У 2018 році я переїхав на свою історичну батьківщину – в Україну. І я добре пам’ятаю свій перший «культурний шок»: почавши працювати економічним оглядачем, я виявив, що в Україні приватизовано більшість інфраструктурних підприємств. Мабуть, єдиним, що залишалося не приватизованим, були «Енергоатом» і «Укрзалізниця», – і саме це значною мірою врятувало нашу країну навесні 2022 року.
А от те, що обленерго й облгази перейшли у приватні руки, мене справді шокувало. Як з’ясувалося – не даремно. Згодом стало відомо, що багато з них опинилися під контролем або просто у власності недоброчесних бізнесменів, або відвертих ворогів – росіян. У результаті після початку війни довелося терміново виправляти ситуацію.
Точніше, у 2021 році Кабінет Міністрів України скасував приватизацію державних обленерго та передав їх в управління Міністерству енергетики. Це рішення було прийнято на виконання рішення Ради національної безпеки та оборони. А ось процес передачі обласних газорозподільних компаній у державну власність завершився лише 2023 року.
Урок було засвоєно – і тепер держава набагато більш суворо підходить до питання контролю за своїми активами у сфері енергетики. Інтереси інвесторів, безумовно, враховуються – причому в повному обсязі. Але тепер політика передбачає, що в прийнятті ключових рішень останнє слово повинно залишатися за державою. (Власне, під час війни інакше й не повинно бути.)
Буквально днями були зареєстровані зміни в Статут НЕК «Укренерго»: посилено роль держави в прийнятті стратегічних рішень. У процесі підготовки нової редакції Статуту Міненерго керувалося тим, що представники держави повинні посилити свою роль у роботі оператора системи передачі, враховуючи значення НЕК у зміцненні енергетичної безпеки України.
Зокрема, це стосується обов'язкової участі представника держави при схваленні планів розвитку системи передачі на наступні 10 років, затвердженні інвестиційних програм ліцензіата з передачі електричної енергії та призначенні Голови Правління Товариства.
В оновленому Статуті також визначено обов'язок Наглядової Ради провести конкурсний відбір Голови правління протягом 90 днів з дня звільнення попереднього Голови. Тобто встановлено обмеження строку перебування тимчасово виконуючого обов'язки на цій посаді. Це дозволить Наглядовій раді забезпечити відбір повноцінного керівника НЕК «Укренерго» та здійснити реструктуризацію боргових зобов'язань.
Також Міненерго подякувало міжнародним партнерам за підтримку його позиції щодо юридичного посилення ролі держави в прийнятті важливих стратегічних рішень.
Здавалося б, цілком логічні рішення. Однак у реальності все не так просто: останнім часом навколо призначення Голови правління НЕК «Укренерго» йдуть справжні PR-війни, причому часто дуже недобросовісні. Їх причина очевидна – через неоднозначний механізм формування та роботи Наглядової Ради для різних «груп впливу» відкривалася можливість ввести в топ-менеджмент НЕК «свою людину» (а найчастіше – і не одну). Що надалі потенційно дозволяло контролювати активи та грошові потоки найбільшої енергетичної компанії України.
Так, у юридичному плані принципи управління держкомпаніями в Україні подекуди виглядають дуже дивно. Це спадщина перших десятиліть незалежності, коли швидкий злет великих бізнесменів (проситься слово «олігархів», але ми його не скажемо) поєднувався зі спробою імплементувати в українську пострадянську реальність складні західні принципи корпоративного управління.
Тепер через це виникають колізії, які одразу ж використовують у своїх інтересах ті, для кого активи українських держкомпаній залишаються ласим шматком. Однак у менеджменті є один хороший принцип: якщо не знаєш, чим керуватися, – керуйся здоровим глуздом.
Отже. Власником Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго"» є держава Україна. Функції управління корпоративними правами компанії, що становлять 100% статутного капіталу, виконує Міністерство енергетики України. Хоча «Укренерго» має організаційно-правову форму приватного акціонерного товариства (ПрАТ), усі його акції належать державі, що робить її єдиним і кінцевим бенефіціарним власником.
Ну а далі той самий здоровий глузд каже нам, що держава як власник повинна володіти інструментами впливу. Особливо зараз, коли війна. Особливо в такій життєво важливій галузі, як енергетика.
Ну а якщо повернутися до неоднозначної теми наглядових рад у держкомпаніях, то там є простий і очевидний факт: їх незалежним членам ніхто не заважає працювати, у них є всі можливості для контролю за тим, що відбувається в компанії. Однак для прийняття ключових кадрових, стратегічних та інвестиційних рішень їм потрібно знаходити спільну мову зі спеціалістами, які представляють державу.
Принаймні, відтепер – саме так.
