Продовження, початок тут.
Для ринку електричної енергії правова позиція Великої Палати Верховного Суду має значно жорсткіші наслідки, ніж для більшості інших товарних ринків. Причина полягає в особливій природі ціноутворення на електроенергію. Якщо для звичайного товару зміна ціни переважно є наслідком ринкової динаміки попиту та пропозиції, то на ринку електричної енергії істотну роль відіграють також регуляторні рішення держави. Одним із ключових таких інструментів є встановлення НКРЕКП граничних цін на організованих сегментах ринку — на ринку «на добу наперед», внутрішньодобовому та балансуючому ринку.
Методика НКРЕКП прямо передбачає встановлення таких граничних цін, а відповідні постанови Комісії підтверджують, що ці параметри неодноразово переглядалися, зокрема у 2024, 2025 та 2026 роках.
Саме прайс-кепи визначають ту верхню межу, до якої можуть підніматися цінові заявки на відповідних сегментах ринку РДН. Економічна логіка тут проста: коли система працює в умовах дефіциту ресурсу, мережевих обмежень, зростання попиту або підвищення потреби в імпорті, ринкова ціна починає рухатися до встановленої регулятором межі. При цьому до максимальної ціни ринок доходить не обов’язково впродовж усіх годин доби. Достатньо кількох дорогих годин, щоб суттєво підвищити середньозважену місячну ціну, а разом із нею — і суміжні цінові компоненти: вартість небалансів, фінансового забезпечення, ресурсу заміщення та інших елементів фактичної собівартості постачання. Дані Оператора ринку підтверджують щоденне оприлюднення погодинних і середньозважених індексів РДН, які якраз і відображають цю волатильність.
Саме тому для електроенергії некоректно розглядати цінове зростання виключно як результат “вільного ринку” у вузькому розумінні.
Значна частина волатильності тут є регуляторно зумовленою.
Коли НКРЕКП підвищує прайс-кепи, вона змінює не просто технічний параметр, а фактичну цінову стелю ринку, тобто змінює рамки, в яких формується кінцева закупівельна ціна електроенергії. Постанова НКРЕКП від 27 травня 2025 року № 796 та постанова від 16 січня 2026 року № 70 є прямими прикладами такого регуляторного впливу: ними було переглянуто максимальні граничні ціни на відповідних часових відрізках РДН, ВДР і балансуючого ринку.
У цьому контексті правова конструкція, запропонована Великою Палатою Верховного Суду, створює принципово асиметричний розподіл ризику. Якщо держава через регулятора змінює параметри ринку так, що це об’єктивно тягне вгору закупівельну ціну електроенергії, але водночас суд обмежує зміну договірної ціни жорсткою межею 10 % від первісної ціни, то весь ризик зростання понад цю межу фактично покладається на постачальника. Замовник у такій моделі зберігає відносну стабільність ціни договору. Держава зберігає власну регуляторну політику та не несе прямих договірних наслідків її цінового ефекту. Натомість постачальник опиняється в положенні сторони, яка повинна профінансувати різницю між реальною ринковою ціною та максимально допустимим судом рівнем договірного коригування.
Інакше кажучи, якщо ринок зріс на 20 %, 30 % або більше — з причин, що обумовлені не лише комерційною кон’юнктурою, а й рішеннями самого державного регулятора, — постачальник у публічному секторі не може адекватно відобразити це зростання в договорі. Він змушений або продовжувати виконання договору зі збитком, або вступати в конфлікт із замовником, або наражатися на ризик судових спорів, фінансових претензій і звинувачень у порушенні законодавства про закупівлі.
Для енергетики це означає не просто незручність договірної моделі, а фактичне перекладання на приватного контрагента частини наслідків державної регуляторної політики.
Особливо показово, що така конструкція вступає у суперечність із самою економічною логікою пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», який побудований на зв’язку між зміною договірної ціни та коливанням ціни товару на ринку. Для електричної енергії це коливання нерідко є наслідком не тільки ринкового дефіциту чи сезонності, а й нормативного рішення НКРЕКП про зміну прайс-кепів. Відтак, коли суд від’єднує можливість коригування ціни від фактичного масштабу такого коливання і зводить її до абсолютної межі 10 %, він фактично від’єднує договірну модель від реального механізму формування ціни на ринку електроенергії.
Практичний наслідок цього підходу очевидний: держава спочатку через регулятора розширює ціновий коридор ринку, що допускає дорожчу електроенергію, а потім через судову інтерпретацію обмежує можливість відобразити цю нову ринкову реальність у договорах публічної закупівлі.
У такій моделі саме постачальник стає тим суб’єктом, на якого перекладається фінансовий ефект державного регулювання. І це вже не просто питання тлумачення цифри “10 %”, а питання справедливого і правомірного розподілу регуляторного ризику між державою, замовником і постачальником.
Механіка впливу прайс-кепів на РДН
гранична ціна = «стеля» для цінових заявок
Система входить у дефіцит (обмеження генерації, мережеві обмеження, зростання попиту, зростання потреби в імпорті) = ціна рухається до верхньої межі
«до стелі» доходять не всі години = кілька дорогих годин суттєво підвищують середньозважену ціну місяця + впливають на суміжні компоненти вартості (ВДР, небаланси, фінансові гарантії)
|
Рішення НКРЄКП про підвищення прайс-кепів |
Наслідок |
|
з 01.08.2020 збільшено розмір на 28% (з 00.00 по 07.00 та з 23.00 по 24.00) |
середньо ринкова ціна серпня до липня 2020 року зросла на 8,5% |
|
з 17.06.2021 збільшено розмір на 1% (з 00.00 по 07.00 та з 23.00 по 24.00), на 30% (з 07.00 по 23.00) |
середньо ринкова ціна червня до травня 2021 року зросла на 39,9% |
|
з 01.08.2021 збільшено розмір на 61% (з 00.00 по 07.00 та з 23.00 по 24.00), на 51% (з 07.00 по 23.00) |
середньо ринкова ціна серпень до липня 2021 року зросла на 43,8% |
|
з 01.07.2023 збільшено розмір на 50% (з 00.00 по 07.00 та з 23.00 по 24.00), на 40% (з 07.00 по 19.00), на 80% (з 19.00 по 23.00) |
середньо ринкова ціна липня до червня 2023 року зросла на 23,5% |
|
з 01.12.2023 збільшено розмір на 23% (з 08.00 по 11.00) |
середньо ринкова ціна грудня до листопада 2023 року зменшилась на 5,9% |
|
з 01.06.2024 збільшено розмір на 87% (з 00.00 по 07.00 та з 11.00 по 17.00), на 23% (з 07.00 по 11.00 та 23.00 по 24.00), на 20% (з 17.00 по 23.00) |
середньо ринкова ціна червня до травня 2024 року зросла на 28% |
|
з 01.08.2025 збільшено розмір на 67% (з 17.00 по 23.00) |
середньо ринкова ціна серпня до липня 2025 року зросла на 3,3% |
|
з 18.01.2026 збільшено розмір на 168% (з 00.00 по 07.00 та з 11.00 по 17.00), на 117% (з 07.00 по 11.00 та 23.00 по 24.00) |
середньо ринкова ціна січня 2026 року до грудня 2025 року зросла на 21,8%, а лютого до січня 2026 року на 19,9% |
|
Дія держави |
Наслідок |
|
держава через регулятора підвищує price caps |
зростає ринкова ціна |
|
ВП ВС обмежує зміну ціни договору 10 % |
вся відповідальність за ріст ціни понад 10 % у публічному секторі економіки на постачальника |
Тобто значна частина ринкової волатильності на енергетичному ринку є наслідком регуляторних рішень держави.
Висновок: правова позиція ВП ВС фактично створює ситуацію, коли:
- держава визначає параметри ринку через регуляторні рішення;
- ці рішення спричиняють суттєве зростання цін;
- однак ризик зростання понад 10 % покладається виключно на постачальників, які виконують договори публічних закупівель.
Вибіркове тлумачення елементів однієї норми
Для належного аналізу правової позиції Великої Палати Верховного Суду необхідно виходити з того, що пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» є складною багатокомпонентною нормою, яка містить не один ізольований припис, а сукупність взаємопов’язаних юридичних умов застосування механізму зміни ціни за одиницю товару.
У структурному аспекті зазначена норма включає щонайменше шість самостійних елементів правового регулювання:
- наявність ринкового коливання — «у разі коливання ціни такого товару на ринку»;
- принцип пропорційності — «пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку»;
- кількісне обмеження — «збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків»;
- обмеження щодо незбільшення загальної суми договору — «за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю»;
- обмеження частоти внесення змін — «не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару»;
- спеціальний виняток із строкового обмеження — «обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії».
Отже, законодавець побудував цю норму як єдину системну конструкцію, у якій кожен із наведених елементів має самостійне юридичне значення та повинен враховуватися у взаємозв’язку з іншими. Саме такий підхід відповідає загальновизнаним правилам системного та логіко-структурного тлумачення норм права.
Разом з тим аналіз правової позиції Великої Палати Верховного Суду свідчить, що при інтерпретації цієї норми Суд не дотримується єдиного методологічного підходу до всіх її складових. Навпаки, щодо різних елементів одного й того самого нормативного припису застосовуються різні, а подекуди й взаємовиключні способи тлумачення.
Так, щодо принципу пропорційності Велика Палата відходить від буквального змісту норми. Формулювання Закону прямо пов’язує допустимість зміни ціни з фактичним коливанням ціни товару на ринку та вимагає пропорційності такому коливанню. Однак у своїй правовій позиції Суд фактично замінює цю законодавчу модель іншою конструкцією, відповідно до якої зміна ціни не може перевищувати 10 % незалежно від фактичного масштабу ринкового коливання. Таким чином, елемент пропорційності, який у тексті Закону має самостійне регулятивне значення, у судовому тлумаченні фактично втрачає свою нормативну автономію і підпорядковується заздалегідь визначеній абсолютній межі.
Щодо обмеження частоти внесення змін Велика Палата також не застосовує буквального прочитання норми. Законодавець спеціально передбачив часовий інтервал між внесенням змін до договору, а отже виходив із того, що зміна ціни може бути неодноразовою, за умови дотримання визначених законом критеріїв. Наявність самого правила про 90 днів логічно передбачає існування множинності можливих змін як окремих юридичних фактів.
Проте у правовій позиції ВП ВС цей елемент фактично нівелюється, оскільки кількість змін перестає мати самостійне значення, якщо сумарне підвищення, на думку Суду, не може перевищити 10 % від первісної ціни. За такого підходу норма про періодичність змін втрачає значну частину свого практичного змісту.
Водночас щодо спеціального винятку Велика Палата, навпаки, займає позицію буквального тлумачення. Суд виходить із того, що виняток, встановлений наприкінці пункту 2 частини 5 статті 41 Закону, стосується виключно строкового обмеження, тобто лише дозволяє не дотримуватися 90-денного інтервалу у випадках зміни умов договору щодо бензину, дизельного пального, природного газу та електричної енергії, але не впливає на інші елементи норми, зокрема не скасовує граничної межі у 10 %.
Таким чином, щодо різних частин одного нормативного положення Велика Палата фактично використовує різні моделі інтерпретації:
|
Елемент норми |
Підхід ВП ВС |
|
принцип пропорційності |
розширювальне тлумачення |
|
частота внесення змін |
відхід від буквального змісту |
|
виняток з обмежень |
буквальне тлумачення |
Із погляду теорії права та методології правозастосування така модель викликає обґрунтовані застереження. Тлумачення однієї й тієї самої норми права має ґрунтуватися на внутрішній методологічній послідовності, особливо тоді, коли йдеться про багатокомпонентний припис, у якому всі елементи пов’язані між собою єдиною регулятивною логікою. Натомість у розглядуваному випадку Суд фактично застосовує селективний підхід: ті елементи норми, які не узгоджуються з обраною концепцією «сукупної межі 10 %», піддаються розширювальному або коригувальному тлумаченню, тоді як ті елементи, що підтримують таку концепцію, тлумачаться буквально.
Подібна інтерпретаційна техніка створює ризик порушення принципу послідовності юридичного тлумачення (consistency). Ідеться про ситуацію, коли в межах аналізу одного й того самого нормативного припису правозастосувач не дотримується єдиного стандарту тлумачення, а змінює логічну модель залежно від того, який результат прагне обґрунтувати.
За таких умов системне тлумачення норми підміняється результат-орієнтованим конструюванням її змісту.
Отже, одна з ключових методологічних вад правової позиції Великої Палати Верховного Суду полягає саме у тому, що при тлумаченні пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» Суд не зберігає єдиного підходу до всіх елементів цієї норми. У результаті формується не цілісне прочитання законодавчого тексту, а вибіркова інтерпретація окремих його компонентів (3 з 6 окремих елементів однієї норми права застосовує різні логічні конструкції тлумачення), що дозволяє вивести із норми зміст, який не є безпосередньо очевидним із її буквального та системного аналізу.
Далі буде.
