+38 (044) 425-55-56

Корпоративне управління — особливий вид менеджменту

Корпоративне управління — особливий вид менеджменту

№05 (1249) от 01.02.202205.02.2022 00:00

В Україні завжди було неоднозначне трактування та використання як терміну, так і сутності корпоративного управління. Це проявлялося не лише на законодавчому рівні, але й у корпоративній практиці.

АКТУАЛЬНИЙ КОМЕНТАР

У провідній зарубіжній практиці корпоративне управління вже давно розглядається як самостійний важливий інститут забезпечення функціонування ефективної ринкової економіки. Адже завдяки різним моделям корпоративного управління відбуваються не лише процеси прийняття управлінських рішень на рівні великих публічних корпорацій, але й реалізується інвестиційний процес внаслідок залучення коштів від інституційних інвесторів і домогосподарств на розвиток тих чи інших видів економічної діяльності.

В останні роки практично усі успішні корпорації узгоджують свої відносини із ключовими стейкхолдерами, в тому числі з навколишнім природним середовищем. До ключових стейкхолдерів відносяться акціонери, персонал, територіальні громади, споживачі, кредитори та інші. У законодавстві України дещо звужене трактування сутності корпоративного управління, а саме, через призму системи відносин, яка визначає правила та процедури прийняття рішень щодо діяльності господарського товариства та здійснення контролю, а також розподіл прав і обов'язків між органами товариства та його учасниками стосовно управління. Відступаючи від цього, варто зазначити, що корпоративне управління поширюється на багато видів діяльності та сфери послуг, включаючи провідні університети, футбольні клуби, інвестиційні фонди тощо. Головне, що корпоративне управління дозволяє компаніям формувати ринкову капіталізацію та реалізувати масштабні інвестиційні проекти, залучаючи найбільш дешеві ресурси на ринку капіталів за рахунок емісійної діяльності та високої корпоративної репутації. При цьому левова частка залежить від подолання інформаційної асиметрії та узгодження інтересів ключових стейкхолдерів компаній.

На наш погляд, саме нерозуміння сутності корпоративного управління в Україні було й залишається джерелом негативних процесів, а саме, рейдерства, недобросовісного поглинання компаній, корпоративних конфліктів та незбалансованості у системах винагород членам наглядових рад, правлінь та ін. Це в свою чергу призвело до того, що практично домогосподарства, дрібні акціонери в Україні виключені із корпоративної практики. Так само спостерігається нерозвинутий ринок цінних паперів та недовіра стратегічних інвесторів до емітентів.

Ефективна система корпоративного управління передбачає також забезпечення високого рівня транспарентності (прозорості) та узгодження, як уже зазначалось, інтересів учасників. Термін транспарентності стосується в першу чергу структури акціонерного капіталу. Однак в Україні в силу вищенаведених чинників структура акціонерного капіталу поки що характеризується, навіть в успішних компаніях, значною кількістю номінальних утримувачів акцій. Це не дає змогу стратегічним інвесторам приймати рішення щодо подальшого інвестування в акції вітчизняних компаній.

Ефективна система корпоративного управління, як правило, характеризується значною участю у наглядових радах незалежних директорів. Це не означає, що незалежні директори можуть не мати відповідний високий рівень компетенції у тій чи іншій сфері економічної діяльності, як це часто спостерігається на прикладі національних акціонерних компаній. Можливо саме це є причиною викривлення у застосуванні міжнародних стандартів корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку (КУ ОЕСР) щодо обсягу винагород окремим членам наглядових рад. Адже існують чіткі критерії зростання винагород у міжнародній практиці. Зокрема, це наявність ефективної корпоративної стратегії, зростання ринкової капіталізації компанії, низька волатильність акцій та ін. Звичайно, Україна не виняток у трансформації корпоративного управління. У свій час знаменитий економіст у сфері менеджменту Пітер Ф. Друкер у своїй праці "Виклики менеджменту у XXI столітті" зазначав, що "дуже скоро ми знову зіткнемося з проблемами управління корпораціями. Нам доведеться заново визначати мету організації, яка використовує найману працю, мету її менеджменту, оскільки зміняться інтереси законних власників корпорації (тобто її акціонерів) і інтереси працівників розумової праці (тобто власників людського капіталу), завдяки якому організація створює матеріальні блага". Як бачимо, сьогодні його прогнози здійснюються.

Таким чином, еволюція системи корпоративного управління в Україні буде безпосередньо визначатися інституційним середовищем в країні та розвитком ринкових відносин. По суті корпоративне управління відповідає на запитання, яким чином реалізується влада в компанії корпоративного типу, а від цього й залежить прийняття управлінських рішень та корпоративний успіх. На наш погляд, сам термін "корпоративне управління" не можна повністю ототожнювати з категоріями "управління корпораціями" та "менеджмент", оскільки корпоративне управління в теорії і на практиці займається аналізом агентської проблеми або вирішенням проблеми поділу влади в компанії. Її суть полягає у вирішенні протиріччя між принципалом і агентом. В якості принципала виступають акціонери (власники), а в якості агентів — наймані топ-менеджери та персонал компанії.

Дмитро БАЮРА,
професор КНУ ім. Т. Шевченка