Азербайджан поставив крапку в конфлікті навколо Нагірного Карабаху, що тривав із самого початку розпаду СРСР. Ця територія, що заселена вірменами, незважаючи на запеклий збройний опір, повністю перейшла під контроль Азербайджану, в межах якого вона знаходиться. Можна до нескінченності розбиратися, хто там правий, а хто винен – і вірмени, і азербайджанці, доводячи свої права на ці землі, охоче поринають у глибину століть та багатовікові взаємні образи.
Але нам цікаво інше – те, що цей конфлікт та його вирішення, виявляється, безпосередньо пов'язані із забезпеченням Європи енергоносіями. А також, за великим рахунком, – з витісненням Росії із європейського та турецького ринків газу. І справді, якщо подивитися уважніше, стає зрозуміло: нинішнє «примушення до миру» в Карабаху сталося задля збільшення енергетичної безпеки в Європі.
Все досить просто: ЄС потрібне розширення постачання газу з Азербайджану (вдвічі, додатково на 15 млрд куб. м на рік), а Туреччині – створення газового хаба. Нещодавно повідомлялося, що Анкара відмовилася створювати у себе газовий хаб на умовах Москви – тобто з домінуванням російського газу. Все логічно: саме поняття «хаб» має на увазі надходження ресурсів з різних джерел, із максимально великого їх числа.
Тобто Туреччина зацікавлена в отриманні газу з Азербайджану, а також із Туркменії та Казахстану, що ще додасть десятки мільярдів кубометрів газу. І весь цей газ Туреччині (і Європі, про це нижче) критично важливо пустити повз територію Росії. Але тоді знадобиться нова гілка газопроводу через Кавказ, а саме, через Азербайджан. І її вигідно спрямувати, пустивши через Карабах замість нинішнього хитромудрого маршруту через Грузію.
Наразі газ, видобутий на родовищі Шах-Деніз у Каспійському морі, надходить до Грузії та Туреччини через Південно-Кавказький трубопровід та до Європи через трубопровід TANAP і трубопровід TAP. Далі азербайджанський газ може надходити на Балкани через новий з'єднувальний трубопровід Греція-Болгарія за участю у цьому проекті Румунії та Угорщини.
Гроші на будівництво нового трубопроводу можуть дати європейці. Азербайджан поставив 8,1 млрд кубометрів газу в ЄС у 2021 році, і ця цифра зросла в 2022 році до 11,3 млрд куб. м, заявив нещодавно на брифінгу в Брюсселі представник Єврокомісії Тім Макфі. «У нас є меморандум про взаєморозуміння з Азербайджаном, щоб наростити постачання газу та зміцнити енергетичну співпрацю, – сказав він. – І зараз мета – наростити відповідно до меморандуму такі постачання до 2027 року до щорічних 20 млрд кубометрів газу».
За даними Міненерго Азербайджану, у січні-серпні поточного року країна поставила на експорт 15,8 млрд куб. м газу, що на 9% більше у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року. Із загального обсягу експорту газу на частку Європи припало 7,6 млрд куб. м, або 48% усіх постачань. При цьому консорціум, який очолює лондонська компанія BP, нарощує видобуток газу в Азербайджані. Місцеві чиновники заявляють, що вони випереджають графік виконання обіцянки подвоїти постачання газу до Європи до 2027 року.
Про це говорив і президент Азербайджану Ільхам Алієв: «Ми плануємо подвоїти постачання природного газу до 2027 року. Сьогодні газ з Азербайджану доставляється до Грузії, Туреччини, Болгарії, Італії, цього року розпочнуться постачання до Румунії, а якщо всі міжсистемні газопроводи успішно працюватимуть, то до кінця року і до Угорщини, і Словаччини. У перспективі сподіваємося постачати газ не до 6, а до 10 європейських держав».
Виходить, що у результаті навіть Угорщина може замістити російський газ – азербайджанським чи центральноазіатським. Також і Молдова зацікавлена у залученні азербайджанських інвесторів та диверсифікації джерел постачання газу за рахунок Баку. Про це у квітні заявив віце-прем'єр та міністр закордонних справ країни Ніку Попеску на зустрічі в Кишиневі із заступником глави МЗС Азербайджану Халафом Халафовим.
А трохи раніше, у березні, голова Халк Маслахати (Народної ради) Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов, виступаючи на саміті Організації тюркських держав, заявив, що Туркменістан готовий уже сьогодні розглянути питання постачання газу до Туреччини. Більше того, Бердимухамедов також запропонував паралельно із газопроводом прокласти до Туреччини також лінії електропередачі.
Головним можливим маршрутом доставки туркменського газу до Туреччини є проект Транскаспійського газопроводу. Підводний шлях постачання блакитного палива з Туркменістану до ЄС передбачає його транспортування Транскаспійським газопроводом через Азербайджан до Туреччини і далі до країн-членів Європейського Союзу. Таким чином, цей газопровід стає частиною розширення Південного газового коридору.
Потужність Транскаспійського газопроводу складає 30 млрд куб. м, планується, що цим маршрутом можна постачати до Європи від 10 до 30 млрд куб. м туркменського газу на рік. Приблизна вартість проекту – близько $5 млрд, довжина частини газопроводу, що пролягає через Каспій, – 300 км.
Проект Транскаспійського газопроводу актуалізувався після підписання у 2021 році меморандуму про наміри між Азербайджаном та Туркменістаном щодо родовища «Достлуг», яке довгі роки було предметом суперечки між двома країнами. Розташоване в центрі Каспійського моря, розділене між Азербайджаном і Туркменістаном за принципом 30% на 70%, родовище, згідно з первинними оцінками, має потенціал близько 60 млн тонн нафти і 100 млрд куб. м газу.
Ще трохи раніше, у лютому 2023-го, комісар Європейського союзу з енергетичних питань Кадрі Сімсон на прес-конференції в Баку, присвяченій підсумкам IX міністерського засідання в рамках Консультативної ради Південного газового коридору, заявила, що Євросоюз націлений на прискорення процесів розширення Південного газового коридору (ПГК), яким газ йде з Азербайджану до Європи.
За її словами, потужність ПГК планується розширити приблизно вдвічі – до 20 млрд куб. м «блакитного палива» на рік до 2027 року. «Ми хочемо працювати з Азербайджаном та всіма відповідними сторонами, щоб прискорити цей процес. Це нескладно з технічного погляду. Одна річ, коли доводиться створювати новий коридор, інша – розширювати можливості того, що існує. Вважаю, Азербайджан зможе це зробити», – сказала тоді Сімсон.
Все описане насправді вкладається в одну велику стратегію. Як пише The Wall Street Journal, зараз різні постачальники енергоносіїв, від Конго до Азербайджану, переживають бум у міру того, як Європа знаходить нові джерела природного газу в спробі замінити російські поставки. Це зрушення стрімко перекроює енергетичну карту світу.
У Бір-Ребаа в Алжирі італійська енергетична компанія Eni та державна енергетична компанія Алжиру бурять десятки свердловин для видобутку газу. Три трубопроводи, прокладені дном Середземного моря, поєднують величезні запаси газу Алжиру з Європою. Протягом десятиліть «Газпром» утримував низькі ціни, витісняючи з європейського ринку таких постачальників, як Алжир. Алжир давно й міцно пов'язаний із Росією, купуючи у неї велику кількість зброї. Потреба, що раптово виникла в Європи в алжирському газі, ставить ці відносини під сумнів. «Нас пов'язують дружні та політичні відносини, але бізнес є бізнес», – заявив в інтерв'ю міністр енергетики Алжиру Мохамед Аркаб. Алжирські чиновники ведуть переговори щодо укладання нових газових угод із покупцями у Німеччині, Нідерландах та інших країнах Європи.
Та ж компанія Eni близька до виробництва зрідженого газу на установці, що плаває біля берегів Конго. Європа готується до збільшення імпорту з Африки, причому газ надходитиме через Італію до Австрії та інших країн. Європа сподівається, що нові потоки забезпечать енергетичний буфер на найближчі три роки – період, коли дефіцит постачання буде найгострішим. Є надія, що новий газ дозволить зменшити ціни. Нові поставки також замінять деякі види дорожчого палива, на яке Європа покладалася протягом останнього року, включаючи ЗПГ із США та Катару.
