Автор директор ТОВ “Енерго Плюс”
Запаси критичного обладнання, резервні рішення для генерації, передачі та розподілу, а також масштабна програма інженерного укріплення енергооб’єктів – усе це створює потенціал стійкості енергосистеми, якого раніше не було. Підходи до планування стали більш структурованими: враховано минулий досвід, опрацьовано декілька сценаріїв розвитку подій, посилено міжгалузеву координацію.
Проте це не означає відсутність загроз, але означає, що держава й оператори входять в опалювальний сезон з кращими позиціями, ніж будь-коли після початку повномасштабної війни.
Що змінилося в захисті енергооб’єктів
Важливою зміною стало суттєве нарощення захисної інфраструктури. Значна кількість трансформаторів високої потужності сьогодні мають бетонне укриття, здатне витримати дрони-камікадзе та їх уламкову дію. За офіційною інформацією, наразі вже понад 70% таких трансформаторів на підстанціях “Укренерго” мають належний рівень інженерного захисту.
Привертає на себе увагу і зростання масштабу таких робіт. Захистом охоплено більше об’єктів, ніж у попередні роки, і він впроваджується комплексно, з урахуванням як інженерної складової, так і співпраці з оборонними структурами.
Є і результати: у ряді випадків нові укріплення вже врятували дефіцитне обладнання після кількох атак поспіль. Наразі, Агентство з відновлення взяло під захист додатково 120 енергетичних об'єктів, на що у резервному фонді бюджету вже передбачено виділення 6 млрд грн. Захист передбачає складний комплексний підхід, зокрема, ППО, фізичний захист, наявність резервного обладнання, прикриття об'єктів мобільними групами тощо.
Нові типи загроз
Проте агресор також адаптується і вносить корективи у тактику повітряних ударів. Від масованих “килимових” атак 2022 року противник перейшов до прицільного ураження окремих об'єктів.
Останнім часом зросла частота концентрованих атак дронами й ракетами одного об'єкта енергосистеми. Водночас тривають системні обстріли прифронтових і прикордонних регіонів, які призводять до руйнування як великих електростанцій, так і енергетичної інфраструктури.
Якщо в сезоні 2022–2023 років це були масовані доволі хаотичні обстріли великих об'єктів по всій країні, то з весни 2023 року почалися цілеспрямовані концентровані атаки з метою “відрізати” певний регіон від енергосистеми.
У 2024-2025 роках додалася ще одна фаза – постійний терор прифронтових і прикордонних регіонів, а також цілеспрямовані атаки на ключові підстанції, що пов’язані з видачею потужності з АЕС. Ворог концентрує атаку десятків дронів або ракет на одному енергооб’єкті. Така тактика ускладнює захист, адже навіть добре укріплені об’єкти не завжди витримують кілька влучань поспіль.
Також у зоні ризику залишається каскад Дніпровських ГЕС – з шести гідроелектростанцій наразі повноцінно працює лише одна. Це суттєвий удар по маневрових потужностях системи. Теплова генерація лише протягом жовтня зазнала десятків атак, постраждали й потужності з видобутку природного газу.
Всі ці фактори посилюють ризики проходження зими. Достатньо сказати, що з початку повномасштабної війни українська енергосистема втратила понад 18 ГВт потужностей внаслідок окупації, руйнування та пошкодження.
Децентралізовані рішення як основа стійкості
Попри ці ризики, ситуація не є катастрофічною. Системна тенденція до децентралізації триває. Підприємства й громади впроваджують сонячні електростанції, накопичувачі енергії, мобільні турбіни та мікромережі.
Особливо активними стали об’єкти критичної інфраструктури. Зокрема, водоканали масово переходять на ВДЕ, щоб гарантувати безперебійне постачання води в умовах регулярних відключень електроенергії. Встановлення фотовольтаїчних модулів дозволяє забезпечити базове електропостачання, і деякі водоканали вже встановили СЕС, а інші розробляють проєктну документацію для використання ВДЕ.
Такі ініціативи потребують масштабування. Інвестиції в децентралізовану генерацію, формування буферних запасів палива, розбудова нових станцій і завершення інтеграції з енергосистемою ЄС має стати частиною стратегічного планування, а не лише відповіддю на короткострокові загрози.
Тобто Україні потрібен перехід від “реактивної” до проактивної стратегії і стимулювання інвестицій через державно-приватні партнерства та залучення фінансування від МФО. Це дозволить не просто знайти відповіді на поточні виклики, а й закласти основу сталої енергетики на довгострокову перспективу.
На фоні масштабних втрат темпи введення нових електростанцій поки не відповідають потребам. За два роки було введено в дію 1,5 ГВт нових маневрових потужностей. Але це половина від необхідних 3 ГВт маневрової генерації, яка будувалась в умовах широкомасштабної війни. Крім того, нові потужності відповідають викликам сьогодення – це децентралізована генерація, яка менш вразлива за постійних повітряних атак.
Велику роль також відіграє імпорт енергоносіїв. Через руйнування об’єктів газовидобутку виникла потреба у значних зовнішніх закупівлях, і ця проблема вирішується. Частина коштів на покриття цих витрат вже залучена завдяки міжнародній підтримці, частина – у пошуку фінансування.
І, нарешті, потужним стабілізуючим фактором наразі є імпорт електроенергії з ЄС. Після синхронізації з європейською мережею ENTSO-E Україна отримала можливість швидко залучати резервні обсяги. Тільки протягом жовтня було імпортовано 360 тис. МВт·год електроенергії, що дозволило швидко збалансувати систему після чергової хвилі атак на енергооб’єкти.
Холодна зима, гарячий фронт
Енергетична система України сьогодні працює у надзвичайно складних умовах. Але водночас стала гнучкішою, більш адаптованою до гібридних загроз і технологічно краще оснащеною, ніж будь-коли в попередні роки.
За всі роки війни лише одного разу – восени 2022 року – енергосистема була на межі блекауту. Це результат титанічної роботи інженерів, диспетчерів, ремонтних команд, управлінців і партнерів, які разом вибудовують лінію енергетичної оборони.
Зима 2025-2026 стане випробуванням. Але ця зима вже не про страх та відчай, а про досвід, організацію і стратегічну витримку. Україна тримає енергетичний фронт, і продовжує посилювати його щодня.
