Влада, особливо при наближення виборів, намагалась уникати питання перегляду/підвищення тарифів. А опозиція незмінно заявляла, що ціни тарифи надто високі, і вони знають що і як треба змінити, щоб знизити тарифи. Неодмінно знаходили крайніх у вигляді міжнародних організацій чи донорів, які чи то вимагають переглядати тарифи, чи насправді зовсім і не вимагають, але саме так їхні вимоги інтерпретують у Києві ті, хто у перегляді тарифів зацікавлений. Коли влада й опозиція мінялись місцями, вони змінювали публічну риторику в межах визначених ролей. І так тривало роками й десятиліттями.
Проте, ситуація змінилась із початком повномасштабної війни і політизація енергетичних питань відійшла далеко на задній план. З одного боку ніхто в той момент особливо не думав про вибори. Ну не те що б не думав, але політичні сили не міркували стратегіями передвиборчих кампаній на фоні того, що момент та формат закінчення війни був цілком не зрозумілим, а війна все ще була шоком, а не новою нормальністю.
З початком війни ключовою задачею енергетиків було забезпечити фізичну цілісність енергетичних активів та гарантувати енергопостачання, особливо на фоні того, що енергосистему було відʼєднано від російської напередодні вторгнення, а енергетичні об’єкти поправляти піл артилерійські обстріли у багатьох областях, що зумовлювало припинення електро- та газопостачання.
А вже через півроку після початку повномасштабного вторгнення ми увійшли в фазу енергетичного терору Росії і, що найголовніше, цілковитого нерозуміння як довго може протриматись енергосистема, чи будемо у нас газ, чи буде у нас тепло. Нальоти ракет і шахедів на енергетичні обʼєкти, блекаути у листопаді 2022 року та подальші місяці з багатогодинними відключеннями акцентували увагу практично кожного українця на думки та страхи про те чи будемо зі світлом узагалі й чи не замерзнемо в прямому сенсі цього слова узимку.
Природно, що в таких умовах питання енергетики взагалі не політизувалось у публічному дискурсі. Ба більше, що парадоксально, підвищення тарифів на електроенергію і у 2023, і у 2024 роках пройшло майже невідчутно у публічному просторі.
З одного боку, було дуже мало комунікацій з сторони уряду з обґрунтуванням величини його підвищення тарифу. З іншого боку, опозиційні сили (читай ті хто не у владі) теж не надто «оспорювали» це рішення. Зрештою, оспорювати рішення про перегляд тарифу політично небезпечно в умовах серйозних руйнувань енергетичної інфраструктури та відключень, і коли уряд акцентує на тому, що це допоможе відновити енергосистему. Зрештою, як хтось із користувачів фейсбуку дуже дотепно пожартував у коментарях – яка різниця який тариф на електроенергію, якщо світла не буде взагалі.
Це, щоправда, не означає, що на темі енергетики не спекулювали. Однією з найбільших інформаційних проблем стали регулярні вкиди про експорт електроенергії в умовах відключень: начебто відключення це не наслідок російських атак, а намагання заробити на експорті електроенергії в Європу. Немає сумнівів, звідки ростуть ноги у цього фейку. Але що цікаво, декі навіть провідні політики «клюнули» на цю наживку не розібравшись у даних на платформі прозрості ENTSO-E, сплутавши фізичні та комерційні транскордонні перетоки електроенергії. Іншою темою спекуляції було використання не завжди релевантних даних про ціни на ринку на добу наперед в окремих країнах Європи з розгоном зради про те, що у нас ціна найвища.
Але інформаційне поле та умови життя, які його формують, поступово змінюються. Складається враження, що зараз інший інформаційний фон такий, який може стати зручним ґрунтом для відновлення традиції спекуляції на енергетичну тематику як елемент політично боротьби. Більше того, інколи здається, що уже почалося.
По-перше, зараз немає енергетичних проблем, якій пересічний споживач може верифікувати. Це не означає, що в енергосекторі вже немає проблем і те, що усі наслідки російських атак ліквідовано, просто споживач про них не знає. Світло от є цілодобово, незважаючи на його імпорт, чи навіть обмеження постачання промисловості в деякі періоди. І газ та тепло є за немінними тарифами, але немає усвідомлення того, що потрібно імпортувати великі обсяги газу щоб пройти наступну зиму, а ще й найти гроші на закупівлі цього ресурсу.
По-друге, і війна, і енергетичний терор стали новою нормальністю, вони вже не шокують так як це було у 2022 році. А відтак, свідомість пересічного громадянина стає більш відритою до звичних тригерів, які широко використовувались зокрема і для маніпуляцій у політичній боротьбі до 2022 року.
І по-третє, деякі політичні сили, увірувавши в потужність миротворчих зусиль Дональда Трампа, ймовірно, вже готують папір для передвиборчих агіток та партійний газет. А ці агітматеріали потребують контенту. І традиційно таким контентом може стати боротьба по осі влада-опозиція з критикою тарифів та всього пов’язаного із цим.
Як зазначив вище, інколи здається, що вже почалось і процес пішов. На цю думку наштовхнув нещодавній допис опозиційної народної депутатки. Дописувачка звертається до звіту парламентської тимчасової слідчої комісії з питань тарифооутренння в енергетиці і дещо жонглює цифрами.
Мова йде про тариф а електроенергію для населення, і який нижче ринкової ціни (за якою електроенергію купують комерційні споживачі) і який фінансується двома державними компаніями – Енергоатом та Укргідроенерго. В офіційній аргументації, яка озвучувалась у 2024 році, офіційні особи говорили про те, що тариф піднімають до такого рівня, щоб він покривав собівартість виробництва електроенергії зазначеними компаніями.
Депутатка наводить дані про собівартість виробництва електроенергії держкомпаніями, роблячи обмовку, що це показник без урахування амортизації, і порівнює з тарифом доля населення, у викривальній манеру запитуючи читача чи вони про це пам’ятають. І от, за даними авторки, виходить, що тариф в 3,66 разів перевищує вказану у дописі собівратість Енергоатому і аж в 4,11 рази у випадку собівартості Укргідроенерго. Яке розвінчування, яка зрада!
Тільки от народна депутатка чомусь змовчала, про те, що кінцевий тариф включає ще багато складових. По-перше, це ПДВ (20%) а собівартість, звісно ж без цього податку. Тариф включає плату за передачу електроенергії (68 коп./кВт·год без ПДВ, що сплачується державній Укренерго), плату за розподіл електроенергії (від 0,81 до 2,81 грн/кВт·год без ПДВ залежно від регіону)та також плата постачальнику (ПУП, від 11 до 29 коп./кВт·год без ПДВ). І третє – а що це за врахування собівартості без амортизації?
Тож якщо навести коректні та повні дані, то вже не буде ніякого розвінчування та зради. Складно повірити, що авторка допису, яка свого часу була професійним бухгалтером, аудитором та фінансистом не розуміла про абсурдність порівняння собівартості без амортизації із тарифом, що включає ПДВ. Тож на думку спадає лише одне – почалося. Почалось повернення до практики спекуляцій на енергетичну тематику.
Сум і острах викликає те, що ми знову можемо опинитись у популістській пастці, коли опозиція критикує і вимагає низьких тарифів, а влада, природно, робить усе, щоб ці тарифи не піднімати.
До того ж, вибори, рано чи пізно відбудуться і до них треба бути готовими.
А відтак, влада буде намагатись стримати тарифи. НКРЕКП от буде шукати причини чому прайс-кепи не потрібні піднімати чи не дай Бог скасовувати (нагадаю, що їх у 2019 році ввели на 9 місяців). Тариф на газ теж утримуватимуться на незмінному рівні, незважаючи на те, що імпортувати треба 5 мільярдні кубометрів дорогого газу, щоб пройти зиму. А енергетичні компанії тим часом думатимуть як то проскочити через наступну зиму.
