Наш старый сайт

Віктор Відзіговський: «Опалювальний сезон пройде у будь-якому випадку, як і зима. Питання в тому, щоб люди не замерзли…»

Віктор Відзіговський: «Опалювальний сезон пройде у будь-якому випадку, як і зима. Питання в тому, щоб люди не замерзли…»

10.06.2022

Енергетик Віктор Відзіговський переконаний, що запаси вугілля та газу матимуть критичне значення для проходження наступного ОЗП, а торгівля з сусідами в ENTSO-E матиме суттєвий вплив на ринок. Водночас, зазначає, що майбутні контури енергетики України сьогодні найбільше залежать від спроможностей ЗСУ.

— Експерти так багато говорили про складне проходження ОЗП 21/22, передрікали проблеми з АЕС і ТЕС, пропонували перенести роботу в ізольованому режимі, а тут війна, а все працювало як годинник. Як так вийшло, за рахунок чого?

— Експерти дещо перебільшували. Мені ситуація не здавалася такою безнадійною. Крім того, атомщики виконали свої зобов'язання. Всі країни проходять пікові навантаження з максимальним складом базової генерації. Вугілля приїхало в достатній кількості, запаси в лютому були більші торішних. Дуже грамотно спрацювало «Укргідроенерго». Водосховища спрацювали більше, ніж торік і більше, ніж планували. Природа не підвела і вчасно поповнила запаси води.

ВДЕ працювала по середньому і майже без обмежень. Це дало можливість зекономити вугілля в листопаді та грудні.  Пік морозів співпав з новорічними святами, що пом’якшило зростання потреб. Лютий виявився не таким прохолодним. Так, всі боялись довгих холодів в березні і вони наступили, але в цьому випадку допомогло лихо.

 

— Як саме? Що ви маєте на увазі?

— Війна. Різке зниження виробничих і побутових навантажень у зв'язку з виїздом людей, зупинка підприємств. Генеруюча потужність випадала не з такою швидкістю як споживання. А профіцит мережевої структури допоміг уникнути тривалого відключення великих регіонів. Хоча все треба сприймати у порівнянні.

Треба ще згадати постійну і героїчну роботу ремонтних бригад, які відіграли і грають значну роль.

 

Тест ізольованою роботою системи був підсумком багаторічної підготовки сотень спеціалістів. А «аварійне» підключення до Європейської мережі було нагородою за їхню працю. Все це було б неможливим без чіткої роботи диспетчерів.

 

Отже,  наша система виявилася  досить гнучкою і цілком надійною. Навіть газ для балансування використовували не так інтенсивно. Його витратили значно менше ніж минулого року. Навіть великі ТЕЦ працювали дуже обережно.

Однак все перераховане не стосується фінансово-економічної сторони ринку енергетики України. Там усе погано. Але там і не було добре. І в найближчому майбутньому немає надії на швидке покращення. Хоча грамотні дії центральної влади можуть дуже допомогти.

В енергетиці волонтерам немає місця. Майже. Відтак доведеться керівникам галузі знімати камуфляж і займатись своїми обов'язками. Їх достатньо, вони дуже важливі.

— Якщо припустити, що фронт залишається там де зараз, як забезпечити роботу енергосистеми під час ОЗП?

— Тут гадати складно. Фронт може рухатися у різні боки. Якщо ми відсунемо їх – це плюс, якщо вони нас – мінус. Якщо лінія фронту залишиться там, де вона є, то близько половини теплових станцій залишиться або за лінією, або в безпосередній близькості від неї. Ну, про Каховську ГЕС та Запорізьку АЕС знають усі. Це величезні потужності. Мабуть, зараз поганий момент для прогнозів.

Що можна було б зробити? Робити запаси вугілля на станціях розташованих у безпечному місці, газ у сховищах, берегти воду у водосховищах та проводити ремонти якнайшвидше та якісніше на всіх АЕС та ТЕС, де це можливо. Готуватись до обмежень споживання. Зростання споживання електроенергії взимку безпосередньо пов'язане з погодою та постачанням газу для систем опалення. Так що запаси газу передусім для опалення є ключовим моментом. Опалення потребує газу в 3-4 рази більше, ніж електроенергії (в кіловат годинах). Швидко змінити це співвідношення не можна та й не потрібно. Потрібно запасати та берегти газ.

 

— З точки зору роботи енергосистеми, якщо ситуація на фронті буде +/- такою як зараз, або з меншою інтенсивністю боїв, можна розраховувати на те, що пройдемо зимовий період?

— ОЗП пройде у будь-якому випадку, як і зима. Питання в тому, щоб люди не замерзли. Говорити про комфорт за умов війни складно. Сотні тисячі людей цієї зими не мали жодного опалення. Були зруйновані ТЕЦ та системи центрального теплопостачання у багатьох містах. На цьому тлі аварії в Алчевську або ще радянських часів у Дарниці виглядають дитячими витівками. А щодо поведінки противника можна лише припущення робити.

З приводу закритого неба, думаю, зрозуміли вже всі, навіть ті, хто до ППО стосунку не мав, що закрити від ракетних ударів великі промислові об'єкти та міста у такій великій країні неможливо. Річ тут не в небажанні «наших партнерів». Хоча того бажання теж не видно.

Думаю, дуже багато залежить від місцевої влади, від громад. Ті, хто почне думати раніше, а головне - діяти, має більше шансів пройти зиму з меншими втратами. Настав час реально думати про накопичувачі, мікромережі та місцеву генерацію. А той, хто сподіватиметься, що про це будуть думають у центрі, може бути дуже розчарований. Ну і кожний персонально має можливість подбати про свою безпеку. Аккумулятор на 1кВт годину (85 А годин) допоможе працювати газовому котлу більше ніж добу. А це не мало. Про зв’язок теж стало більш зрозуміло. Кожний має свій погляд скільки коштує ця кіловат година в різних обставинах.

До речі, для формування аварійного живлення потрібно не так багато. В Україні є величезна кількість домашніх СЕС, але вони зможуть працювати, якщо буде організована локальна мережа та буде місцевий генератор із запасом палива. Важливо подумати як обмежувати та регулювати навантаження. Для життєзабезпечення людині потрібно не так багато. Середнє споживання країни до війни було менше 200 Вт на одного споживача. В аварійній ситуації вистачить частини цієї величини. Це не важко забезпечити.

Словом, надійність електропостачання пропорційна кількості альтернативних джерел живлення.

 

— Ми зрозуміли значення портів для експорту зернових, але яке значення портів для енергосистеми? Які є альтернативи для імпорту вугілля до південних портів (бо всі ми пам'ятаємо недавнє блокування казахстанського вугілля через територію РФ)?

— Роль портів у доставці вугілля була велика. Наразі у нас працюють порти в  гирлі Дунаю, але без залізничного мосту в Затоці. Нині там великі затори у Дунаї, бо відвантажують зерно.

Хоча зараз обговорюється експорт вугілля… Нам потрібно щось робити або з цінами на електроенергію, або з державними закупівлями вугілля до держрезерву. І починати це не в середині вересня, а вже. Склади на державних ТЕС мають бути повними. У Трипіллі принаймні. Але сподіватись треба в першу чергу на «Укрзалізницю» та запаси, які зроблені заздалегідь. Бо навіть якщо порти будуть розблоковані політично, їх просто так запустити не легко. Це буде виклик.

 

Сусіди особливо не допоможуть. У нас перетин на захід 2000 МВт. Ціни там у рази вищі і, що головне -  великого надлишку там немає.

 

Хто не лімітований, то це Тираспіль (в Придністров'ї знаходиться ЗАТ «Молдавська ДРЕС», яка входить до складу російської групи Інтер РАО ЄЕС,  покриває значну потребу Молдови в електроенергії, - ред). Але це буде соромно, а розраховувати на них - взагалі безглуздо.

Плюс основні джерела вугілля  - Павлоград -  знаходяться у близькості від лінії фронту. Краще про це пам'ятати заздалегідь.

 

— Але ж і запасам вугілля можуть бути нанесені ракетні удари?

— На жаль, навіть будь-яка станція України може бути вражена ракетними ударами противника. Закрити повітря від ракетних ударів ми не можемо. Я думаю, що це було б повністю неможливо, навіть якби нам надавали найсучасніші системи ППО. Хоч цього ми не бачимо, крім ПЗРК. Ситуація дуже хитка. Вони не стріляють поки що по станціях цілеспрямовоно.

 

— Зате по нафтобазам і НПЗ били!

— Так, але іншого варіанту у нас немає. Я не думаю, що вугілля так легко займається від вибуху, як нафтобази. Ймовірність є, але ситуація дещо інша ніж з нафтопродуктами. По-друге, так вони можуть вдарити і по самій станції. 2-3 млн тонн запасів вугілля сховати не можна, а на нашій території немає жодного повністю безпечного місця. Можливо, можна зробити буферні склади в сусідніх країнах... Треба посилювати систему ППО біля станцій, передовсім АЕС та гідростанцій.

 

— Яке значення ЗАЕС в енергосистемі?

— ЗАЕС це 6000МВт. Минулої зими певний період вона працювала всіма блоками. Нормальний коефіцієнт використання АЕС близько 70%. Середня потужність споживання країни близько 17000 МВт. У холодний період була близько 21000 з піками до 25000.

Тобто, в середньому це чверть, а в моменти повного завантаження до 30% і більше. Ну, про перетин ми вже говорили. Споживання впало значно. Точних даних я не маю, а прогнозувати зиму ще складніше.

Тут краще сподіватися на ЗСУ, а ще краще допомагати всіма доступними способами, щоб Енергодар був звільнений. Хоча навіть у разі найуспішнішого розкладу складно розраховувати на роботу цих потужностей у повному складі. І не забуваємо про ТЕС у цьому ж місті.

 

— Якщо дивитися з точки зору функціонування енергосистеми, які ризики несе те, що ЗАЕС під окупацією в окупованому місті? Можливо її краще поступово зупинити? Чи це неможливо? Просто незрозуміло, що росіяни там можуть витворити і коли?

— Ризики великі. Спекулювати на цю тему немає бажання. Зупинити станцію  - це означає нею керувати та її контролювати. Чи це так зараз? Питання риторичне. Пам'ятатимемо, що зупинена АЕС все одно ядерно-небезпечний об'єкт, який вимагає контролю та експлуатації. Надійного та безперебійного електропостачання.

Не варто забувати і про Каховську ГЕС. Вона на порядок меншої потужності, але це не робить її менш важливим об'єктом. Це остання гребля каскаду Дніпровських ГЕС. Від неї залежить течія Дніпра в його гирлі та величезний регіон від Запоріжжя до Чорного моря.

Імовірно, станції зараз використовують для штабів управління російських сил у регіоні. Для них це живий щит. І це дуже сильно обмежує ЗСУ.

 

— Зараз Україна втратила контроль ще над 10% території (на додачу до Криму та Донбасу, всього 20%) – а енергосистема далі працює як єдине ціле? І ми при цьому синхронізовані з ENTSO-E? Наскільки довго так може тривати і які ризики можуть виникнути?

— Наразі енергосистема продовжує контролюватись з Києва. Це, з одного боку, вкрай складно. З іншого боку -  може говорити про якісь домовленості (можливо негласних або взагалі за умовчанням). Але чи можна розраховувати на такі домовленості у майбутньому? Можу лише згадати, що Крим був електрично з'єднаний з енергосистемою України понад рік з моменту окупації. Повний поділ з ОРДЛО стався значно пізніше. Можливо, роль домовленостей грають деякі червоні лінії, які завжди існують і можуть переміститися чи обірватися в будь-яку мить. В даному випадку важко щось говорити певно, бо ми говоримо про лінії у дуже нестійких мізках.

 

— Що, на ваш погляд, можна зробити, щоб якось стимулювати європейців допустити Україну до комерційних продаж електроенергії на європейський ринок?

— Європейців стимулювати не потрібно. М'яч у нас. Стимулювати треба нас. Є технічні питання, які потрібно вирішити і привести наш ринок у відповідність до європейського. Що складніше? Можна сперечатися.

Поки що експорт тільки в Молдову, яка є частиною нашої системи і виділені два блоки з Добротвора («переодягнений» Бурштин) до Польщі.

З Молдовою справа зрушила з мертвої точки. Але тут і велика політика та велика економіка  - біла, чорна та з усіма відтінками. І основний противник той самий, що й на полі бою.

Якщо ми хочемо торгувати там, то нам свій ринок потрібно привести у відповідність до європейських ринків.

 

Найголовніша проблема, що ми на своєму ринку постійно змінюємо правила. Це дуже далеко від ситуації на ринку та правил, які існують в ЄС.

 

Скажімо, від нас чекають, що на наш ринок буде допущено європейських трейдерів. У нас про це забувають, тому що всі чекають на можливість заробляти для себе. Але які правила та умови - про це здебільше мовчать.

Коли ми говорили про імпорт із Білорусі, то всі казали, що ми так забираємо гроші у своєї генерації. Але якщо ми приєднуємося до іншого ринку, то ми повинні бути готові, що в певні моменти і дні будуть перетікання до нас. Для споживачів це добре, але це ті гроші, хтось у нас не заробить на електростанціях. Це перше.

По-друге, всі ми знаємо, що Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія і навіть Молдова мають ціни вищі за українські як для населення, так і для промисловості. Якщо почнемо торгівлю, це спричинить підйом цін на нашому ринку. Або держава буде буфером і візьме на себе роль згладжування цін та спонсорування населення. Грубо кажучи, в електроенергетиці потрібен другий “Нафтогаз”: купуємо дорого ззовні, а вдома дешево продаємо.

 

— От питання входження електроенергії з України до Молдови має важливе політичне значення.  Чи може генерація України покрити потреби Молдови?

— Може. Але я думаю, що молдаванам повністю переключитись не дозволять. За великим рахунком, у них також ринку немає. Румунія теж буде мати цю можливість. Так що ми тут не одні зовсім.

 

— У сучасних умовах для України ще актуальні плани “зеленого переходу”? Бо через падіння промислового виробництва можемо стати більш “чистою” країною, але чи можливо вже наполягати на тому, що відкласти на певний визначений період саме для України по CBAM через форс-мажорні обставини?

— Зелений перехід досі актуальний. Ми торік різко скоротили використання викопного палива для генерації. Не можна сказати, що це сталося за планом і у зв'язку з цілеспрямованими діями, але більшість європейських та світових країн у цей час наростили викиди.

Ми зараз втратили контроль над великою частиною станцій, що використовують вугілля. Теплові станції не стали ні молодшими, ні економнішими, ні більш надійними. Проблема їхньої заміни (реконструкції) залишилася. АЕС продовжують старіти. Перетин імпорту близько 10% споживання. Швидко вводити потужності можна або газовими модульними ДВЗ, або ВДЕ. Головна проблема, що найкращі землі для ВЕС та СЕС зараз під окупацією та близько половини існуючих потужностей ВДЕ там же. Велика кількість їх пошкоджено.

Нехай це звучить цинічно, але війна – хороший привід розірвати цей гордіїв вузол економічних суперечек з цього приводу і досягти реальних домовленостей усіх зацікавлених сторін. Минулий компроміс не був рішенням ні для кого, він просто відклав вирішення проблеми на майбутнє. Вирішувати її все одно доведеться. Потенціал ВДЕ у нас величезний і його є кому реалізувати.

Питання про податки на «брудну» продукцію мені не здається зараз пріоритетним і може мати безліч рішень. Я маю враження, що світові лідери на межі переосмислення свого підходу до “зеленої” проблеми.

Правильно обраний напрям шляху не знижує важливості правильного темпу та правильно обраної амуніції. Помилки цих питань можуть зіпсувати настрій усім учасникам подорожі.

 

Досьє "Енергобізнесу"

Віктор ВІДЗІГОВСЬКИЙ народився 1958 р. у Харкові. Батьки працювали на Запорізькому трансформаторному заводі, дід брав участь у будівництві "ДніпроГЕСу". Закінчив фізико-математичну школу у Запоріжжі. Здобув освіту інженера-електрика в Київському політехнічному інституті на кафедрі високих напруг.

Служив в армії. Працював в Інституті ядерних досліджень у Києві інженером з обслуговування імпульсного накопичувача енергії експериментальної установки ТОКАМАК. Займався діагностикою високовольтного обладнання Київському підприємстві правобережних високовольтних мереж. Брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС.

Керував хроматографічною лабораторією у "Київенергоналагодженні".

Займався постачанням електричного обладнання в Україну в міжнародному концерні АBB. Займався розвитком бізнесу в українських представництвах фінської компанії Ensto та польського АТ "Електробудова", Київської енергетичної будівельної компанії та "Екніс-інжиніринг".