Наш старый сайт

Корпоративне управління та ринок капіталу

Корпоративне управління та ринок капіталу

№38(1231) от 21.09.202125.09.2021

Не дивлячись на окремі успішні приклади, корпоративні відносини в Україні далекі від міжнародних стандартів. Про це свідчать корпоративні конфлікти, рейдерство у приватному корпоративному секторі, а також неефективність корпоративного нагляду та контролінгу у державному.

АКТУАЛЬНИЙ КОМЕНТАР

Від якості корпоративного управління у будь-якій країні залежить розвиток ринку капіталу, приплив іноземних інвестицій та конкурентоспроможність економіки країни загалом. По суті корпоративне управління — це розподіл влади в компанії у процесі прийняття рішень. Однак сам інститут корпоративного управління є досить складним і багатогранним. Викладаючи вже багато років дисципліни "Корпоративне управління", "Корпоративна реструктуризація" та "Політика IPO", завжди мимоволі згадую висловлювання Ади Демб і Фреда Нойбауера. Зокрема, вони стверджували, що "як той кінь на огородженому пасовиську, корпоративна діяльність обмежена цілим парканом стандартів, у яких відображено вимоги акціонерів. Вимоги й сподівання працівників, клієнтів, сусідів, постачальників, акціонерів, конкурентів, державних і місцевих урядів, менеджерів, громадян та інших юридичних і фізичних осіб визначають "життєвий простір", у межах якого компанія має вести свої справи". На моє велике переконання дійсно корпоративне управління найбільш залежне , як сьогодні вважають, від стейкхолдерів або заінтересованих осіб. До речі, дуже потужні вступні слова до їх праці "Корпоративне управління. Віч-навіч з парадоксами" (1997) написали на той час голова наглядової ради Міжнародного інституту менеджменту, видатний вітчизняний економіст Богдан Гаврилишин та надзвичайно освідчений фахівець з корпоративного управління Адріан Кедбері. Саме А. Кедбері ініціював світову корпоративну реформу. З його біографією варто ознайомитись окремо. Але хочу зазначити, що без згадування Кодексу А. Кедбері сьогодні не проходить жодний міжнародний форум з питань корпоративного управління. По суті він також ініціював розробку міжнародних стандартів та принципів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), якими сьогодні користуються усі провідні акціонерні компанії та корпорації світу.

Мені доводилось 24 червня цього року брати участь у круглому столі "Корпоративне управління державними підприємствами в Україні, огляд ситуації з урахуванням керівних принципів ОЕСР". Не зважаючи на значний прогрес у сфері корпоративного управління, практично одностайно зарубіжні та вітчизняні експерти та представники ОЕСР наголошували про необхідність удосконалення корпоративного управління в України. Я не буду зосереджуватися на аналізі економічної ефективності державних акціонерних компаній. Більшість наших читачів добре на цьому обізнана. Але про якість корпоративного управління свідчить ситуація про надвисокі премії членам наглядових рад і правлінню в умовах, коли такі компанії навіть не мали дієвих корпоративних стратегій. Нагадаю, що в корпоративному управлінні розробка та контроль за виконанням корпоративних стратегій — це ключова функція наглядових рад. Лише після досягнення корпоративних стратегічних цілей члени наглядових рад можуть отримувати винагороду, але вона в усіх розвинутих країнах чітко кореспондується із економічним станом розвитку відповідних галузей або ж видів економічної діяльності, і в принципі не може у сотні разів перевищувати оплату праці менеджерів середньої ланки. А загалом ще не було такого у міжнародній корпоративній практиці, коли члени наглядових рад державних компаній в Україні отримували у декілька разів більші винагороди, ніж члени аналогічних компаній із приватного корпоративного сектора, оскільки вимоги стандартів передбачають, що ринкові механізми для всіх акціонерних компаній повинні бути однаковими.

Я знаю, що багато експертів, які працюють з такими радами, будуть різко заперечувати та відстоювати високий рівень винагород. Дійсно, в більшості країн застосовується ліберальна економічна модель до корпоративного управління у державному секторі. Однак держава як акціонер завжди контролює саме розвиток компаній та їх майновий стан. Об’єкти її власності завжди чітко поділено на групи, одна із яких виконує функції на некомерційній основі, наприклад, об’єкти, що пов’язані з безпекою громадян, заклади освіти тощо . І друга - на комерційній. Але учасники на одному ринку повинні мати однакові умови. У цьому вся сутність доброчесної конкуренції та ефективного корпоративного управління. 1 липня цього року набрав чинності новий Закон України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки". Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" втратив свою дію. Новим законом передбачається врегулювання питань корпоративного управління та емісійної діяльності акціонерних товариств.

Бажано, щоб інститут корпоративного управління в Україні сприяв розвитку компаній та захисту усіх учасників корпоративних відносин.

Дмитро БАЮРА,
професор КНУ ім. Т. Шевченка