Що цікаво, заявка робиться відразу на лідерські позиції, якщо не в світовому масштабі, то бодай в Європі. Тут тобі і газовий хаб, і енергетичний, і колосальні масштаби виробництва біометану, і ціла лінійка модернових атомних реакторів, і суперстійка до загроз ворогів електрична мережа.
Щось, звісно, робиться уже зараз, благо країни-партнери з усього світу налякані божевільним Путіним і діляться всім, чим тільки можуть. Тут тобі і гроші, і обладнання, і моральна підтримка, що звісно надзвичайно важливо.
Хоча треба сказати, що колись не в такі давні часи популярний серед українців прем’єр Британії Вінстон Черчилль любив приказувати, що бури під час війни з британцями мали стільки моральної підтримки, скільки ніхто до того, але це мало вартувало, як на полі бою, так і в тилу. А якби йому довелося боротися разом з бурами, то, образно кажучи, плював би він на цю моральну підтримку.
Цинізм морально зіпсутого британця українцям чужий. Боротьба за ідеали добра і справедливості та моральна підтримка сил добра, звісно, найважливіша для боротьби. Проте, як це не прикро визнавати високодуховним людям, британець мав рацію - матеріальні ресурси мають значення. Причому, як на полі бою, так і в тилу, бо якось так складається, що без працюючої економіки довго не повоюєш, навіть якщо дух і далі незламний.
Своє значення має і розуміння вищим начальством, а також, як кажуть, «інтелектуальним проводом нації» поточного моменту та стратегічної перспективи. Зокрема, в контексті лідерства України в різноманітних галузях економіки, звісно, після здобуття перемоги над Росією. І тут видається дуже важливим - акуратно і точно підійти до формулювання цілей, завдань і методів їх досягнення. Бо якось так склалося, що про лідерство в найрізноманітніших галузях в Україні багато говорилося як напередодні незалежності, так і кожного року після. Щоправда, із все більшою гіркотою через перманентно змарновані можливості. Що характерно, марнувалися ті можливості на дуже далеких підступах до омріяного лідерства.
І тут пригадується, що була колись в Україні людина, яка вміла правильно ставити та формулювати завдання і добиватися результатів як всередині країни, так і назовні, причому впродовж 30 років поспіль. Звали цю людину Валерій Лобановський. Колись він навіть написав спеціальну книгу - «Нескінченний матч», в якій доволі доступно пояснив, як організовує роботу з людьми, як мотивує до праці, як крок за кроком рухається до лідерства, ну і про роль моралі і матеріальної бази в досягненні видатних результатів, як всередині країни, так і за її межами.
На жаль, книга якщо й була популярною, то серед футбольних вболівальників. Українське начальство книжок не читає взагалі, а старих футбольних тренерів не слухатиме, тим паче.
Між тим, там дуже добре описано, як саме формується мотивація, як ставляться цілі і як їх досягають. Крок за кроком. За Лобановським ставити собі за мету перемогти просто якусь конкретну команду чи зайняти якесь місце в турнірі - хибний підхід. Тим паче божевілля, коли команда грає на рівні колективів команд фізкультури, а починає снувати мрії про перемоги в Лізі чемпіонів. Спортивні амбіції річ добра, однак тільки на одних амбіціях і мріях результату не досягнеш.
За часів Лобановського загальною метою була перемога в кожному турнірі, в якому його команди, зокрема «Динамо», брали участь. І для цього був універсальний засіб – підвищення рівня організації гри. Не обов’язково репетувати на кожному кроці про претензії на лідерство, але якщо є організація, якщо є матеріальна база і мотивація до праці, то буде й результат. І навіть не треба буде самим розповідати про грандіозні задуми всіх перемогти.
Про них заговорять інші. І найголовніше, свідчитимуть результати, в тому числі фінансові.
Як це не прикро, бідні – лідерами не бувають. Треба вміти генерувати прибуток, управляти боргами і крок за кроком підвищувати ефективність.
На жаль, в масштабах країни таким шляхом ми ще не йшли. Якось так складалося, що за часів незалежності українці віддавали перевагу розповідям про те, як легко досягнути успіху - от треба просто захотіти.
Або просто не красти.
Або здолати корупцію.
Про те, що потрібен ще розум, терпіння, праця, організаційний хист і ще трохи удачі, навіть не згадувалося. Тим паче, що на світі є конкуренція. Результати були відповідні. Натомість жага знову поговорити про лідерство і снувати нові глобальні плани залишалася незламною.
