АКТУАЛЬНИЙ КОМЕНТАР
На теренах України корпоративне управління має тривалий досвід. Корпоративні відносини, а отже і акціонерні відносини були в центрі уваги в Україні, як і в усіх розвинутих країнах світу, починаючи із XIX століття. Зокрема, можна згадати, що ректор Київського університету Святого Володимира, міністр фінансів Російської імперії М.Бунге присвятив чимало своїх праць саме розвитку акціонерного підприємництва в Україні. Поряд із ним можна згадати праці російсько-польського вченого Л. Петражицького про аналіз чинників накопичення акціонерного капіталу та багатьох інших науковців. Більш детально наші читачі можуть у цьому контексті ознайомитись із сучасною працею професора Н.Супрун "Еволюція вітчизняної моделі корпоративного управління". Успішна та ефективна корпоративна практика історично тісно пов’язана із видатним корпоративним менеджером Ніколою Терещенком, який мав на той час бездоганну корпоративну репутацію, зокрема, цукроварні Терещенків управлялися за найкращими стандартами корпоративного управління. Варто перечитати книгу нащадка цього роду Мішеля Терещенко "Перший олігарх". Можна перераховувати також приклади корпоративного управління у металургійній та інших галузях в Україні.
Сучасне корпоративне управління в Україні з’явилося лише на початку 90-х років минулого століття у процесі корпоративізації та приватизації майна державних підприємств. Працюючи у той час у Фонді державного майна України, доводилось безпосередньо займатися розробкою та впровадженням нормативних документів щодо заснування акціонерних товариств та впровадження корпоративного управління. Звичайно, як засвідчує корпоративна практика, імплементувати водночас сучасні міжнародні стандарти та моделі корпоративного управління в транзитивну (перехідну) економіку у період первинного накопичення акціонерного капіталу та перерозподілу державної власності жодній із країн світу не вдалось, і Україна тут не виняток. Отже, корпоративне управління — особливий інститут корпоративного менеджменту.
Головними цілями системи корпоративного управління, на мій погляд, є забезпечення поступального розвитку акціонерних товариств, підвищення їх ринкової капіталізації та узгодження інтересів акціонерів і зацікавлених осіб (стейкхолдерів). Звичайно, інститут корпоративного управління поширюється не лише на публічні та приватні акціонерні товариства, але й на інші види господарських товариств, а також стосується як промислового, так і фінансового секторів, а також сфери надання послуг, наприклад, поширюється на функціонування футбольних клубів, великих університетів, медичних закладів тощо. Не вдаючись у критику, варто все ж таки відмітити, що протягом останніх років в Україні було досягнуто певних позитивних структурних зрушень у розвитку як акціонерних відносин, так і корпоративного управління. Особливо це яскраво демонструє приватний корпоративний сектор. В той же час багато акціонерних компаній за період незалежності України, які не спромоглися вибудувати ефективну систему корпоративного управління, не забезпечили мінімальний рівень транспарентності та захист прав акціонерів, збанкрутували. Також саме в Україні вирішення проблеми становлення ефективної системи корпоративного управління загострювалось через низьку ліквідність фондового ринку, який є інсайдерським за своєю сутністю, поглиблення корпоративних конфліктів і поширення рейдерства, а також, як уже відзначалось, через незахищеність прав власності акціонерів (у т. ч. через поширення домінуючих номінальних утримувачів цінних паперів) та інших стейкхолдерів, відсутність дієвих форм корпоративного контролю. Звичайно, певні позитивні структурні зміни акціонерного капіталу та перетворення відкритих і закритих акціонерних товариств у публічні та приватні акціонерні товариства в процесі трансформації системи корпоративного управління, яка виникла ще внаслідок першої хвилі первинної приватизації загальнодержавної власності, сприяли залученню фінансових ресурсів шляхом емісії акцій та похідних цінних паперів на міжнародних ринках капіталу. Про це свідчать рейтинги найбільших компаній України.
Все ж таки, корпоративне управління відповідає на запитання, як влаштована влада у компанії у процесі прийняття управлінських рішень, і залежить від злагодженої роботи усіх органів — загальних зборів акціонерів, наглядових рад, правлінь, інституту корпоративного секретаря. Це окремі теми, яким приділимо окремі випуски. В більшій мірі корпоративне управління орієнтується на акціонерну форму господарювання. І тут варто взяти до уваги висновки англійського економіста Джона М. Кейнса, який до переваг цієї форми відніс "відокремлення управлінських функцій від власності на капітал, що сприяє вкладенню інвестицій у розвиток акціонерного товариства; здатність здійснювати великі проекти внаслідок розміщення акцій на фондовій біржі; можливість залучати позики за умов низької норми відсотку". Усі ці переваги акціонерна форма господарювання може досягти за умови ефективного корпоративного управління.
Дмитро БАЮРА,
професор КНУ ім. Т. Шевченка
