У багатьох країнах світу централізована модель поступово змінюється гнучкою, децентралізованою структурою, де генерація, споживання і балансування відбуваються на різних рівнях. Для України зараз розподілена генерація — це здебільшого питання фізичної стійкості системи, економіки мереж і здатності працювати в умовах постійних ризиків.
За оцінками учасників ринку та галузевих експертів, частка розподіленої генерації в Україні сьогодні становить близько 5–7% встановлених потужностей. До неї входять дахові СЕС, малі ВДЕ, біогазові установки, когенерація та автономні джерела живлення підприємств і громад.
Для порівняння, за даними IRENA, у країнах ЄС децентралізовані ВДЕ стали системним елементом енергетики. Згідно зі звітом Renewable Capacity Statistics 2024, у Німеччині та Данії значна частка відновлюваної генерації інтегрована саме на локальному рівні — через домогосподарства, громади та енергетичні кооперативи.
У США, за даними U.S. Energy Information Administration (EIA), розподілені джерела енергії як сегмент (включно з rooftop solar і малими газовими установками) зараз зростають найдинамічніше. EIA прогнозує, що до 2030 року розподілена генерація забезпечуватиме понад 35% усіх нових потужностей. Тому це не випадковість чи мода, а сформований напрям розвитку енергосистем.
Українська енергосистема будувалася з великим запасом потужностей за часів планової економіки. Але навіть така система, яка базується на великих генеруючих потужностях і протяжних магістральних мережах, не витримує систематичних ракетно-дронових ударів впродовж чотирьох років. І це однаково гостро відчувають жителі Києва, Харкова, Чернігова, Одеси і Дніпра. Розподілена генерація частково знімає ці ризики, переносячи виробництво ближче до споживача та зменшуючи навантаження на магістральні мережі.
Світова практика показує, що розподілена генерація розвивається лише в поєднанні з цифровізацією та накопиченням енергії. Ключові елементи цієї моделі:
- smart grid — цифрові мережі з двосторонніми потоками електроенергії;
- системи накопичення енергії, які згладжують піки та компенсують нестабільність ВДЕ;
- гібридні рішення, що поєднують різні типи генерації з акумуляторами.
За прогнозами BloombergNEF, глобальні встановлені потужності систем зберігання електроенергії зростуть більш ніж у 15 разів до 2035 року, а саме storage стане ключовим фактором інтеграції розподіленої генерації.
Попри очевидні переваги, в Україні розвиток розподіленої генерації, на жаль, стримується низкою системних факторів.
По-перше, мережі низької та середньої напруги не проєктувалися для активної генерації на стороні споживача. Без smart grid-рішень і прогнозування це створює локальні перевантаження.
По-друге, регуляторна невизначеність. Складні процедури приєднання та відсутність довгострокових сигналів підвищують інвестиційні ризики.
По-третє, інвестиційний фактор. За оцінками IRENA, до 40% усіх інвестицій у ВДЕ в Європі до 2030 року припадатиме саме на малі та середні проєкти, включно з розподіленою генерацією.
Переваги розподіленої генерації з економічної точки зору виглядають наступним чином:
- зниження мережевих втрат (у країнах ЄС — 3–5%, в Україні — 10–12%);
- скорочення потреби в капітальних інвестиціях у магістральні ЛЕП;
- підвищення надійності енергопостачання;
- залучення приватного капіталу на рівні регіонів і громад.
А для промислових споживачів це означає більшу прогнозованість витрат і можливість керувати власним енергобалансом. Тому подальше спрощення процедур проєктування, введення в експлуатацію і підключення до мереж нових об’єктів розподіленої генерації хоч і вимушено, але буде рухати трансформацію української енергосистеми в загальносвітовому тренді.
Таким чином, ми бачимо, що розподілена генерація — це не тимчасова відповідь на воєнні виклики і не популярний «зелений» порядок денний. Це зміна архітектури енергосистеми, яка поєднує безпеку, економіку та гнучкість. Світ уже рухається цим шляхом, і для України питання полягає не в доцільності, а в швидкості та якості впровадження цієї моделі.
Досьє "ЕнергоБізнесу"
Володимир Галущак — експерт з енергетичних ринків та функціонування енергетичної інфраструктури. Має управлінський досвід у державному та корпоративному секторі енергетики, зокрема у сферах комерційної діяльності, енерготрейдингу та формування ринкових механізмів ціноутворення.Працював на керівних і комерційних посадах у державних підприємствах енергетичного сектору, зокрема в ДП «Українські газорозподільні мережі», ПАТ «Центренерго», ДПЗД «Укрінтеренерго», АТ «Українські розподільні мережі» та ДП «Гарантований покупець». Є незалежним членом наглядової ради ПАТ «Миколаївська ТЕЦ». У своїх публікаціях та експертних коментарях аналізує питання ринкового дизайну електроенергетики, регуляторної політики, енергетичної безпеки та трансформації енергосистем України в контексті європейської інтеграції.
