«Так, але…»
Частка російського трубопровідного газу на ринках Європи після 2022 року впала з 37% до 8,7%. Сьогодні місце «Газпрому» зайняли норвезькі компанії з часткою близько 30%. Європейський комісар з питань енергетики Кадрі Сімсон півроку тому заявила, що Єврокомісія не вестиме переговори з Росією, як це робила раніше в рамках тристороннього процесу. За її словами, в ЄС інтенсивно працюють, щоб надати країнам-учасницям альтернативні маршрути та альтернативних постачальників. Також вона сказала, що припинення транзиту українським маршрутом обійдеться дорого, але ЄС до цього готовий.
Ще наприкінці травня новинні агентства повідомляли: Євросоюз не має наміру просити Україну продовжувати договір про транзит російського газу на територію співтовариства, що закінчується наприкінці цього року. Але коли з'являється подібна інформація – зрозуміло, що насправді якісь переговори ведуться. Що «під килимом» шукають варіанти того, як зберегти транзит через Україну.
І тут нікого не повинні вводити в оману обіцянки європейців «ось-ось» відмовитись від російського природного газу. (Згідно з ініціативою RepowerEU, до 2027 року європейські країни повністю відмовляться від російського газу.)
По-перше, ціла низка країн (Угорщина, Словаччина, Австрія, Італія) відмовлятися зовсім не поспішають.
По-друге, резервну «трубу» європейці хочуть мати у будь-якому разі – геополітика річ мінлива, а добрий газопровід мільярди доларів коштує. І нікому не потрібно, щоби росіяни його розбомбили.
По-третє, європейським газотрейдерам дуже вигідно зберігати газ в українських підземних сховищах газу. Які, своєю чергою, є частиною української ГТС. І росіяни з самого початку року ракетними ударами по Стрию дають зрозуміти, що якщо не буде газового транзиту через Україну – не буде доступу європейців до українських ПСГ.
Зрештою, якщо росіяни своїми ударами знищать українські газові мережі, на нас взимку чекає справжня комунальна катастрофа. Європейцям не потрібний ні новий потік біженців з України, ні необхідність постачати гуманітарну допомогу десяткам мільйонів людей. Тож і Брюсселю, і Києву простіше хоч у якійсь формі зберегти газовий транзит через Україну, ніж розбиратися з цілим каскадом проблем після його припинення.
Газ із Азербайджану
Днями намалювалося несподіване вирішення «газотранзитної» проблеми: за даними Bloomberg, ЄС та Україна обговорюють транзит азербайджанського газу замість російського. Один із варіантів продовження поставок – закачувати газ з Азербайджану до російських трубопроводів, що ведуть до Європи.
Як пише Bloomberg, європейські чиновники ведуть переговори про продовження постачання газу ключовим російсько-українським трубопроводом, прагнучи не допустити, щоб війна завдала ще більших збитків енергопостачанню континенту. Один із варіантів, що обговорюються, полягає в тому, щоб європейські компанії купували і закачували газ з Азербайджану в російські трубопроводи, що йдуть до Європи, кажуть джерела американського агентства бізнес-новостей. Така угода дозволила б Європі уникнути незручності, пов'язаної з купівлею російського газу, коли вона намагається скоротити доходи Москви.
Ідея набирає обертів у міру того, як зрозуміло, що Україна не заперечуватиме. 2021 року доходи нашої країни від транзиту, за оцінками Bloomberg, становили близько $1 млрд. З початку 2022-го надходження цих грошей хоча б частково забезпечують фінансування зруйнованої економіки. Ну і, як ми вже сказали, є побоювання, що трубопроводи, що не використовуються, можуть стати військовими цілями або стати непридатними. А це вимагатиме великих витрат на відновлення.
«Є два фактори, про які ми завжди повинні пам'ятати… Один із них у тому, що Україна має неймовірну інфраструктуру транзиту та зберігання газу, яку необхідно використовувати, і Україна схильна до використання цієї інфраструктури, тому що вона дає багато переваг», – сказав Bloomberg News голова правління «Нафтогазу України» Олексій Чернишов. Він виключив будь-які плани, які передбачають співпрацю з російським «Газпромом», але визнав, що постачання газу з Азербайджану «може мати якесь майбутнє».
Існує також інформація, що в обговоренні питання транзиту газу з Азербайджану бере участь німецька компанія Uniper – раніше це був найбільший імпортер газу з Росії до Європи. Тобто, зважаючи на все, європейський газотрейдер підпише контракт з Азербайджаном на закупівлю газу, а також з «Укртрансгазом» – на транзит цього газу через Україну. У свою чергу, Баку домовлятиметься з Москвою про транзит через територію РФ до кордону з Україною.
Звичайно, тут виникає безліч запитань та сумнівів. Чи справді у трубі буде саме газ із Азербайджану? (На худий кінець – із Середньої Азії.) Хто і як верифікуватиме походження газу? Чи європейські партнери ввічливо попросять Київ не порушувати таких питань? Хто і за які гроші відновлюватиме компресорну станцію Більче-Волиця у Львівській області? Хто оплатить страхування перекачування газу через Україну в умовах російських обстрілів, що тривають? І так далі…
Варіанти
Ще менше місяця тому обговорювалися зовсім інші варіанти розвитку подій. Цьогорічний контракт на транзит газу «Нафтогаз України» та російський «Газпром» підписали наприкінці 2019 року. Він розрахований на п'ять років, а умови передбачали гарантоване прокачування 65 млрд куб. м у 2020 році та не менше 40 млрд у наступні. Але після початку російського вторгнення обсяги прокачування газу скоротилися до 15 млрд. куб. м у 2023 році.
Причина – втрата Україною контролю за точкою входу на газовимірювальній станції «Сохрановка» на кордоні з Луганською областю. Поки що ми контролюємо другий вхід до української ГТС – у Суджі (на кордоні із Сумською областю). Однак через те, що «Сохрановка» не працює, «Газпром» недоплачує за контрактом, і з початку повномасштабної війни «Нафтогаз» отримує менше грошей, ніж витрачає на організацію транзиту. З іншого боку, транзит, що триває, допомагає підтримувати ГТС у робочому стані, забезпечує потрібний тиск у трубах і в деякій мірі страхує газову інфраструктуру України від ракетних атак з боку РФ.
Але що буде далі – питання залишається відкритим. Українська влада неодноразово заявляла, що не вестиме переговори з Росією про нову угоду щодо транзиту, або продовжуватиме чинний контракт. За словами Германа Галущенка, минулого року його відомство провело стрес-тест ГТС та підземних сховищ газу. Результати показали, що система може працювати без транзиту. (Але стрес-тест явно не передбачав фактор регулярних російських ракетних атак на компресорні станції та трубопроводи.)
З іншого боку, вже не менш як півроку регулярно спливає інформація про те, що транзит може бути збережений. Щоправда, із використанням іншої моделі: європейські компанії викуповують потужності ГТС, безпосередньо укладають контракти з «Газпромом» і оплачують транзит безпосередньо до Оператора ГТС. Зрештою, Євросоюз не вводив прямої заборони на імпорт природного газу з Росії.
Востаннє таке обговорення просочилося у публічний простір у березні нинішнього року. Тоді прем'єр-міністр Денис Шмигаль визнав, що Київ веде переговори з європейськими країнами щодо транзиту газу після 2024 року. За його словами, якби країни ЄС виступили консорціумом, чи хтось із партнерів виступив транзитером вже свого газу (оформленого на російсько-українському кордоні), то Україна готова відповідально надавати таку послугу.
24 січня цього року в Ужгороді відбулися переговори між прем'єр-міністрами Словаччини та України Робертом Фіцо та Денисом Шмигалем. Для Словаччини, а також для Австрії, принциповим питанням було збереження транзиту російського газу газотранспортною системою України з січня 2025 року, коли закінчиться чинний транзитний контракт.
І тоді Роберт Фіцо за підсумками переговорів зі своїм українським колегою заявив, що транзит російського газу через Україну, швидше за все, продовжиться. Денис Шмигаль не став публічно це спростовувати, але пізніше уточнив, що Україна не має наміру домовлятися з Росією та продовжувати контракт, але готова говорити з країною-членом ЄС про використання своєї ГТС.
Водночас Україна опрацьовувала інші варіанти використання своєї ГТС після 1 січня 2025 року. Так, передбачалося, що вона буде задіяна для перекачування газу з Європи до підземних сховищ під час сезону закачування та у зворотному напрямку в осінньо-зимовий період. Олексій Чернишов в інтерв'ю FT на початку року навіть заявив, що інтерес європейських країн до українських ПСГ зберігається. На його думку, запаси європейського газу в Україні могли б збільшитися з 2,5 млрд куб. м минулого року до 4 млрд цієї зими.
Щоправда, майже одразу після цієї заяви і почалися російські ракетні удари по Стрию у Львівській області, а точніше – по газовій інфраструктурі району, в якому знаходиться найбільше підземне газове сховище України та Європи загалом – Більче-Волицьке з потужністю зі зберігання 17 млрд куб. м газу. Тож тепер говорити про використання європейцями українських газосховищ можна лише приблизно.
Інший варіант: 14 травня Володимир Зеленський підписав закон щодо митного оформлення біометану. Зміни до Митного кодексу, по суті, ліквідували «сіру зону» у постачаннях біометану з погляду законодавства. Фактично Україна відчинила ворота для постачання біометану до Європи (передусім – до Німеччини).
Потенціал української галузі оцінюється у 20 млрд кубометрів біометану на рік. Однак доки до таких обсягів виробництва біометану нам ще дуже далеко, це перспектива не одного року.
Тож на сьогоднішній день варіант із транзитом через Україну до Європи природного газу з Азербайджану виглядає, мабуть, найкращим.
