Нижче питання розглянуто з трьох сторін: технічної — можливості й обмеження самого майданчика; управлінсько-фінансової — компетенції, вартість, терміни; та стратегічно-державної — роль уряду, планування й альтернативні рішення.
Технічна сторона: можливості та обмеження майданчика
Проєкт майданчика Хмельницької АЕС був розрахований на чотири енергоблоки потужністю 1000 МВт кожен. Майже вся інфраструктура була побудована, однак, як виявилося, вона не повною мірою здатна задовольнити роботу чотирьох енергоблоків — і це далеко не основна проблема.
Наявні ВРП (відкриті розподільчі пристрої) та схеми резервного аварійного живлення існують, однак схеми видачі потужності в існуючій комбінації не забезпечать видачу ще 2 ГВт, а тим більше 4 ГВт. Наявні гідротехнічні споруди можуть бути використані для охолодження, однак вони також не здатні забезпечити охолодження ще одного блоку в літній період. З цього можна зробити висновок, що рішення приймали люди, яким відомі лише перші частини цих тез — умовні «профаналі». Водночас було б неправильним відмовитися від дозавантаження вже побудованої інфраструктурної потужності.
Якщо креативно переоцінити наявні можливості інфраструктури, то картина виглядає так: за існуючої конфігурації ставок-охолоджувач, з огляду на умови навколийнього середовища, здатен забезпечити відведення залишкового тепла від установок сумарною потужністю до 900 МВт. ВРП в існуючій конфігурації також не зможе передавати більше ніж 1–1,5 ГВт. Саме це і є граничні можливості майданчика. Звичайно, точніші значення має оцінити відповідний науковий заклад, але орієнтовні розрахунки саме такі.
Існуючі будівельні конструкції були зведені під проєкт В-320 (на приведення їхнього зовнішнього вигляду до теперішнього стану витрачені значні кошти), але вони не були обстежені на предмет придатності арматурних з’єднань до сприйняття навантаження за подальшої розбудови — а саме, не оцінено глибину корозії за період з 1988 року. Іншим недослідженим феноменом може стати розподіл ваги по фундаментних конструкціях блоку при зміні складу й розміщення обладнання. Це основні ризики вписування нового проєкту в існуючі конструкції — приклад АЕС «Бушер» показує, що такий шлях довгий, дорогий і ненадійний.
З великою ймовірністю на межі залитого бетону арматура кородувала і не забезпечить належної стійкості до навантаження — її потрібно буде перемонтовувати, а для цього роздовбувати бетон і зварювати арматуру заново. Це додатковий час і гроші. Турбінне відділення побудоване під «ленінградську» швидкісну турбіну, тому потрібно або проєктувати турбіну під існуючий фундамент, або перебудовувати фундамент. Усе це — час, гроші, ризики.
Окремо слід згадати важливий позитив: наявність навченого кваліфікованого персоналу та міської інфраструктури. Це досить вагомий ресурс, один із найдорожчих, і це — відмінний бонус для будівництва, яким варто скористатися.
Управлінсько-фінансова сторона: компетенції, вартість, терміни
Звичайно, теперішнє керівництво прагне побудувати одразу багато блоків — аж чотири для початку. Однак, на жаль, доводиться констатувати, що здатності й розуміння, як це зробити, у керівництва ХАЕС (та й НАЕК «Енергоатом») бракує. Чому виникає така негативна впевненість? Один із блоків уже 4 роки недовиробляє близько 100 МВт кожну годину (відповідно до офіційної інформації), а керівництво випускає пресрелізи про економію 37 кВт щогодини — хоча відповідні оптимізації роботи основного обладнання дають економію від 2 до 4 % на власні потреби, тобто до 40 МВт.
Це свідчить, що керівники не здатні оцінити й організувати роботу ввіреного їм обладнання. Відповідно, як вони можуть керувати будівництвом нових, незнайомих проєктів?
На жаль, ТЕО (техніко-економічне обґрунтування) блоків № 3 та № 4 ХАЕС досі не затверджено, і навіть не відомо про його розробку (а саме там мають бути актуальні оцінки — ядерні, екологічні, економічні). Тому доводиться користуватися заявами офіційних посадовців. За найоптимістичнішими прикидками, для добудови одного з блоків ХАЕС знадобиться 3 мільярди доларів і 4 роки будівництва та введення в експлуатацію (йдеться про російський проєкт). Є обґрунтовані сумніви, що за такі гроші й у такі строки це взагалі можливо зробити.
Варто згадати, що НАЕК «Енергоатом» уклав договір із терміном виконання до 29.12.2024 року — «Виконання аналізу варіантів завершення будівництва енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької АЕС із застосуванням досвіду компанії Westinghouse у галузі реакторних технологій. Етап 1». Цікаво було б ознайомитися з результатами виконання цього договору або хоча б з переліком вихідних даних, на яких ґрунтувався аналіз.
Щодо блоків № 5 та № 6 — про їхню вартість і строки написано достатньо, існують і працюючі приклади, і покинуті проєкти. Залишаються базові запитання: де взяти 3 мільярди доларів? Який період окупності? Чи є час і кошти у держави, чи це все буде за рахунок інвесторів? Чи будуть проведені конкурси на генерацію, як це передбачено законом? Питань багато, але структурованої відповіді, на жаль, немає.
Стратегічно-державна сторона: роль уряду, планування та альтернативи
Для відбудови України в повоєнний період, безумовно, буде потрібна електроенергія. На жаль, ми не зможемо тривалий час забезпечувати себе й нашу відбудову власною електроенергією. Нам необхідно діяти: формувати візії розвитку країни та максимально зберігати критичні об’єкти енергосистеми.
Уже зараз Кабінет Міністрів (Міністерство енергетики) має розробити й упровадити ефективний план захисту енергосистем західних і центральних областей України — це потрібно було зробити ще «вчора». Ідеться не про окремі захисні споруди, а про скоординовану систему сил і заходів. Чому важливо максимально зберегти спроможності енергосистеми? Тому що від збереженої конфігурації потужностей напряму залежать подальші конфігурації системи — її генеруюча, розподільча та споживча складові. Саме виходячи з уцілілих працездатних систем ми будемо змушені планувати відновлення й розвиток. Соціальна, фінансова та промислова складові будуть рушіями й замовниками розбудови своєї «кровоносної системи». Тому зараз не найкращий час для запуску нових проєктів, однак саме зараз необхідно займатися збереженням, захистом і підготовкою майбутніх планів.
Тут варто додати, що ще за часів СРСР існували кадастри майданчиків майбутніх АЕС, у яких були описані необхідні зміни в соціально-побутовій сфері регіону. Це значний обсяг роботи, який станом на сьогодні навіть не запланований. Будь-яке нове будівництво найімовірніше включатиме відселення людей, побудову електромереж, систем охолодження тощо.
Без державної програми розбудовувати енергосистему неможливо.
Україна потребуватиме нових генеруючих потужностей, тому необхідно запропонувати адекватну альтернативу ефемерним проєктам добудови. Тим паче офіційні особи часто озвучують потребу в розподіленій генерації — можливо, це шанс уважніше подивитися на ММР (малі модульні реактори). Звичайно, на сьогодні не існує жодного працюючого комерційного проєкту ММР, однак це наше найближче майбутнє. Необхідно включатися в роботу з пошуку проєктів, обговорення їхньої цінової політики та способів фінансування. Наразі є два-три відкриті для цього майданчики — це ХАЕС, РАЕС і з певними обмеженнями ЧАЕС. Варто також обговорювати ланцюги постачання з такими вітчизняними виробниками, як «Турбоатом», «Радій», «Імпульс», щоб вони пропонували власні рішення та обладнання.
Окремо слід зупинитися на координуючій ролі уряду. Необхідно докласти максимуму зусиль для збереження теперішнього стану в електроенергетиці. Вже сьогодні потрібно думати про завтра: кадастри майданчиків, лінії електропередачі, аукціони на побудову потужностей, нові правила та норми. Слід переопрацювати умови відбору майданчиків за критеріями потужності, близькості до мереж, джерел води та інфраструктури (остання надзвичайно важлива для логістики основного обладнання).
У великих проєктах значення має злагоджена робота всіх рівнів управління. На державному рівні — це розробка цільових програм і затвердження їх у Верховній Раді. На рівні підприємств — участь у конкурсах та пошук оптимальних рішень.
Зараз значно підвищується відповідальність наглядових рад і топменеджменту, адже саме від їхньої скоординованої роботи залежить майбутнє енергетики України.
