*Анабасис (з грецької — букв. «сходження») — спочатку, військовий похід з низинної місцевості до місцевості, розташованої вище, наприклад, з берега моря всередину країни. У сучасному розумінні — тривалий похід військових частин по недружній території.
Тридцятирічна історія
Відразу після проголошення незалежності України населенню е/е продавали за ціною 15 коп/кВтг. У 1992 році за середньої з/п 1 500 купонів співвідношення ціни 1 кВтг до середньої заробітної плати становило 0,01%, що приблизно в 4 рази було нижче, ніж у союзні часи початку 80-х, але цілком відповідало тому, що було в СРСР у 1991 році.
Завершальний етап союзної економіки відзначився нестабільністю, економічними та фінансовими потрясіннями, високими темпами інфляції та тотального дефіциту, що перенеслося і в економіку незалежної республіки, в тому числі – це найгірші рішення щодо тарифів в енергетиці.
У період галопуючої та навіть гіперінфляції першої половини 90-х у незалежній Україні підтримувалося таке співвідношення. У середині 90-х була введена гривня, середня заробітна плата в 1996 році складала приблизно 100 грн/міс., тариф - близько 8 коп/кВтг, співвідношення ціни 1 кВтг до середньої зарплати - 0,08%, тобто зросло приблизно в 8 разів. До кінця 90-х трохи знизилося - до 0,07% зі зростанням тарифу для населення до 10 коп/кВтг.
Для бізнесу та промисловості ціну встановили якби за іншим радянським паритетом, у прив'язці союзної ціни до долара у перерахунку на радянський курс (0,6 рубля за долар), і якщо було 2 коп/кВтг, стало близько 3,2 центів/кВтг.
При цьому в радянській енергетиці у структурі собівартості е/е амортизація ТЕС становила приблизно 20%, АЕС – 40%, ГЕС – 80%, ліній передачі та розподілу – 60%, а плановий нормативний прибуток – 15% (у АЕС, що в Україні, і до 30-40% доходило).
У радянській економіці приблизно 3/5 амортизації, а то і більше йшло зі станцій відразу нагору, в главки для будівництва нових станцій, об'єктів енергетики,
до 40% амортизації дозволялося на капітальний ремонт та реконструкцію, але ці обсяги треба було захищати та доводити в центральних главках, а якщо використовувалося менше затверджених кошторисів, треба було перераховувати нагору.
Щодо використання прибутку: більшість також одразу забиралася нагору, залишки були суворо регламентовані, переважно це був соцкультпобут у містах-супутниках, житлове будівництво, утримання міської інженерно-промислової інфраструктури, НДДКР (науково-дослідні та конструкторські розробки), і складали для самої станції менше 1%. Доведені нормативи суворо контролювалися. За невиконання колективи позбавлялися премій, посилювалися нормативи і «зміцнення» кадрового складу керівництва. При виконанні та особливо перевиконанні – колективи отримували додаткові премії, нагороди, керівники та спеціалісти – просування по службі.
Під час розвалу кооперації, ринків країн колишнього Союзу, втрати продажів продукції промисловості в країнах СНД платити живою копійкою могли лише ті, хто мав експорт до інших країн (металурги, хіміки), а також хто мав високоліквідну для місцевого ринку продукцію. Таких було небагато.
В областях та столиці проводилися часто наради і навіть під головуванням голів держадміністрацій щодо заборгованості енергетикам із викликом на килим директорів заводів, організацій тощо.
Тобто встановлена ціна для промисловості та бізнесу була явно не адекватною платоспроможності абонентів, окрім експортерів.
Обсяги виробництва е/е та споживання стрімко падали. За даними Enerdata, обсяги річного виробництва е/е / споживання / експорту / небаланс-втрати (% по відношенню до виробництва) по «лихих 90-х» виглядають приблизно так ( млрд кВтг):
1990 - 299 / 230 / 28 / 51 (17%)
1991 - 279 / 224 / 15 / 44 (16%)
1992 - 253 / 208 / 5 / 44 (14%)
1993 - 230 / 190 / 2 / 36 (16%)
1994 - 203 / 166 / 1 / 33 (16%)
1995 - 194 / 158 / 3 / 33 (17%)
1996 - 183 / 142 / 2 / 39 (21%)
1997 - 178 / 136 / 0 / 42 (23%)
1998 - 173 / 130 / 1 / 42 (24%)
1999 - 172 / 126 / 3 / 43 (25%)
2000 – 171/124/4/43 (25 %)
За 7 років виробництво та споживання е/е зменшилося на 40% (на 120 млрд кВтг), експорт пішов у нуль, з середини 90-х пішли в зростання небаланси-втрати в мережах.
Враховуючи високу затребуваність е/е, без якої неможливе будь-яке виробництво, жодна діяльність, у лихі дев'яності «добрі люди» запропонували державі включити залікові схеми із заміною зобов'язань розрахунків за е/е зобов'язаннями погашення/заліку зустрічної заборгованості за отримані ТМЦ та послуги. Потім у ланцюжку заліків стали з'являтися додаткові ланки взаємних постачальників. Запровадили вексельну форму заміни зобов'язань. В основі заліково-вексельної схеми майже відразу з'явилися неадекватні цінові співвідношення обміну е/е на будь-яку продукцію.
Якщо спочатку дисконти були 10%, то ця пора швидко закінчилася і порушення цінового паритету (дисконти) зросли до 20-30-40-50%, в окремих випадках і до 80 % в «вмілих» руках деяких «комерційних геніїв».
Але загалом, напевно, приблизно вдвічі недоотримували енергетики за зазначену ціну реалізації. При цьому й у них було непаритетне отримання з дуже суттєвими розривами: хто ближче до споживача та «рубильника», той більше отримував «живою копійкою» та ліквідними векселями, хто подалі – тому менше щастило.
У результаті «живою копійкою» до генерацій доходило 10% до кінця 90-х, чого не вистачало на податки, на виплату заробітної плати з обов'язковими нарахуваннями до фондів (соцстрах, пенсійний). Бувало платили нарахування окремо, заробітну плату пізніше і не завжди грошима, пропонувалася «натуральна форма» продуктами харчування, меблями, заліком послуг комунальних, навіть освітніх послуг та ін. (50%), та щось низько ліквідне.
У енергетичних компаній були свої постачальники та підрядники, розрахунки з якими велися аналогічно: чим менш критична продукція, послуги – тим менш ліквідні векселі. Деякі підрядники та постачальники включали свої «захисні» (від повного та швидкого руйнування) механізми – накручували ціни, як могли. Енергокомпанії приймали, і не лише зі співчуття, а й у розумінні необхідності наповнення собівартості для підтвердження тарифів і цін е/е та валових витрат, що знижують податок на прибуток, що був 30%, а податки приймалися лише грошима. Спіраль ескалації цін та боргів розкручувалась.
При цьому підрядникам та постачальникам пропонувалося самим шукати та будувати залікові ланцюжки із замиканням на кінцевих споживачів е/е.
Вся країна, енергетика, промисловість, бізнес поринули в неорганізований ринок бартерних угод, вексельно-залікових схем.
Створили замість ринку електроенергії «ринок вторинних, фінансових інструментів» (перекладних доручень, векселів) майже непрозорий, з перекошеними співвідношеннями, ціновим диспаритетом.
На постачання для станцій критичних позицій, насамперед палива, і одночасно до допуску на підприємства-споживачі е/е з високоліквідною продукцією одразу з'явилися спеціально навчені люди, фірми…
У процесі залікових розрахунків держава недоотримувала грошей до скарбниці і вирішила подбати про себе. Змінили законодавство і будь-яка операція, що відбулася першою, вважалася терміном настання податкових зобов'язань, хоч то отримання грошей на рахунок, хоч відвантаження продукції (за яку гроші можуть прийти і через місяці і якби не в тому обсязі), хоч підписання протоколів, доручень, хоч отримання /передача векселів в обмін на товар, продукцію, хоч постачання/отримання матеріалів, обладнання, послуг...
Податкові зобов'язання почали зростати рясно і стрімко, як гриби у сирому лісі. За невчасну оплату побігли пені на лічильниках. Енергокомпанії, насамперед генерації, майже припинили генерувати гроші, а почали генерувати борги, зокрема перед бюджетами.
Податки, нарахування пені, недоїмка, борги зростали повсюдно на всіх підприємствах, і у постачальників, підрядників, посередників, і у енергетичних компаній теж. З'явилася податкова міліція з суперповноваженнями та можливостями влаштовувати і маски-шоу, і накладати арешти на майно, і брати у податкову заставу та навіть під варту тих, на кого заводилися справи.
Розквітали буйно підприємства-одноденки, на яких « схлопувалися » податкові зобов'язання через швидке банкрутство або закриття поспішно операцій та зміною ПМП власників, керівників. Грошей за е/е не додалося, скоріше навпаки - диспаритет ціновий зріс.
На всіх парах заводи та підприємства з податковою недоїмкою, боргами за е/е, боргами по з/п колективам, перед іншими постачальниками та підрядниками, мчали до руйнування, деградації…За формальними фінансовими показниками, окрім деяких експортерів, виробників високоліквідної продукції, майже вся країна, промисловість та бізнес були у дуже важкому фінансовому становищі, у тому числі й енергетичні компанії.
Країною покотилися банкрутства, санатори та ліквідатори стали затребуваною професією. Багато підприємств, заводів приватизувалися за низькою ціною та «за борги», у тому числі за е/е та газ.
Така собі особливість вітчизняної приватизації: довести підприємства до руйнівного стану боргами за енергоносії, сировину, матеріали, які постачали частину за бартерними цінами, знизити вартість активу, викупити борги за недорого за заліково-вексельними схемами з ціновим диспаритетом, викупити знецінене підприємство за борги.
Така схема і створена система були дуже цікаві для тих, хто був близький і міг впливати на енергетику, і багато бізнесменів-початківців були в цьому зацікавлені, тобто склалося до певної міри «державно-приватне співробітництво» …
З середини 90-х відзначалося крадіжками е/е у мережах, пішли розмови, що обленерго неефективні, що тільки приватний власник може впоратися та навести лад. Враховуючи можливість отримання контролю над рубильником, приватний сектор зголосився допомогти і запропонував своє бачення перетворень в енергетиці - потрібна приватизація, і починати її треба з рубильника неодмінно.
На той час через податкову недоїмку також багато обленерго були на порозі банкрутства, на багатьох були акумульовані боргові зобов'язання, отримані за диспаритетними, заліковими схемами, зростали втрати в мережах (крадіжки).
Активи генерацій були централізовані у великих компаніях столиці.
За 90-роки на залікових схемах був більш ніж на половину вимитий капітал, втрачено амортизаційний фонд усіх генерацій, ліній передачі та розподілу (середній амортизаційний строк основного обладнання в електроенергетиці приблизно 15-20 років).
На початку нульових влада наважилася покінчити із заліковим бедламом, запровадити нову модель в електроенергетиці, провести податкову реформу.
Оголосили податкові заліки, провели масову кампанію зі згортання заборгованості бюджетних організацій за енергоносії та заборгованості енергокомпаній перед бюджетом.
Списали податкову недоїмку, заразом списали і борги за е/е деяким галузям, наприклад агросектору.
Наприкінці 90-х встигли створити ДП «Енергоринок» та апробувати частково у схемі роботи незалежних постачальників – спеціально створеного інституту посередників, яким дозволено було купувати е/е через ДП «Енергоринок», отримувати послуги «Укренерго» з передачі е/е, отримувати послуги обленерго за розподілом е/е до кінцевих, часто досить великих споживачів, і постачати е/е останнім, а з отриманих від них коштів оплачувати послуги з передачі та розподілу, вартість е/е конкретним генераціям, у яких куплено е/е, комісійні ДП «Енергоринок».
Як наслідок, посилили роль ДП «Енергоринок». Скасували/заборонили залікові схеми, запровадили навіть спеціальні рахунки в уповноважених банках для розрахунку за е/е, аналогічно за розрахунками ПДВ.
Запустили модель «англійського пулу», де спочатку передбачалося, що ДП «Енергоринок» скуповуватиме е/е базового навантаження у генерацій за конкурентними правилами, потім напівпікого діапазону, потім піку…
Але з конкуренцією якось одразу не пішло…
Вся база - у атомної генерації. Е/е продавали вже не атомні станції, а централізовано дирекція створеної атомної компанії, тобто один продавець. Аналогічно в «піку» не було конкурентів у гідрогенерації, станції якої теж були об'єднані в одну компанію, що воліла торгувати централізовано, не давши дозволів своїм станціям. Автоматично на 2/3 виробленої е/е країни вийшло лише два продавця, більш ніж на половину - один…
«Напівпік» залишився тепловій генерації.
У цій моделі зник на продажах е/е приватний інтерес і приватний підприємець, якому залишили сектор незалежного постачальника з усіма вже незрозумілими умовами - за все платити живими грошима, не маючи жодних знижок.
А приватний підприємець уже звик до своєї ролі незамінного агента, до «жирного» продукту (маржі) 90-х… І гроші вже зібралися якісь і креатив працює, і жага до прибутків зростання незламна.
Настав час боротьби за «рубильник» - за обленерго.
Приватизували їх за ціну низьку, майже банкрутну, «боргами заліковими» у розрахунках частини обленерго, пообіцявши навести лад, вкластися у реконструкцію, модернізацію, знизити втрати, відмови, відключення, збої з напругою.
З крадіжками приватники порядок навели, а от обіцяного з модернізацією якось не вийшло, натомість включилися у постійну роботу з регулятором щодо збільшення тарифу природним монополістам.
Під енергоринком запропонували розуміти ДП «Енергоринок», що скуповує е/е у «Енергоатом» (ЕА) та «Укргідроенерго» (УГЕ) за тарифами, які встановлює НКРЕ, а у теплових станцій за так званими ціновими заявками, що формуються від оптового тарифу, який знову ж таки встановлює НКРЕ, виходячи з розуміння, що його має вистачати і ТЕС на стільки, скільки … вирішить Комісія …
Обсяги для генерацій запропоновано було формувати/розраховувати НДЦ «Укренерго» (УЕ), перевіряти та затверджувати Міненерго.
Продаж скупленої енергії ДП «Енергоринок» проводив за тарифами, які встановлювала НКРЕ для кожного обленерго.
Така ось матриця, зручна у користуванні високим чиновникам, майже без добровільного вибору покупців/споживачів е/е, без конкуренції за споживача між генераціями, без ринкових цін, що формувалися б у конкурентному середовищі, з невеликим елементом квазіринку цінових заявок блоків теплової генерації. Конвенція розподілу/закріплення прав - за НКРЕ та Міненерго. НКРЕ – тарифи оптового ринку, ЕА, УГЕ, обленерго, «Укренерго», перевірки суворі, або не дуже, дотримання встановленої структури тарифу з покараннями у вигляді зниження тарифу на майбутній період та/або штрафами.
Міненерго - обсяги виробництва/продажів генерацій, купівлі е/е обленерго, контроль за станом мереж, підлеглими компаніями та їх керівниками, правом узгодження призначення та зняття керівників.
За КМУ - контроль Міненерго, НКРЕ, призначення та зняття керівників великих державних компаній та їх перших заступників (віце).
За профільним комітетом ВРУ - контроль за КМУ і профільним міністерством.
Щоб громадськість була лояльна і не дуже цікавилася, а ще краще, щоб просто тільки любила владу завжди, була продовжена лінія дії, що склалася випадково від розгубленості в рік утворення незалежності та ілюзії, що якщо не відраховувати гроші главкам централізованим на будівництво нових станцій та реновацію діючих, та не займатися системно відновленням, заміщенням обладнання, блоків та станцій, то їх з лишком вистачить і населенню на низькі тарифи, і «приватному підприємництву» на «ринкову економіку».
Населенню - тарифи низькі, нижчі за економічно обґрунтовану, справедливу вартість, що повинні були забезпечуватися не за рахунок бюджетних субсидій, що вимагали тривалих процедур нормативно-законодавчого порядку та суворої фінансової дисципліни із залученням законодавців та низки погоджуючих міністерств та інших інституцій (Мінекономіки, Мінфіну, Податкової адміністрації та ін.), а за рахунок інших споживачів, бізнесу, промисловості, які переплачували за е/е та недотримували заробітні платні та відрахування до Пенсійного фонду. А заразом і за рахунок державних енергетичних компаній, яким мінімізували в тарифах кошти на реновацію та будівництво нових об'єктів, потужностей та не дозволяли корпоратизацію з розвитком корпоративних контурів та залученням до них зовнішніх джерел (облігації, акції, лізинг обладнання, технологій).
Одним словом, населенню та державним енергогенеруючим компаніям – низькі тарифи; бізнесу та промисловості – високі; приватному зростаючому сектору теплової енергетики та мереж розподілу – начебто «помірні» тарифи, щоб вистачало на покупки нових компаній та збільшення частки приватного підприємця в енергокомпаніях…
Перспективи
Комісія підійшла відповідально, тарифи встановлювалися атомній генерації - основному виробнику е/е по десятку статей/показників і приблизно по 15 розшифровок до кожної статті - сотні позицій, що вимагають розрахунків, пояснень, документального підтвердження з подальшим контролем дотримання та покараннями за самостійність господарську, але не дозволену регулятором у частині зазначених статей. Покарання найчастіше було у вигляді довгих узгоджень нових запитаних коригувань, особливо якщо треба додати оптового тарифу, а з нього на квазіринкові ціни за заявками теплових генерацій. А іноді і зі зниженням тарифу «Енергоатому», «Укргідроенерго» – коли підвищувати оптовий тариф не хочеться, а тепловики просять, вимагають, а за ними й шахтарі.
Тому в період довгих погоджень одним («Енергоатому», «Укргідроенерго» – якби виключно державним енергетичним компаніям – державним унітарним підприємствам) йшло досить жваве та швидке затвердження підвищених тарифів іншим, зростали тарифи обленерго, теплової генерації…
Перехід на нову модель «пулу» та розрахунку виключно на кошти пройшов досить жорстко, майже в шоковому режимі у перші місяці, у перші рік-два була дуже низькою наповнюваність оплати грошима. З двох основних причин. Звикання самих споживачів платити своєю продукцією, невміння її продати у повному обсязі за призначеною до бартеру ціною в залік за е/е з відповідними коефіцієнтами, і до того ж наперед проданої відповідним комерційним посередницьким фірмам. Недоотримання коштів вимагало різкого скорочення витрат, скорочення експлуатаційних, операційних витрат з перенесенням ремонтів обладнання, зупинки реконструктивних робіт і добудови розпочатих будівництвом об'єктів, припинення будівництва нових об'єктів. Приблизно 10-20% взагалі не платили за е/е, 30-40% платили грошима, решта погашалася «за старими слідами»: за векселями та заліками, отриманими, розміщеними у минулі періоди.
З іншого боку, розрив між реалізацією та оплатою е/е вів до зростання податку на прибуток в енергетичних компаніях, зростання ПДВ до сплати, що вимивало оборотні кошти.
Учасники ринку боролися за першочерговість оплати та витребування / вимальовування тарифів у регулятора, в очікуванні, що дістанеться більше коштів (тарифи піднімалися по три-чотири рази на рік).
Але нові тарифи та добавки до них вели до зростання дебіторської заборгованості, яка не мала швидкого грошового покриття, особливо для державних компаній. На той час уже й амортизація у всіх учасників була вимита. Потрібні були нестандартні підходи, зворотні тренду, що склався.
На такий крок наважився «Енергоатом» під керівництвом менеджера, здатного організувати за короткий термін добудову та запуск двох блоків АЕС (Х2/Р4). Вперше, а може й єдиного разу в історії вітчизняної енергетики, на пропозицію самої Компанії було знижено тариф приблизно на ¼ (десь з 8 коп/кВтг до 6 коп/кВтг), але в обмін на першочерговість платежів від ДП «Енергоринок» - якби пул навпаки: спочатку оплачується всім генераціям (і теплової, і гідро, і атомної) е/е до 6 коп/кВтг, потім, що залишилося, на витрати понад 6 коп/кВтг для країни.
Почасти цей крок охолодив запал накручування цін та пригальмував ескалацію, допоміг наповненню тарифів живими грошима, але не надовго.
Після введення двох блоків АЕС в експлуатацію, звільнення менеджера ДП «Енергоатом» - Міністра енергетики, покращення розрахунків за е/е (підвищення грошової складової до 90%), повернулася стара практика: ескалація цін із підвищенням оптового тарифу, тарифів приватним компаніям (обленерго), теплової генерації, стримуванням тарифів державним енергетичним компаніям, стримуванням тарифів населенню та зростанням тарифів для промисловості та бізнесу та все це як би силами, руками держави, Національної комісії з питань енергетики…
Нові горизонти
У середині нульових було створено ДТЕК. І державна компанія «Енергетична компанія України» консолідувала активи державних теплових станцій та розпочала приватизацію державних теплових компаній, 2/3 з яких пішли в одні руки, а АМКУ (інша державна інституція) зробив вигляд, що не помітив… Як пізніше не помітив того, що майже половина обленерго пішла в ті ж руки, і «Бурштинський енергоострів» з експортом та ін.
А ось корпоратизації «Енергоатома» не сталося, хоча він випереджав за рівнем підготовки до корпоративних перетворень «Росенергоатом», «Росатом», «Атоммаш» до 2004 року. Враховуючи різницю в масштабах, гіпотетично «Енергоатом» міг швидше та ефективніше провести корпоратизацію та отримати ініціативу у взаєминах на нормальній конкурентній, комерційно-економічній основі, як з вітчизняними компаніями, так і із зовнішніми, мати суб'єктність, а не стати фігурою, що розігрується на дошках чужих інтересів, як вітчизняних, так і зовнішніх гравців, з політичними підтекстами.
Зі створенням ДТЕК динаміка перетікання активів із державного централізованого енергетичного комплексу України у приватне, але також централізоване, прискорилася. Комісія та інші інституції ще більш відповідально продовжили свою роботу. Для викупу частки державних підприємств теплової енергетики та мереж уже потрібні були гроші, а не заліки диспаритетних обмінів. Структура вартості е/е теплової генерації: 65-70% паливо, зарплата з нарахуваннями 10%, ремонти 5%, інше 5%, і інвестиційна складова 10-15%.
Під інвестиційну програму обіцяли глибокі реконструкції із заміною котлів, із встановленням фільтрів для радикального зменшення викидів зольних часток, азотистих та сірчаних сполук. Погодження програм отримували в Міністерстві енергетики, тарифи з інвестиційною надбавкою - в НКРЕ...
А за фактом, глибоких реконструкцій вийшло небагато, один-два теплових блоки із майже сотні вітчизняного парку.
«Освоїли ремонти» блоків за допомогою обладнання та деталей, що знімаються з інших блоків, що вважалися як необхідні потужності для резерву та не переводилися в консервацію, і включали до тарифу витрати на підтримку. («Восьмисотки» на Запорізькій теплоелектростанції з початку століття не включалися в роботу, один з блоків ЗаТЕС був розібраний на запчастини для ремонтів, а у диспетчерських графіках до 2022 року відображалися як у резервні два блоки, з трьох. Аналогічна картина була і на інших станціях, особливо до 2019 року, до початку дії нової моделі ринку, коли вже було скасовано оптовий тариф і втрачено сенс накруток). Таким чином ремонтну складову «освоїли» частково за рахунок вживаних запасних частин та матеріалів з інших блоків, «освоїли» інвестиційну – дуже скромним виконанням 1/10-1/5 з отриманого в тарифі.
У 2016 році пішли "креативити" з паливом. До цього (або для цього) наважилися підняти тарифи на е/е населенню, пообіцявши вирівняти з цінами промисловості та бізнесу, що могло б зробити промисловість та бізнес більш конкурентоспроможним, наростити обсяги виробництва та продажів, доходи, з яких більше можна виплачувати з/п та перерахувань до Пенсійного фонду, щоб на е/е за новими тарифами вистачало і залишалося. За три роки у п'ять етапів підвищили тарифи приблизно у три з половиною рази.
За цей час НКРЕКП зуміла підняти тарифи для обленерго та благословила Роттердам+. В результаті так склалося, що як був розрив у цінах для промисловості та населення, так і залишився, і після 2017 року знову почав збільшуватися.
Завершення читайте ТУТ: ЕНЕРГЕТИЧНИЙ АНАБАСИС 2.0
