— З 20 січня 2025 року Дональд Трамп став основним ньюзмейкером у світі. Як це вплине на нас? Чого чекати Україні від нього?
— В колективному несвідомому українському суспільстві за останній час закріпилась думка, що Трамп та його команда є якоюсь непослідовною та не- професійною гоп-компанією, яка то випадкові мита вводить на союзників, то Гренландію анексує. Це породжує відповідні жарти та меми.
Є насправді декілька рівнів розуміння цієї ситуації – концептуальний, стратегічний і тактичний.
На концептуальному рівні – до влади в США прийшли люди, які насправді "не про гроші" (хоча вони часто мільярдери), вони про "добро і зло". Вони мислять категоріями метавсесвіту та плавучих міст, без державного контролю і податків. Вони вірять не в солідарність, а в безмежну свободу.
В їх парадигмі Демократична партія – це абсолютне зло. Вони борються з дияволом. І це дуже запекла боротьба.
Навіть якщо Україна є жертвою агресії Росії (очевидно), але одночасно з цим у нас забороняють церкви чи проводяться гей-паради – в цій парадигмі ми на стороні зла разом з Росією, тобто ми однакові.
На стратегічному рівні – всі чомусь думають, що в США все добре, все працює, а команда Трампа прийшла, нічого не розуміє і починає все ламати. Це не так. Не все добре. США останні 25 років має негативне сальдо торговельного балансу з іншим світом. Pax Americana існує лише за рахунок постійного збільшення державного боргу, але більше це продовжуватись не може.
На тактичному рівні – так, є перегини, є власний нарцисичний стиль Трампа, є якісь особисті вади. Але це неважливо.
До влади в США насправді прийшла дуже потужна й організована група людей. Це системні хлопці, за впливом та доступними ресурсами найсильніші зараз на планеті, сильніші за Компартію Китаю. І стоять перед ними декілька системних архіскладних задач з трансформації американської економіки задля її виживання.
На шляху її виживання можуть бути жертви. Україні просто це треба розуміти і підлаштовуватись на всіх вище перелічених рівнях (усміхається).
— Ось ця історія з "угодою про надра"? В чому там суть?
— Теперішній варіант угоди – це історія про Фонд відновлення України, який буде наповнюватись з декількох джерел. Одним з них є умовні 50% від майбутніх доходів від надр. Це по суті схоже на механізм "угоди про розподіл продукції" з додатковою умовою, що"великий білий брат" все контролює і не дасть розікрасти.
— Як Ви до цього ставитесь?
— Якщо бути максимально чесним, то моя відповідь залежить від "місця сидіння". Був би я сувереном – ніяких "великих білих братів" би у нас не було! Але історія нашої країни за останні 34 роки доводить зворотне. А від 5-6 ефективних менеджерів у мене взагалі починається паніка.
— Президент США Дональд Трамп багато говорив про енергетику до виборів та провів вже багато рішень після інавгурації. Був курс зеленої енергетики, а тепер він ніби скасовується. Куди це все може рухатись?
— Почнемо з того, що драйвером "зеленого руху" завжди були не США, а Європа, тобто та частина Заходу, яка не має великих запасів вуглеводнів. З іншого боку, США є емітентом третини вуглецевих викидів світу, і їх вихід з Паризької угоди звичайно вплине на цей процес.
Але в цілому ви мою позицію знаєте. Вона полягає в тому, що глобального потепління в класичному розумінні не існує. Так, клімат змінюється. Змінюється він циклічно. Залежить він від декількох основних факторів, але антропогенний фактор – це нескінченно мала величина.
Я стверджую, що "повна декарбонізація" згідно з Паризькою угодою немає під собою твердого наукового фундаменту. Це політико-економічна спецоперація Глобального Заходу проти Глобального Півдня, кінцевою метою якої є витіснення вуглеводнів з енергетичних балансів країн світу за 2050 роком, що неминуче призведе до консервації існуючої світової системи "центр – периферія".
Це не означає, що вітрова та сонячна енергетика не мають права на існування. Звичайно мають! У них немає паливної складової, це дуже серйозний плюс. Якщо в країні є інвестиційна система з дешевими, довгими грошима – проєкти ВЕС та СЕС є конкурентоздатними на вільному ринку.
Але забезпечити експотенційне зростання попиту на енергію у 21 столітті лише за рахунок "зелених" проєктів неможливо. Повна "зелена трансформація" коштує трильйони доларів. Чому відбувається заборона одних видів енергії на користь інших без наукового обґрунтування? Чому енергія вдвічі чи втричі дорожча, ніж має бути? Легкої відповіді на ці питання нема.
А зараз з'являється ще один критично важливий фактор – перегони штучних інтелектів. Думаю, що за рік або два ми вийдемо на тренд, коли попит на процесингову потужність у світі, а значить на енергію в цій ніші, буде подвоюватись кожні два роки.
Саме тому Дональд Трамп в перший день президентства зняв обмеження на буріння. "Drill, baby, drill" та лідерство США у світі виявляється дуже пов'язаними між собою речами.
— Але багато розмов про Китай, який фактично кидає виклик США та претендує бути державою номер один у світі. Це їм вдасться?
— В Китай я не вірю. Китай не має такої екосистеми, яка є в США. Китай - це "навздогінна модернізація", вона побудована на "копіюванні" всього. Китай має двоконтурну фінансову систему, перетікання грошей між контурами обмежене, а юань не є вільноконвертованою валютою. Їх економічне диво сорок років будувалось за рахунок цільової емісії. Зараз вони дійшли до стелі й починають буксувати. Грошова маса по агрегату М2 по відношенню до ВВП складає 235 %. В китайській економіці близько $10 трлн проблемних кредитів. Більшість їх стратегічних проєктів збиткові. Це все при тому, що у китайців немає надійної статистики.Насправді їх ВВП падає останні чотири роки, починаючи з коронакризи.
А в США починається нова хвиля індустріалізації. Зараз вони різними механізмами в рамках західної системи розподілу праці почнуть розвалювати європейську індустрію, пропонувати релокацію до США. Є німецькі хімічні концерни, які це рішення вже прийняли. Для них вуглеводні - це 70% собівартості їх продукції. Різниця цін на газ для кінцевих споживачів між США та Європою – в рази. Ну як їм конкурувати?
— Так, а що Європа? Інтегруємо Україну в Євросоюз?
— Є відомий звіт Маріо Драґі про глобальні економічні виклики Євросоюзу та шляхи їх подолання. В ньому є діагноз - чинна система ЄС недієздатна! З цим я погоджуюсь. Щодо "шляхів подолання" я ще більш песимістичний, ніж він.
Велике податкове навантаження, велика бюрократія, зарегульованість економіки, відносно низька продуктивність праці – все це наслідки. У Європи є головний системний недолік – організація влади.
Річ у тому, що США та Китай мають сильну центральну владу, Європа такої влади не має. Прийняття рішень за формулою "консенсус усіх" не працює. Не може маленька умовно Угорщина через свої егоїстичні інтереси (чи політичну корупцію її лідера) блокувати стратегічні рішення для 450-мільйонного ринку.
Єдиний спосіб виживання для Європи – це велика політична реформа, тобто її перетворення в Сполучені Штати Європи!
Але в такий сценарій я не вірю, тому я послідовний євроскептик!
— Це те, про що Еммануель Макрон говорить, - посилення федерації?
— Я не знаю, як це бачить Макрон, але можу сказати, як треба зробити.
Маленькі країни (Нідерланди, Бельгія, Португалія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Болгарія тощо) входять в нову федерацію одним суб'єктом (регіоном), а великі країни (Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, Польща тощо) кількома суб'єктами (регіонами). При цьому ділення великих країн на регіони відбувається з врахуванням усіх економічних та демографічних факторів.
Усі суб'єкти нової федерації повинні бути спроможними, а трансграничні зв'язки між суб'єктами федерації повинні мати економічну, а не територіально-етнічну логіку.
Такі міста, як Гамбург, Кельн, Мюнхен, Страсбург, Марсель, Ліон, Мілан, Неаполь, Барселона, Валенсія, Краків, Вроцлав та інші, повинні стати адміністративними центрами суб'єктів нової федерації.
Все це знищить національні уряди в Берліні, Парижі та Римі, але може дати велике майбутнє Європейському союзу.
Але повторюсь ще раз – я в це не вірю. Будь-яка бюрократія не має суїцидальних нахилів, вона дуже хоче жити.
— Припустимо в Європі з'явився новий Наполеон, який її об'єднав за Вашими принципами. Що це дасть?
— Якщо буде створена федералізація з чітким розподілом повноважень між центром та суб'єктами, з внутрішньою конкуренцією за капітал та робочу силу, з оптимізованою бюрократією, цифровізацією державних послуг хоча б на рівні України – така Європа матиме більший потенціал, ніж США.
Така Європа не буде мати основної системної вади (як зараз), але матиме "довгу волю" для стратегічних рішень, найбільший у світі внутрішній ринок та культурну різноманітність, що є величезною конкурентною перевагою в економіці майбутнього. Така Європа – апріорі світовий лідер!
В таку Європу я б інтегрувався (усміхається).
— Добре, Наполеона нема. Нам треба відмовлятись від вступу в Євросоюз?
— Я б розділив стратегії на офіційну і справжню. Офіційна – ми декларуємо курс на вступ до Євросоюзу та використовуємо їх цільові фонди для трансформації української економіки, тобто беремо усі гроші, які нам дають по дорозі.
Справжня – це стратегія активного нейтралітету, з найпрогресивнішою у світі юрисдикцією, низькими податками, зоною вільної торгівлі з Євросоюзом, але без членства в ЄС. Я впевнений, що саме це нам потрібно.
Тобто справжня стратегія – це бути ефективною буферною юрисдикцією, таким собі аеродромом підскоку біля 450-мільйонного ринку. Ключове позиціювання у такому випадку – це ніаршорінг (перенесення виробництв у країну чи групу країн, які знаходяться поблизу великого ринку збуту, - ред.).
— І яку економічну політику треба проводити в Україні?
— По-перше, впровадити загальнодержавну систему індикативного планування. Спочатку філософія нової країни, візія та цілепокладання. Потім стратегія вищого рівня ієрархії, в який витримуються основні макроекономічні баланси. Лише потім стратегії галузеві та територіальні, в яких витримуються галузеві баланси, аналізуються наявні ресурси, формуються пріоритети та точки зростання, формуються виробничо-сервісні кластери навколо точок зростання для максимального залучення економічних мультиплікаторів у суміжних галузях.
По-друге, зменшити розміри держави у півтора раза – у мирний час перерозподіл ВВП через бюджети усіх рівнів повинен бути не більше 25%. Зменшити відсотки прямих податків, змістити акценти оподаткування з виробничого капіталу на рентний.
По-третє, запровадити комплексну демографічно-міграційну реформу, але це тема для окремої великої розмови.
По-четверте і далі, зробити багато необхідних реформ - від створення екстериторіальної юрисдикції "Київ-Сіті" з корпоративним правом штату Делавар до масової приватизації усього, наприклад тюрем або НАЕК "Енергоатом".
Окремо наголошу, що між моїми пунктами немає ніяких протиріч. Держава не повинна напряму брати участь у господарській діяльності, але повинна бути активним модератором економічного розвитку на стратегічному рівні.
Наприклад, держава каже – маємо угоду з Сі Цзіньпіном та такий-то логістичний маршрут на 100 млн тонн вантажу на рік. В рамках цієї угоди тут буде порт. Причал державний, уся інша інфраструктура приватна. Цей порт стає центром кластера та точкою зростання для економіки.
Індикативне (не директивне) планування та перехід від галузевого до кластерного підходу – це є філософським каменем економічного зростання.
— І як нам перейти від сьогодення до цього успішного треку?
— З теперішнім рівнем управління – ніяк. Повернути окуповані території здатна лише сильна Україна, про яку ми говорили вище. А зараз нам потрібна оперативна пауза!
Тому я дуже сподіваюсь, що найближчим часом Дональду Трампу вдасться дотиснути режим припинення вогню і Україна отримає 6 місяців для політичного перезавантаження. А там подивимось …
Досьє "ЕнергоБізнесу"
Віктор Куртєв - підприємець, власник та СЕО Metropoliya Group, власник низки компаній у різних галузях економіки, співзасновник ГО "Центр розвитку Бессарабії".
Основним активом Віктора Куртєва є Metropoliya Group - це найуспішніша в Україні проєктно-інжинірингова група компаній з унікальною експертизою в енергетичній галузі. Він розробник Схем та Планів розвитку для енергосистеми України, девелопер та власник більше ніж 40 проєктів у сонячній, вітровій, маневровій генерації, пристроїв накопичення енергії, "зеленого" водню тощо.
Віктор Куртєв має активну громадянську позицію, виступає експертом з енергетики на багатьох майданчиках, має блоги в Українській правді та Хвилі, є ініціатором багатьох соціальних ініціатив у галузі енергетики та рідної йому Бессарабії.
