— Під час масованої атаки росіян 26 серпня кілька блоків АЕС було відключено від мережі. Чому це сталось і яка є небезпека?
— Під час масованої ракетної атаки 26 серпня пошкоджень зазнали відкриті розподільчі пристрої (електропідстанції) атомних електростанцій, що призвело до неможливості транспортування електроенергії споживачам.
Атомні станції спроектовані так, що в разі різких коливань частоти в мережі їх захист активується автоматично, запобігаючи аварії. У випадку неконтрольованих коливань частоти у мережі, спрацьовують технологічні захисти, і енергоблоки автоматично зупиняються для запобігання виникненню аварійних ситуацій. Системи безпеки працюють за проектним алгоритмом, зупиняючи реактори ще до того, як ситуація стає небезпечною.
Зупинка реактора не означає аварію, це свідчить про те, що система працює правильно. Проблема виникає не з реактором, а зі споживачами, які залишаються без електроенергії.
Енергоблоки АЕС спроектовані таким чином, щоб забезпечити ядерну та радіаційну безпеку. У випадку небезпечних коливань у мережі, енергоблоки автоматично зупиняються для запобігання виникненню аварійних ситуацій. Це не свідчить про саму аварію, а є нормальним захисним механізмом, що діє відповідно до проекту. Хоча відключення енергоблоків не створює безпосередньої загрози, їх зупинка призводить до масштабних відключень електроенергії, що стає серйозною проблемою для споживачів та економіки, так як було, наприклад, в листопаді 2022 року.
— Росіяни хочуть гасити нас чи довести до ядерної аварії?
— Найбезпечніший стан для енергоблока під час воєнних дій — це холодний зупин, коли забезпечується необхідні мінімальні витрати теплоносія для охолодження палива. Однак ворожі атаки на критичні вузлові підстанції порушують роботу енергосистеми, і блокам АЕС часто немає куди постачати електроенергію. За таких умов станції переходять у режим "гарячого зупину".
Хоча ворог і не завдає ударів безпосередньо по енергоблоках АЕС, під обстрілами опиняються інші важливі об'єкти на території станцій, зокрема відкриті розподільчі пристрої. Пошкодження таких об'єктів змушує станції тимчасово зупиняти виробництво електроенергії, створюючи значні ризики для стабільної роботи всієї енергосистеми. Відновлення пошкоджених підстанцій вимагає значних ресурсів та часу, і часто ці відновлювальні роботи стають справжнім викликом для енергетиків, особливо в умовах регулярних обстрілів.
— Що вони роблять?
— Вибивають вузлові підстанції 750, 330 та 110 кВт, через які розподіляється електроенергія від АЕС в нашу енергосистему, а також іншу генерацію. Пошкодження підстанцій означає, що енергоблокам немає куди видавати електроенергію. Якщо станцію обрізали по всіх лініях, то починаються наслідки для АЕС, яка вимушена переводитись в режим щонайменше гарячого зупину, а один енергоблок забезпечує так звані власні потреби АЕС, тобто не дизелі охолоджують, а саме енергоблок за рахунок роботи технологічних систем. А ми переживаємо період без електроенергії.
Після цього Укренерго відновлює підстанції. Це героїчні зусилля, тому що відновлювати підстанції після обстрілу - це важка річ, а терміни відновлення вже давно стали рекордними. Ви ж розумієте, що там після ударів?
— Якщо вони будуть розбивати інтенсивно, ми ж не встигнемо ремонтувати?
— Є певний стандарт, що за аварійного режиму треба відновити постачання за добу. Однак ми не в аварійному режимі, ніхто не розрахував вимоги до системного оператора, щоб він відновлював електропостачання під час та після обстрілів. Це позапроектний режим. На мій погляд, необхідно мінімум три доби, аби хоч якось відремонтувати розбите, і це маючи на складах необхідні комплектуючі. Ми не говоримо про трансформатори. Маю надію, що вони дійсно захищені. Але ми ж говоримо з вами зараз в теплу пору року.
— Що буде зимою?
— Це серйозна проблема. Зимою споживач, крім електрики, ще потребує теплопостачання. І це більше проблема комунального господарства кожного з населених пунктів. В селах та невеликих містечках буде дещо простіше, а от розмістити генератори в кожній міській квартирі неможливо.
Є ще специфіка різних міст. Наприклад, обласний центр, як-от Житомир, в якому 50 котелень. І тут йде історичний вплив, бо колись кордон Речі Посполитої та Російської імперії проходив по річці Ірпінь. Тому там було інше право, магістрати. У цих містах збереглись старі котельні. От спробуйте щось з цими котельнями зробити.
— Це щось на кшталт розподіленої генерації з XVIII століття?
— Так. І вона дає цим містам очевидну перевагу. А от Київ будувався інакше, за соціалістичними стандартами, особливо під час відбудови після Другої світової війни (станом на 1944 рік на додачу до зруйнованих архітектурних памʼяток, у місті було знищено 800 промислових підприємств, 940 будинків, 140 шкіл, згоріли університет, міська публічна бібліотека, електростанції, водопровід, об’єкти залізничного транспорту, мости через Дніпро, - ред.).
Тут є великі ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6, це також наші проекти, і в певній мірі це вузькі місця енергосистеми. Наскільки мені відомо, КМДА працює над тим, щоб вийти в зиму з рішенням по розподіленій генерації та мати зрозуміле дублювання. Роботи йдуть, графік щільний. Тоді ми будемо більш захищені, а сподіватись лише на енергосистему було б безвідповідально, бо ворог не припиняє нас атакувати.
— З одного боку, в Україні будується розподілена генерація, а з іншого - говорять про АЕС. Нещодавно було повідомлення про Чигиринську АЕС, і вже дуже давно говорять про добудову блоків ХАЕС. Це ужитись разом може?
— Енергетика – це не лише енергія, але й становий хребет, який зшиває країну та на якому тримається економіка. Швидко перескочити в іншу енергетику неможливо. Україна активно шукає альтернативні шляхи для забезпечення енергосистеми. Одне з рішень — розподілена генерація, яка використовує газопоршневі та газотурбінні установки. Це установки, що можуть швидко забезпечити електроенергію в кризових ситуаціях.
Розподілена генерація має бути, вона може бути резервною та гратиме роль маневрової генерації.
Якщо б я був власником газопоршневої чи газотурбінної установки, яка виробляє електроенергію, щоб я робив? Якщо вона не потрібна мені цілодобово, вмикав би її в періоди, коли електроенергія коштує дорожче. Мені вигідніше вмикати її саме в ці проміжки часу і максимізувати свій прибуток.
Але в такій моделі хтось має нести базове навантаження. База потрібна, і чим вона більша, тим це економічно вигідніше для всієї економіки країни. Тому АЕС - це наш бонус, який частково ми отримали від СРСР, а частково збудували власними силами - Рівненський 4-й, Хмельницький 2-й, Запорізький 5-й та 6-й енергоблоки АЕС побудовані за часів незалежності України.
Власними силами збудовані два сховища для відпрацьованого ядерного палива - ЦСВЯП для палива РАЕС, ХАЕС та ПУАЕС за американськими технологіями та сховище на ЗАЕС, збудоване в 2000 році.
— Іншими словами, у нас був та є свій ресурс і людський капітал, щоб на основі бази від УРСР та України спроектувати і реалізувати все самим?
— Так. Звісно, окрім корпусів реакторів, які виготовляються не в Україні. Все решта - український виробник.
А от розподілена генерація зараз тільки формується. Якщо проаналізуєте сайти “Прозорро”, побачите певні закупівлі, в першу чергу для будівництва того, що швидко можна звести. Це газопоршневі установки. Це майже ті ж “дирчики”, які ми щодня бачимо на вулицях, але більші та працюють на газу. Вони будуються досить швидко, в контейнерному виконанні. Ми їх робимо під ключ, спочатку робимо геологію і геодезію, обираємо майданчик, визначаємо розу вітрів та інші екологічні нюанси, ставимо шафу управління, робимо підключення електроенергії та газу.
Але що це за потужністю? Контейнерне виконання - це здебільшого 1 МВт. Цього вистачить на невеликий масив приватної забудови або для якогось бізнесу, але це точно не врятує енергосистему.
— Бо треба тисячу штук таких газопоршневих контейнерів і це дорого?
— Таких установок потрібно тисячі, щоб компенсувати потужність одного енергоблока АЕС, а це дорого. Один МВт газопоршневої установки коштує близько мільйона євро. І це не враховуючи постійні витрати на експлуатацію.
Але це швидкі рішення, які працюватимуть в діапазоні від 1 до 4 МВт.
Далі є інший діапазон, декілька послідовно під’єднаних установок. Для цих установок вже потрібна будівля з відповідними вимогами. І ця будівля вже потребує певного захисту.
Наступний етап - це вже від 10 МВт і вище. Тут уже з'являються газотурбінні установки, які можуть мати потужність більше 400 МВт.
— Але їх вже і довше будувати, ніж газопоршневу установку потужністю 1 МВт?
— Так, звичайно, будівництво їх займе до трьох років. І є питання щодо їх захисту. Інша річ, що наразі я не бачу замовлень більше 50 МВт, бо всі розуміють, що це 2-3 роки. А часу немає!
Після великих газотурбінних установок ми переходимо до питання спорудження енергоблоків Х3 та Х4. Ми розуміємо, що з урахуванням часу розробки проекту, його затвердження і самого будівництва зокрема - це найменше 3 - 5 років.
— Говорять й про 10 років і більше?
— Ні. Чому я загалом виступаю за добудову енергоблоків Х3 та Х4. Не тільки тому, що це наш майданчик, це так, але є інші фактори, які впливають на мою позицію.
Майданчиків під будівництво енергоблоків АЕС не так багато. Якщо ми подивимось на кадастр майданчиків для АЕС, який був розроблений нашим Інститутом, то для блоків-тисячників майданчиків ще п'ять на Україну. Їх мало. От ви згадували Чигирин.
— А там все по локації норм?
— Чигиринська АЕС це ідеальний майданчик. Ми починали його проектувати як теплову станцію, потім було прийнято рішення перейти на АЕС. З точки зору розміщення - Чигиринська АЕС ідеальна.
— Чому?
— Бо вона в центральній частині енергосистеми, де зараз нестача електроенергії. Є ще майданчики в Теплодарі в Одеській області та ближче до Івано-Франківська. Утім, там вже є нюанси з сейсмікою.
Але чому я за добудову. Бо ми маємо конструкції Х3 та Х4. І з ними треба щось робити. Або добудовувати, або йти болгарським шляхом (болгарський проект “Белене”). Це теж наш проект з часів СРСР. Вся документація до цього часу наявна в архіві. Що зробили болгари? Маючи будівельні рішення підсилені з урахуванням 8-бального майданчика, за пропозицією росіян все зрівняли з землею. На це потратили 1 млрд євро. Не думаю, що ми маємо такий ресурс на зрівняння з землею.
На конструкціях Х3 та Х4 нами виконано обстеження, яке пройшло експертизу ядерної та радіаційної безпеки. Енергопроект спільно з НАЕК "Енергоатом" відпрацювали всі зауваження та отримали позитивний висновок ДІЯР України. Ці конструкції щонайменше на 100 років можуть забезпечити несучу здатність.
Хмельницька АЕС — наш ресурс від радянських часів. Вже було виконано 75% робіт на Х3 і 25% на Х4. На їх добудову потрібно близько 5 років, і це коштуватиме дешевше, ніж будувати нову станцію з нуля.
— В грошах там вже скільки інвестовано?
— Близько 4 млрд євро. Я вважаю, що ці конструкції мають бути використані. Тим більше, що в світі є досвід добудови і ми далеко не одні такі.
— Щодо енергоблоків з Болгарії, то є задум брати їх в Україну і доробляти?
— Болгари мають обладнання для блоків ВВЕР-1000, але іншої модифікації. Є розроблене нами ТЕО, яке отримало позитивний висновок ДІЯРУ, Держбудекспертизи та затверджене Кабінетом Міністрів України і додано до проекту Закону про розміщення Х3/Х4. Що ми пропонували? Взяти традиційний блок В-320, які нами проектувались і повністю нам зрозумілі, та доповнити їх системами безпеки, які відповідають сучасним вимогам безпеки.
— А які блоки в Болгарії?
— В Болгарії обладнання ВВЕР-1000 В466Б, що є продовженням серії В-320. Як вони відрізняються? Як Жигулі 5 та 7 моделі. Вони майже ідентичні, але мають відмінності по конфігурації систем. Керуючись затвердженим ТЕО, конфігурація систем безпеки - наша відповідальність, ми розуміємо як їх конфігурувати. Використовуючи обладнання з цього блоку і доповнюючи системами безпеки з нашого ТЕО, ми отримаємо свою варіацію, яку назвемо умовно В-320У. В результаті це фактично український енергоблок.
Щоправда, є юридичні питання, бо є обладнання, яке Болгарія придбала і воно належить їй. Виникають питання експортного контролю, оскільки це обладнання подвійного призначення. Юридично важке питання, але його можна вирішити.
— І на авторські права ми можемо закрити очі?
— Так, як власне ми вже зробили з іншими ВВЕР. В Україні досить потужна база металознавства, є Інститут проблеми міцності імені Георгія Писаренка, Інститут електрозварювання імені Євгена Патона. Плюс є чеська Škoda JS («Шкода – Ядерне машинобудування»). Чим вона цікава? Вона може виготовляти всі компоненти, яких нам бракуватиме. Якщо ми замовимо додаткову систему безпеки, то “Шкода” може її зконструювати та виготовити. Головне в цій історії - це два корпуси реактора.
— І ми у всьому процесі можемо обійтись без росіян?
— В нашій історії ми вже обходились без них. Це абсолютно реально.
— Але є війна. Наприклад, йдуть монтажні роботи і тут ракета летить?
— У разі прийняття у 2024 році відповідного Закону, ще два роки необхідно для розробки і погодження проекту, тобто будівництво може розпочатись в 2026 році. І будувати треба років три щонайменше.
Але тут є велике "але". Будувати під час війни небезпечно. Уявіть: ми привезли новий реакторний корпус з Болгарії, а по дорозі туди влучила ракета. Тоді реактор стане непридатним для використання, і я вас запевняю, що ніхто і ніколи не дозволить цей корпус використовувати за призначенням.
Чи є у нас впевненість, що в 2026 році буде безпечно виконувати ці роботи?
— Тобто, цей проект можна реалізовувати на етапі будівництва тільки після сталого перемир'я, коли у нашому повітряному просторі не будуть літати дрони і ракети?
— На мій погляд, так.
— А як далі бути з іншими АЕС. Є ж така тема, як продовження експлуатації?
— У нас експлуатуються два типи енергоблоків - ВВЕР-1000 та ВВЕР-440. Енергоблоки ВВЕР-440 мають певні проблеми з однією незамінною частиною - корпусом реактора. Термін їх експлуатації вже подовжений на 20 років на РАЕС - 1 та 2. Сумарно це 50 років. У 2027 році сплинуть ці 50 років. Зараз чітко видно, що термін їх експлуатації можна продовжувати ще на 10 років. Сукупно це буде 60 років.
Коли ми говоримо про енергоблоки ВВЕР-1000, у цьому випадку корпус і фізика кажуть про те, що можна йти на 80 років загального терміну експлуатації.
— Круто!
— Це досить непогана історія. Над цим можна працювати і ставити питання, чи варто нам збільшувати потужність? Це певний дуалізм, над яким варто працювати і думати всім. Чи буде нам достатньо існуючих потужностей? Якщо буде розвиватись економіка, я впевнений, потужностей нам бракуватиме.
Є такий термін - “енергетична бідність” - споживання електроенергії в залежності від ВВП на душу населення. Чим більш розвинена країна, тим більше споживання. Якщо ми збираємось розвиватись, а не перетворюватись на енергетично бідну країну, то генерація нам потрібна. І це добудова АЕС, особливо враховуючи політику кліматичної нейтральності і її вимоги.
Звісно, є АЕС четвертого покоління, де використовуються швидкі нейтрони. Але для нас це певною мірою дуже коштовні технології. Нам зараз треба робити те, що ми можемо.
Нам з цією технологією, тобто це реактори з водою під тиском, варто працювати. Адже 80% світової генерації АЕС саме з водо-водяними реакторами.
— Який в такого типу реакторів перелік постачальників?
— Це Корея, США, тобто Westinghouse з реактором АР1000, французька Electricité de France (EDF) із своїми EPR. От Фінляндія ввела в експлуатацію у 2023 році французькі реактори (3-й блок на АЕС Олкілуото потужністю 1600 МВт). Досить вчасно ввела, бо почалась енергетична криза. Словом, фінам дійсно є чим пишатись.
Хто з цих постачальників кращий? Цікаво було б подивитись на тендери. Та у нас прийнято рішення розвивати АР1000.
— Чи правильно?
— Я вважаю цю технологію однієї з найбільш досконалих в поколінні 3+. Приваблює вона пасивними системами безпеки, всі рішення не вимагають додаткового споживання електроенергії. У випадку аварії корпус реактора заливається водою ззовні і ймовірність пошкодження активної зони реактора прямує до нуля.
Зараз ми часто чуємо, що ЗАЕС знеструмили. Це означає, що один з трьох дизель-генераторів стартував. А у випадку з енергоблоком АP1000 - інша історія. Він працює на насосі, коли виробляє електроенергію, а коли насос знеструмлений - працюють пасивні системи безпеки. Як інженеру мені цей вибір подобається.
Westinghouse збудував атомні станції і в інших країнах. Корея та французи - їхні клони. Американські компанії приходили, створювали свої дочки, які згодом ставали незалежними. Це така стратегія, не сидять вони на одній технології, як і на одній модифікації айфон не сидить, а постійно вдосконалюють, роблять їх ринково привабливими.
— Зрозуміло. Тепер про інше. Ви перейшли в публічний простір і озвучили проблеми у відносинах КІЕПу з “Енергоатомом”. Зараз виглядає, що всі інституції, які будуть задіяні на різних етапах спорудження АЕС, знаходяться не в найкращому стані?
— У мене до вас зустрічне питання: скільки енергоблоків спроектував "Енергоатом"?
— Нуль?
— Так, жодного! Вони ніколи не проектували, такий досвід та знання відсутні. Це якби хтось з гарних гонщиків вирішив, що він так добре знає болід, що може створити власну марку і все буде класно. Ми маємо схожу ситуацію. Керівництво “Енергоатома” намагається піти шляхом, де вони будуть все самі проектувати. Чому? Моє припущення, щоб акумулювати всі фінансові ресурси в себе.
Останній наш великий проект капітального будівництва на замовлення НАЕК "Енергоатом" - це ЦСВЯП (централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива). З процедурою проектування ми справились добре, без проблем. Коли почались проблеми? На етапі реалізації і зміни підходів в компанії до будівництва сховища.
У нас були проблеми по ціноутворенню з “Енергоатомом”. Коли вони надають нам вартість обладнання і матеріалів згідно з діючими настановами, ми як проектна організація в міру своєї компетенції маємо ці дані перевіряти. І я керівникам відділів маю доводити про необхідність перевірки наданих даних. Це робиться для того, щоб не потрапляти в історії з бетоном по космічній ціні.
Імовірно, саме це підштовхнуло “Енергоатом” до ідеї самостійно вибрати майданчик, виконати проект і встановити всі ціни самим, а потім ще й самостійно побудувати.
— Це щось нове?
— Я б так не сказав. Вперше така історія побачила світ у 2006 році за часів правління "Енергоатомом" Андрієм Деркачем. Він намагався створити вертикально-інтегровану компанію, яка мала все реалізовувати. На мій погляд, ця ідея утопічна для України.
— Чому?
— Проектувальник працює над проектом, потім робить робочу документацію, а після завершення йде авторський нагляд, а інша частина колективу, яка вже зробила робочу документацію, починає занепадати, бо не займається проектуванням.
— Потрібен безперервний процес проектування?
— Так, звісно. Це окремий, досить високоінтелектуальний вид діяльності, яким має займатись спеціалізована організація. Це навіть за часів СРСР розділяли, то підтримати теперішній підхід “Енергоатома” я не можу.
Що вони намагаються копіювати? “Росатом”, у якому всі функціїї в одній компанії.
— Вони хочуть новий інститут чи як?
— Це намагання розвалити проектний інститут, забрати висококваліфікованих фахівців передусім. З травня немає жодного платежу за вже виконані роботи, заборгованість "Енергоатома" перед проектантами на сьогодні складає близько 50 млн грн. Ми виконали роботу, отримали акти, сплатити навіть ПДВ. Виходить, що ми фінансуємо “Енергоатом” і його безкінечні піар-акції по заливанню першого бетону. У нас зараз 16 позовів в судах. Але наказом Мінстратегпрому “Енергоатому” дозволяється не реагувати на виконавчі провадження... В інституті юридичний відділ складається з 4 фахівців, і для юристів зараз пекло. А “Енергоатом” розширив юридичний відділ до 200 людей, які клепають апеляції.
— Юридичний спам?
— Так і є! Їм цим вигідніше займатись, не зважаючи на судові витрати, інфляційні доплати та інше. І це ж не лише ми в такій ситуації. Є ще АТ “Турбоатом” з близько 2 млрд грн заборгованості. Різниця в тому, що “Турбоатом” унікальний виробник унікального обладнання, у світі таких 5 чи 6. Що робить “Енергоатом”? Вони кажуть: та ні, будемо ставити щось залежно від політичної кон'юнктури - або Doosan Škoda, або General Electric. А український “Турбоатом” нам не треба.
— Так нам і Путіна не треба для розвалу ланцюгів виробництва?
— Що маємо. Таке несприйняття власного виробника має певні наслідки. Наприклад, підприємство “СхідГЗК” - єдиний унікальний виробник урано-оксидного концентрату (УОК), сировини, що є основою ядерного палива. Потреба України, якщо враховувати енергоблоки ЗАЕС, - 2,5 тис. тонн на рік. Комбінат у 2020 році виробляв 800 тонн, в 2019 - 1 тис. тонн. При цьому єдиним користувачем-покупцем продукції комбінату є "Енергоатом".
В 2020 році була позиція, а я це чітко пам'ятаю, бо я на той час займав посаду директора департаменту атомної енергетики в Міненергетики, - «та навіщо це “Енергоатому” все треба, купимо на спотовому ринку». На що керівництву НАЕК доводили, що це ж наша енергетична безпека, а для її забезпечення треба мати бодай 30% власного виробництва. Тисяча тонн має бути своя. В результаті, "Енергоатомом" була встановлена низька ціна на УОК, яка не покривала собівартість видобутку урану та виготовлення УОК, а на світовому ринку вартість складала на той час близько 75 доларів за кілограм.
Чим це закінчилось? Зараз ми маємо близько 250 доларів за кілограм УОК, а комбінату не платять навіть 150. Підприємство продовжує занепадати й не видобуває навіть третини від 2020 року, і все це наслідок 2020 року, коли треба було дофінансувати комбінат на 1 млрд гривень. Зараз через цей занепад і ринкові ціни втрачаємо по 5 чи 6 млрд гривень на рік. Тому така політика компанії ні до чого хорошого не веде.
Наприкінці хочу зазначити, я не драматизую ситуацію в проектуванні, інститут зараз інтенсивно займається розподіленою тепловою генерацією, ми витримаємо. А от інші вітчизняні виробники, які так чи інакше пов’язані з "Енергоатомом", - я не знаю яке їхнє майбутнє, і чи взагалі воно є.
Досьє «ЕнергоБізнесу»
Юрій Сапожников — голова правління Акціонерного Товариства «Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект».
Народився в 1975 році в Київській області.
Освіта: в 1992-1998 роках навчався в НТУУ «КПІ» . Теплофізика/інженер-теплофізик.
Аспірантура НТУУ «КПІ», Одеський НПУ. Теплові та ядерні енергоустановки. З 1998 року до 2017 року обіймав різні керівні посади в АТ «КІЕП» від інженера до головного інженера проектів та начальника відділу оцінки ядерної та радіаційної безпеки.
Кар’єра: з 2017 р. – заступник головного інженера з ядерної та радіаційної безпеки АТ ”КІЕП”.В 2020 – 2021 рр. – директор департаменту ядерної енергетики та атомно-промислового комплексу Міністерства енергетики України.
В 2021 – 2022 рр. – директор з перспективних проектів АТ “КІЕП”.
З 2023 року Голова правління АТ “КІЕП”.
