Промислові СЕС як інструмент економії
Сонячна генерація дедалі частіше стає елементом стратегії енергетичної незалежності для підприємств і громад.
Наприклад, тільки в одному з міст України вже понад 70 суб'єктів господарювання використовують відновлювальні джерела енергії, а сумарна потужність СЕС на базі підприємств і комунальних закладів перевищує 17 МВт.
Це переважно сонячні електростанції, інтегровані у внутрішні мережі компаній, які дозволяють компенсувати частину споживання без генерації в центральну мережу. Така модель активно використовується в промисловості – вона проста, економічно обґрунтована й не потребує складних погоджень.
Також впроваджуються рішення зі збереження енергії: накопичення електрики у денний період і її використання ввечері дозволяє бізнесу уникати пікових тарифів.
На рівні муніципалітетів запроваджуються програми компенсації, що враховують вагу компанії для місцевої економіки. Це формує додаткову мотивацію для підприємств переходити на власну генерацію. Такий підхід не лише знижує витрати, а й формує довгострокову стабільність в енергозабезпеченні.
Боргова пастка: як неврегульованість стримує інвестиції
Одночасно із розвитком ВДЕ у регіонах ринок стикається з глибокими структурними проблемами. Найбільша з них – системна заборгованість державного підприємства, яке забезпечує виплати за “зеленим” тарифом.
Станом на кінець квітня 2025 року заборгованість НЕК “Укренерго” перед підприємством “Гарантований покупець” за послугу зі збільшення закупівлі “зеленої” електроенергії сягнула 16,3 млрд грн.
Борги перед інвесторами, що накопичувались роками, перетворилися на головний стримувальний чинник для запуску нових проєктів.
Скажімо, рівень оплати за електроенергію, вироблену у 2024 році, наразі становить 88,3%. Водночас розрахунок за 2022 рік складає лише 63,9%. Це добре ілюструє “довготривалий” характер проблеми.
За інформацією галузевих асоціацій, саме через це не вдається реалізувати жодного “зеленого” аукціону, які мали б стимулювати прихід нових гравців.
Крім того, посилює недовіру і загальна нестабільність у державному регулюванні. Учасники ринку не мають впевненості у дотриманні зобов’язань і поверненні інвестицій.
Тому погашення боргів, політична воля для розв’язання проблеми та зрозуміла стратегія на найближчі роки – ті умови, без яких відновлення довіри залишатиметься під загрозою.
Чи залишиться пільгова підтримка?
Законодавчі стимули, що діяли останнім часом, також перебувають під питанням. Пільги на ввезення сонячних панелей, інверторів, систем накопичення й газових установок мають завершитися наприкінці 2025 року. Ймовірність їхнього продовження у профільному Комітеті Верховної Ради України оцінюють як низькі.
Водночас учасники ринку відзначають, що саме пільгове ввезення обладнання допомогло закрити критичні потреби у генерації після масованих атак. Наразі галузь вже не так потребує додаткових пільг.
Надалі роль відіграватимуть вже інші фактори: справедливі ринкові ціни на електроенергію, доступність проєктного менеджменту, наявність фахівців і спрощені дозвільні процедури.
Потреби майбутнього: маневрова генерація та накопичення енергії
На тлі активного розвитку сонячної генерації система відчуває дефіцит гнучкості.
За оцінками системного оператора, для збалансування енергосистеми Україні потрібно щонайменше 2,2 ГВт маневрових потужностей і 1,5 ГВт енергонакопичувачів.
Частково ці потреби вже покриваються через спецмеханізми закупівлі допоміжних послуг, проте стратегічно важливо забезпечити розвиток саме таких типів генерації.
Окремо треба акцентувати увагу на необхідності вирівнювання структури ВДЕ. Поряд із СЕС потрібна підтримка для вітрових електростанцій, біогазових проєктів, малих ГЕС. Це дозволить знизити ризики сезонної та погодної залежності.
Стратегічна інфраструктура: Каховська ГЕС і довгострокове бачення
Ще один важливий напрям – відбудова знищеної інфраструктури. В компанії “Укргідроенерго” зазначають, що Каховська ГЕС може бути відновлена за п’ять років після деокупації, плюс два роки для заповнення водосховища.
Це не просто гідроелектростанція, а ключовий елемент енергобалансу, судноплавства та водопостачання.
Компанія вже розпочала підготовчі роботи. Передбачається, що нова ГЕС буде зведена з урахуванням сучасних технологій і високих екологічних стандартів.
Локальні успіхи та стратегічні висновки
З огляду на ситуацію, що склалася, можна зробити кілька висновків.
По-перше, навіть у кризових умовах відновлювана енергетика в Україні розвивається – на рівні громад, підприємств і локальних проєктів.
По-друге, для масштабування цього руху потрібні передбачувані правила гри, врегулювання старих боргів і синхронізація з потребами системи.
Україна вже має запит на гнучку, чисту, локальну енергетику – і відповідь на нього частково сформовано. Наступний крок – перетворити окремі кейси на системну тенденцію.
Досьє «ЕнергоБізнесу»:
Вадим Литвиненко, виконавчий директор ТОВ "НВП "ЕНЕРГО-ПЛЮС".
Народився 25 жовтня 1975 року.
У 2001 році отримав кваліфікацію інженера-системотехніка систем управління і автоматики у Кременчуцькому університеті економіки, інформаційних технологій та управління.
У 2003 році закінчив Національний технічний університет України в м. Києві (“Політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”) за спеціальністю “Енергоменеджмент”.
У 2004 році здобув кваліфікацію інженера-теплоенергетика в Українському державному хіміко-технологічному університеті за спеціальністю “Теплоенергетика”.
У 2019 році закінчив Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського за спеціальністю “Правознавство” і отримав кваліфікацію юриста.
