. На жаль, він у нас не розвивається. Бо ті аукціони, які проводить Гарпок, там майже немає учасників через недовіру до України з боку інвесторів, а це через борги на ринку електроенергії, де їх майже 34 млрд грн. Це недовіра як внутрішнього інвестора, так і зовнішнього.
Якщо ми зараз дивимось, куди йдуть кошти, тобто на динаміку проектів ВДЕ, то великі компанії йдуть до ВЕС . Бо монетарна ситуація в Україні не дозволяє їм виводити кошти за межі країни, що вони робили раніше, і вони зараз реінвестують в українську енергетику, передусім у ВЕС. Навіть ті компанії, для яких це непрофільні активи.
Якщо говорити про СЕС, то ринок наземних сонячних станцій фактично стоїть. За 2024 рік введено в експлуатацію 42 МВт СЕС. Це або малі станції агробізнесу, або є декілька станцій, які продають електроенергію за прямими договорами, але вони невеликої потужності - від 3 до 7 МВт. І все.
А от дахові СЕС для покриття власного споживання б'ють навіть довоєнні рекорди. За перше півріччя 2024 року бізнес через ДІАМ ввів в експлуатацію 200 МВт дахових СЕС для покриття власних потреб. Це не мережеві станції, це виключно для своїх потреб.
— Вони не підключені до мережі?
— Так. І це здебільшого бізнес. За моїми прогнозами бізнес для покриття власних потреб побудував до 500 МВт потужностей за 2024 рік. Це бізнес і соціальна сфера. Місцеві громади будують, ставлять СЕС на лікарні, водоканали. І за грантові кошти це будується. Побудова СЕС для власних потреб активізувалась.
Ці домашні СЕС фактично вилучають електричну енергію з балансу попиту, таким чином вивільняється електроенергія для інших споживачів, які не можуть побудувати собі СЕС, зокрема, це багатоквартирна житлова забудова.
— Як борги і погані кредитні історії впливатимуть на модернізацію генерації в повоєнний час і зараз?
— Зараз доступні три кредитні програми по розподіленій генерації. Перша: для домоволодінь, там 0% ставка для будівництва СЕС з приладами накопичення. Ми як асоціація активно на цьому напрямку працювали.
Друга: доступна програма, я приймав участь у її розробці, це програма ГрінДім. Це програма для ОСББ. На жаль, ОСББ - це повільний інструмент, де важко приймається рішення, але й там будують потужності з приладами накопичення для покриття власних потреб.
Третя: державна програма 5-7-9, де теж передбачено будівництво СЕС з приладами накопичення.
Крім того, в майбутньому суттєво вплине на розвиток СЕС з накопичувачами для бізнесу період, коли почнуть ДСНС проводити перевірки дотримання норм по встановленню генераторів. Зараз важкий час і на це закривають очі, але загалом, по-перше, генератори просто так не можна ставити під вікнами чи на тротуарах. По-друге, питання пожежної безпеки. Майже ніде немає ні щита пожежного, ні приладів гасіння. По-третє, має бути склад паливно-мастильних матеріалів, а не каністра. Навіть якщо в двох каністрах по 20 літрів зберігається паливо, то треба отримати ліцензію як юридична особа. Це податкова норма.
Коли закінчиться ця кровопролитна війна, ДСНС матиме менше роботи через війну, тоді вони разом з податковими інспекторами візьмуться за генератори. Бо дефіцит електричної енергії все одно буде, адже це пов'язано зі зруйнованими потужностями.
Тому маємо звикати жити в країні генераторів, а вони будуть на піках споживання.
Крім того, в таких умовах треба готуватись до збільшення кількості накопичувачів. А це створюватиме додатковий дефіцит енергії.
— Енергетична система України все-таки будувалась як концентрована, під це готувалось і економічне обгрунтування, і промисловість. А зараз говоримо і про децентралізовану генерацію, і про релокацію виробництв. Як це разом все узгоджується?
— Схід та південь України були енергетично профіцитними регіонами. В СРСР це проектували, тому генерація тяжіла до великих міст і промисловості. Велике місто - це зазвичай і є велика промисловість, бо в радянські часи міста зростали навколо промислових підприємств. Наприклад, моє рідне місто Куп'янськ. Там був розташований найбільший ливарний завод в СРСР з виплавки чавуну. Тому місто в найкращі періоди свого існування виросло до 114 тис. людей. Все тяжіло до місця роботи, до заводу.
Тепер візьмемо Харків. Він мав розгалужену мережу вугільних та газових теплоелектростанцій, щоб забезпечити потребу в електроенергії. Так само ДніпроГЕС будували біля Запоріжжя, яке планувалось як великий промисловий вузол важкого машинобудування.
Про Донецький регіон чи Дніпропетровську область взагалі коментувати не будемо. Київ більше виконував функцію столиці, але також була промисловість, тому біля Києва - Трипільська станція, побудували Київське море і Київську ГАЕС для балансування, з'явилася ЧАЕС.
Є дві АЕС, які побудовані на Поділлі і Поліссі. РівАЕС мала забезпечити все Полісся, а це Житомирська, Рівненська, Волинська області. ХмелАЕС мала закривати частково Львівську область, всі потреби Хмельницької, Тернопільської і частково Вінницької областей по електроспоживанню. ПівдАЕС закривала південь і частково центр.
В СРСР планували зростання продуктивних сил, зокрема в Одеській, Київській та Харківській агломераціях. Відтак були спроектовані АЕС біля Харкова, в Чигирині Черкаської області для Києва, який мав ще більше зростати, та в Одеській області місцева тепломережа мала виконувати функцію охолодження. Бо у нас є Рівненська та Запорізька АЕС, які мають системи охолодження за рахунок розпилення пари по стінках великих градирень. Інша генерація має ставки, а от в Одеській області мала бути міська тепломережа. Мій вчитель фізики, що жив у Одесі, казав, що тоді по місту ходив вислів: «Каждому радиатору - по мирному атому»!
Плюс ще Кримська АЕС. Крим завжди був вразливий по енергетиці, є тільки одна гілка від ПівдАЕС, яка часто виходить з ладу через погодні умови.
Ось так виглядала проектна система на території УРСР. Плюс перетоки були в Сумській та Харківській областях від Курської АЕС.
Зараз там, де є розвиток нових продуктивних сил, а це Польща, Румунія, Іспанія - є інший принцип: будівництво електропотужностей там, де є споживання електричної енергії. Якщо проектується індустріальний парк, то для нього шукають майданчики для СЕС, де є газова генерація. Якщо ж цей принцип не виконується, то є приклад румунського індустріального парку на кордоні з Чернівецькою областю. Побудували індустріальний парк, розпочали його вводити, але вугільна станція в Сучаві за нормативами ЄС була закрита. Відповідно, індустріальний парк не мав точок зростання, бо був дефіцит електроенергії. Навіть лінію до України будували, щоб врятувати цей індустріальний парк.
— Який у Вас прогноз на 2025 рік, буде краще?
— Сценарії різні. По-перше, є фактор, знову процитуємо Миколу Вересня, це фактор Путіна. Коли він вдарить, куди? Це непрогнозовано. Є велика політична шахівниця, де ми одна з фігур, яку рухає та чи інша рука. Якщо відкинути цей фактор, то ми й далі будемо ремонтувати нашу енергосистему. Нагадаю, що у нас ще не закінчена ремонтна кампанія 22/23 років, про ремонтну кампанію 23/24 років ми не говоримо, бо в ці планові ремонти ми ще на зайшли.
По-друге, потрібен сприятливий бізнес-клімат. Це означає розрахуватись з боргами перед бізнесом. Коли держава розрахується, тоді з’явиться довіра до України.
По-третє, треба буде відпускати ринок електричної енергії. Ми, до речі, це бачимо по вітрогенерації. Майже вся вітрогенерація перейшла на вільний ринок, їм там комфортніше працювати, ніж з державним Гарпоком. Це знову ж показує роль держави як управителя ресурсами.
Себе ми зможемо забезпечити електроенергією. У нас навіть восени 2024 року був період, коли ми трохи експортували.
— Це коли 50 днів не було обстрілів?
— Так. Ми поремонтувались, була суха осінь, СЕС видавали рекордні об'єми. Ми навіть трохи Польщі помагали. Але жити будемо з сезонними дефіцитами. Тому звикати треба до країни генераторів, але й це можна пережити.
Звісно, можуть бути й системні обстріли енергосистеми, і, не дай Бог, по відкритим розподільчим пристроям атомної генерації - це найпесимістичніший сценарій.
Середній сценарій: будуть обстріли, аварійні відключення, але бізнес будуватиме власну генерацію, і таким чином розвантажуватиме систему, в періоди між обстрілами будемо виходити на стабільні графіки обмежень.
Досьє «ЕнергоБізнесу»
Станіслав Ігнатьєв - народився 29 квітня 1983 року у місті Куп'янськ (Харківська область).
Освіта: Національний університет імені В.Н. Каразіна (Харків), магістратура соціально-економічної географії (2005 р.), Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого (Харків), магістратура цивільного права (2008 р.), кандидат географічних наук (2011 р.); PhD у Дрезденському технологічному університеті, ФРН (2012 р.).
Кар’єра: 2005–2007 рр. - керівник апарату, заступник голови Куп’янської районної державної адміністрації; 2007–2009 рр. виконуючий обов’язки начальника Харківського регіонального управління водних ресурсів; з 2008 р. виконавчий директор Інституту сталого розвитку при Харківському національному технічному університеті сільського господарства; 2009–2011 рр. – заступник декана екологічного факультету Національного університету імені В.Н. Каразіна; 2012–2013 рр. – директор Центру міжнародного співробітництва Національного університету імені В.Н. Каразіна; з 2013 р. - директор Регіонального центру міжнародних проектів та програм Національного університету імені В.Н. Каразіна; з 2015 р. - засновник та керуючий партнер Харківського енергетичного кластеру. З 2019 р. керівник компанії "Солар Дженерейшен", в енергогенеруючий дивізіон якої входить сонячна електростанція "Солінг 3".
