Сьогодні в країні діє шість заводів із виробництва біометану. Загальний потенціал країни — понад 21 мільярд кубів біометану на рік, що трохи більше за нинішнє споживання природного газу в Україні.
Про те, як формується ціна на «зелений газ», що таке від’ємна карбонова інтенсивність і чому біометан — єдиний відновлюваний газ, який уже сьогодні реально торгується на ринку, розповідає Георгій Гелетуха, голова правління «Біоенергетичної асоціації України».
— Як нинішнє зростання цін на газ через війну на Близькому Сході впливає на економіку біометану?
— Однозначно створює додатковий стимул для розвитку галузі. Типова зимова вартість природного газу на європейських біржах — десь 450 євро за тисячу кубів, літня — близько 300. Нещодавна я дивився: ціна 550 євро за тисячу кубів. І ми говоримо про кінець березня — початок квітня. По суті зараз, коли опалювальний сезон завершився, вона мала б бути 300–350. А вона — 550 євро. Грубо кажучи, на 200 євро за тисячу кубів дорожче, ніж зазвичай.
І фактично на ці ж 200 євро біометан можна тепер продати дорожче. Адже як формується ціна біометану? Вона дорівнює ціні природного газу плюс премія за декарбонізацію, за зниження викидів. Ця премія як була, так і залишилася. А вартість природного газу на 200 євро піднялася. Різниця між 900 і 1100 євро за тисячу кубів біометану — це абсолютно різна економіка проєкту.
Звісно, договори на біометан укладаються не на один день — на рік, а то й довше. Тому не факт, що ціна 550 протримається весь рік. Але прямо зараз — це суттєвий додатковий стимул. І ця невизначеність із тривалістю такого рівня цін теж впливає: а раптом ще більше? Погано для економіки в цілому, але добре для біометану — для нього це додаткова вартість експортного продукту.
— Скільки зараз в Україні виробляється біометану і скільки працює установок?
— Шість заводів. Шостий запустився буквально в березні цього року — зовсім свіжий. Причому він дуже великий: за потужністю дорівнює п’яти першим разом узятим. Перші п’ять виробляли десь 52 мільйони кубів біометану на рік. А цей шостий — 56 мільйонів кубів на рік сам по собі. У сумі виходить близько 108 мільйонів кубів біометану на рік. Або 0,1 мільярда кубів.
А Україні по-хорошому треба десь 20 мільярдів. Тобто поки що це тільки старт процесу. З цих шести заводів три закачують біометан у розподільні мережі середнього тиску, один — у газотранспортну мережу високого тиску. А два взагалі не закачують у трубопроводи — вони зріджують газ до мінус 162 градусів Цельсія і везуть у кріоцистернах на європейський ринок рідиною. Це вже Bio-LNG. Він використовується для вантажівок і морського транспорту — фактично вважається замінником дизельного пального.
Всі провідні виробники вантажівок уже мають модифікації під біометан, є й сільськогосподарська техніка. Тобто свій ринок уже сформувався.
— Яким є загальний потенціал виробництва біометану в Україні з огляду на масштаби нашого АПК?
— Ми рахували лише потенціал відходів — тих, з яких можна зробити біометан. Наприклад, силос кукурудзи теоретично можна вирощувати і переробляти на біогаз. Але це буде біометан першого покоління — не стимульований в Європі. Чому? Тому що силос — це корм для тварин. Якщо сировиною є не відходи, а корми чи продукти харчування, це перше покоління біопалива, від якого Європа поступово відходить, щоб не створювати конкуренцію з продовольством.
Тому силос ми фактично не рахуємо. А от гноївка, курячий послід, солома, стебла кукурудзи, побутові відходи — все це формально відходи і годиться для розрахунку. До цієї ж категорії відносяться і проміжні, або покривні культури.
— Що це?
— Це другий урожай на тому самому полі. Наприклад, озиму пшеницю збирають у червні. Наступну зимову культуру сіють у вересні-жовтні. Три-чотири місяці поле стоїть пусте — і на цей час можна посадити зелену масу. Навіть якщо це той самий силос кукурудзи, він вважається додатковим урожаєм і не створює конкуренцію з продовольством. Основний урожай уже зібрали, а те, що виросте додатково, можна брати на енергію. Такий підхід закріплений у регуляторній логіці ЄС.
При цьому ми розраховували покривні культури лише на 20% площ — це реальний показник з урахуванням сівозмін. Якби поставити 40%, аграрії скажуть, що це неможливо: сівозміни порушаться. Отже, наша оцінка — 21,8 мільярда кубів біометану на рік. Трохи більше, ніж Україна зараз споживає природного газу.
— З чого зараз працюють діючі установки?
— Два заводи МХП — на курячому посліді. В усіх інших переважає гноївка: свиняча, великої рогатої худоби, курячий послід плюс рослинні рештки — трохи соломи. Досить багато використовується жом цукрового буряку — відхід цукрових заводів. Але тут є нюанс: жом теоретично їдять корови, тому формально він може не вважатися відходом. Щоб отримати статус відходу, потрібно довести аудиторам, що в радіусі, скажімо, 100 кілометрів від цукрового заводу немає корів, які могли б його з’їсти. Якщо ж ви «відібрали» жом у корів — він стає кормом, а біометан з нього отримає гіршу цінову категорію.
— Цікаво, що сировинна база повинна мати статус відходу. До речі, теперішні заводи біометану — це вертикально інтегровані проєкти: компанія переробляє власні відходи. Чи є вже приклади самостійних інвестиційних проєктів, орієнтованих саме на виробництво біометану?
— Усі шість діючих заводів справді працюють на відходах власного виробництва. Але вже є два проєкти, які зараз розвиваються як самостійні інвестиції: ТЕО зроблено, ведеться проєктування. Обговорюється кредит ЄБРР — попередньо підписана угода про фінансування будівництва цих двох заводів. Зараз іде процес due diligence (перевірка бізнесу, об'єкта інвестування або контрагента перед укладанням угоди, купівлею або початком партнерства. — Ред.)
— Як саме структурується такий інвестиційний проєкт зі стороннім інвестором?
— Модель проста: є два великі свинокомплекси і є сторонній інвестор, який домовляється з ними про довгострокові поставки відходів. Свиноферми гарантовано дають гноївку, інвестор будує завод. Після зброджування дигестат (залишок після зброджування, цінне органічне добриво) повертається на поля власників сировини — це вирішує питання утилізації. Додатково до гноївки завод отримує рослинну біомасу: солому, стебла кукурудзи.
Власник сировини входить у спільну компанію і отримує частку прибутку — тобто він зацікавлений в успішності проєкту. Його функція: надати землю, сировину і забрати дигестат. Інвестор вкладає живі гроші і будує. Такі проєкти в Україні вже є — до запуску вони ще не дійшли, але розвиваються досить швидко.
— Наскільки важливим є позаторішній дозвіл на експорт біометану і як він взагалі торгується в Європі?
— Це досить новий продукт навіть для Європи. Там уже є відпрацьовані біржі, щоденні торги, цінові індикатори, різні строки контрактів для природного газу. Для біометану такого поки немає — це все ще попереду.
Буквально кілька років тому ще траплялися курйози: французький виробник хотів продати біометан на ринок Німеччини, а там регулятор заборонив його купувати. Були судові слухання — регулятор програв, бо відмова кваліфікувалась як дискримінація товару з іншої країни ЄС. Тобто навіть усередині Євросоюзу розуміння, що біометан — такий самий товар, як природний газ, формувалося поступово.
Поки що торгівля відбувається через прямі договори: покупець підписує контракт, де закладена цінова формула — ціна природного газу плюс премія за декарбонізацію. Ціна газу може або плавати, або фіксуватися як середньорічна. Наприклад: зимова ціна 450 євро, літня 300, середня 400, плюс премія 500 — разом 900 євро на весь рік. Є такий підхід.
— Як охарактеризувати режим доступу компаній з України до цього ринку ЄС?
— Питання доступу біометану з країн поза Євросоюзом ще до кінця не врегульоване. Україна є країною-кандидаткою, певні преференції вже є, але механізм повноцінної торгівлі поки не відпрацьован. Проблема ось у чому: покупець у Німеччині купує біометан, щоб знизити власні викиди парникових газів і виконати зобов’язання по декарбонізації. Але німецьке законодавство поки визнає такі скорочення, лише якщо газ надходить із країн ЄС.
Зараз у Німеччині підготовлений урядовий законопроєкт, який вирішує це питання: якщо країна має трубопровідне з’єднання з ЄС і біометан зареєстрований у єдиній базі UDB (єдина база для «зелених» палив), торгівля дозволена. Україна обидві умови виконує. Але законопроєкт ще не прийнятий.
Водночас на політичному рівні підтримка є. Наприклад, кілька тижнів тому міністерка економіки Німеччини в інтерв’ю прямо сказала, що Берлін купуватиме український біометан. Є меморандум між Україною і Єврокомісією про співпрацю у сфері відновлюваних газів — біометан там окремо включений.
Українська сторона робить все необхідне якнайшвидше. Більше зараз затримує європейська сторона. Можливо, нинішня цінова криза їх прискорить.
— Як Україна виглядає на тлі сусідів по ЄС?
— Ситуація парадоксальна: Україна в умовах війни випередила Польщу, Угорщину і Словаччину. Там є біогазові заводи, але біометанових поки у всіх сусідів немає (Польща у 2025 році запустила перший біометановий завод, Румунія поки їх немає. — Ред.). Польська асоціація біометану нещодавно сама визнала: Україна випереджає нас приблизно на два роки.
Якщо брати об’єм виробництва біометану, лідер в ЄС — Німеччина. За темпами зростання сектору — Франція. Загалом у Євросоюзі зараз виробляється близько 5 мільярдів кубів біометану на рік при потужностях на 7 мільярдів. До 2030 року ЄС планує вийти на 35 мільярдів, але більшість експертів скептичні: швидше за все, реально вдасться досягти близько 20 мільярдів. Наступна ціль на 2050 рік — 150 мільярдів, фактично повна заміна природного газу відновлюваними газами.
— Чому саме біометан, а не водень чи синтетичний метан?
— Водень поки що дорогий і технічно не готовий до закачування в існуючі газопроводи. Синтетичний метан теж виробляється на основі водню — отже, та сама проблема. Біометан — єдиний відновлюваний газ, який уже реально присутній на ринку. Тому зараз усі кинулись саме до нього.
— А яка роль України в цьому великому сценарії?
— Якщо Україна стане членом ЄС і в нас запрацює внутрішній ринок торгівлі викидами, де тонна CO₂ коштує 60–80 євро, то з’явиться і внутрішній попит на біометан. Тоді виробництво розподілиться приблизно навпіл: частина на експорт, частина на внутрішнє споживання. Поки що в Україні цих механізмів немає, тому весь біометан іде на експорт. Але потенціал у нас, як ми вже казали, 21,8 мільярда кубів. Це достатньо, щоб стати великим гравцем на європейському ринку.
— Ще ж йде CBAM, який уже починає підштовхувати і наших виробників?
— Так, з 1 січня 2026 року виникають фінансові зобов’язання. Цілий рік триватиме моніторинг, на початку 2027-го подаватимуться звіти, а вже в першому кварталі 2027-го доведеться платити перші кошти за викиди. Тобто за 2026 рік зобов’язання вже нараховуватимуться — просто сплата відбудеться трохи пізніше.
Це стосується не всієї економіки, а кількох секторів: металургії, цементу, хімії, електроенергетики. Але фізично найбільша у нашому експорті — саме металургійна продукція. І тепер у металургів постає конкретне питання: ти все одно заплатиш за викиди CO₂. Везеш тонну сталі в Європу — з кожною тонною пов’язана певна кількість викинутого CO₂, і на кордоні з тебе візьмуть ці 60–80 євро за тонну. Гроші підуть до європейського бюджету.
Але є альтернатива: купити український біометан, скоротити викиди і не платити цей збір, бо викиди стануть суттєво меншими. Ось де з’являється економіка. CBAM стимулює декарбонізацію навіть там, де власних механізмів ще немає — серед цементників, металургів, хіміків.
— Але як їм доводити, що біометан України справді «зелений» і зарахується їм у скорочення?
— Це питання відпрацьоване. Існує міжнародна система сертифікації сталості — близько 15 таких схем. В Україні найбільш поширена ISCC EU. Виробник біометану готує документи, спеціальний ліцензований аудитор їх перевіряє і видає річний сертифікат сталості.
Ключова цифра в цьому сертифікаті — карбонова інтенсивність: скільки CO₂ виділилося при виробництві біометану. Для дизельного пального цей показник — близько 82 грамів CO₂ на Мегаджоуль, для природного газу — 56. А для біометану він може дорівнювати нулю. А якщо виробляти біометан із чистої гноївки — карбонова інтенсивність може бути мінус 100. Це означає, що перехід з природного газу з показником 56 на біометан з мінус 100 дає не 100-відсоткове, а понад 200-відсоткове скорочення викидів парникових газів. Такий біометан хочуть всі. Але ці показники досяжні лише при роботі на чистій гноївці.
— Як цікаво…
— Сертифікати видають міжнародні компанії, більшість з яких мають офіси в Україні, — зокрема Bureau Veritas. Вони мають ліцензії на роботу за критеріями сталості і вже видають такі сертифікати українським виробникам.
— Чи правда, що біогазу в Україні виробляється значно більше, ніж біометану?
— Так. Біогазових заводів — близько 83, біометанових — лише 6. Різниця принципова. Біогаз — це вихідний продукт анаеробного зброджування органічної сировини: її завантажують у метантенк, нагрівають до близько 40 градусів і витримують три-чотири тижні без доступу кисню. Бактерії розкладають органіку з виділенням газу — приблизно 55% метану і 45% CO₂. Цей біогаз можна одразу спалювати в когенераційній машині: вона виробляє електрику і тепло. Тепло підтримує процес зброджування, надлишок — якщо є споживачі — відпускається назовні. Якщо споживачів немає, тепло просто скидається в атмосферу.
Біометан — це наступний крок: від біогазу відділяють CO₂, і залишається 97–98% метану. Такий газ уже відповідає вимогам до природного газу і може закачуватися в газові мережі. Для цього потрібне додаткове обладнання — установка збагачення.
Щодо економіки: «зелений» тариф на електроенергію з біогазу колись був привабливим, але більшість виробників уже вийшла з цієї системи підтримки і просто продає електрику на ринку. Взимку ціни сягали 15 грн/кВт-год у пікові години, середньодобова — 8–9 грн. Це вже суттєво вище старого «зеленого» тарифу. До того ж ринок платить одразу, а за «зеленим» тарифом доводилося чекати повних виплат роками.
Тому логіка розподілу проста: є відходи як сировинна база — роби біометан на експорт. Немає відходів, але є інша біомаса, з якої можна виробляти біогаз, — роби електрику для внутрішнього ринку.
— Що потрібно від держави, щоб нарощувати виробництво біометану швидше?
— Якщо чесно, загалом уряд і Верховна Рада ставляться до біометану конструктивно. Базовий закон у 2021 році прийняли швидко і конституційною більшістю — рідкість для України. У 2024-му, коли стала зрозуміла потреба в експорті біометану, досить оперативно внесли зміни до Митного кодексу. Діє координаційна рада з питань розвитку біоенергетики при Мінекономіки — збирається раз на два тижні, модерує її заступник міністра Тарас Висоцький. Це не декоративний орган: проблеми моніторяться, рішення ухвалюються. Саме тому ми випередили і Польщу, і Словаччину.
Але є речі, які ще треба зробити. По-перше — запустити кліматичні механізми всередині країни. Поки в Україні немає внутрішнього ринку торгівлі викидами, де тонна CO₂ коштує 60–80 євро, внутрішнього попиту на біометан не буде. Мінекономіки вже працює над створенням такої системи — без неї членство в ЄС просто неможливе.
По-друге — розвиток біометану на транспорті. Це вже сьогодні рентабельно при нинішніх цінах на бензин і дизель. Потрібні заправки зі стисненим або зрідженим біометаном, спеціальні баки під тиск 200 атмосфер, відповідна техніка. Вся ця інфраструктура за один день не виникне, але можна почати з простого: нульовий або мінімальний акцизний податок на біометан для транспорту. Всі європейські країни або повністю звільняють його від акцизу, або суттєво знижують ставку. Це зробить інфраструктуру дешевшою і прискорить перехід.
Досьє «ЕнергоБізнесу»
Георгій Гелетуха, народився 1963 року в Києві. Голова правління Біоенергетичної асоціації України, доктор технічних наук.
Закінчив Московський державний технічний університет імені Баумана, факультет енергомашинобудування, спеціальність «Газотурбінні двигуни та установки», диплом з відзнакою (1986).
Аспірантура там само (1988–1992), кандидатська дисертація з удосконалення проєктування відцентрових компресорів. У березні 2021 року захистив докторську дисертацію «Науково-технічні засади виробництва енергії з біологічних видів палива» в ІТТФ НАН України.
З 1998 року — директор Науково-технічного центру «Біомаса». З 2003 року — завідувач лабораторії теплофізичних проблем біоенергетики в ІТТФ НАН України; одночасно очолив Агентство з відновлюваної енергетики.
З 2012 року — голова правління Біоенергетичної асоціації України. В 2022–2024 роках — член правління Bioenergy Europe.
Понад 25 років у галузі технологій отримання енергії з біомаси. Залучений до вдосконалення регуляторного поля у сфері біоенергетики та до підготовки ТЕО будівництва біометанових заводів. Реалізував міжнародні проєкти для Енергетичного агентства Німеччини (DENA), Австрійського енергетичного агентства (EVA), Данської енергетичної агенції, японської корпорації Shimizu.
Автор понад 250 наукових і аналітичних публікацій; понад 4200 цитувань в Google Scholar.
