Про це «Енергобізнесу» в ексклюзивному інтерв'ю розповів Павло Карась — директор КП «Черкаситеплокомуненерго», одного з небагатьох теплопостачальних підприємств країни, яке під час «великої» війни побудувало власну розподілену генерацію і резервні системи.
— Надворі літо, але ТКЕ та органи місцевого самоврядування вже думають про чергову зиму. Усі експерти одностайно говорять про те, що вона буде найважчою за останні роки. Як готуються ТКЕ?
— Найбільше сподівання на Ель-Ніньйо. Кажуть: буде «супер Ель-Ніньйо» – буде тепла зима (Ель-Ніньйо – це природне кліматичне явище: періодичне аномальне потепління поверхневих вод у центральній та східній частинах Тихого океану, – Ред). Інших сподівань немає. Насправді ситуація песимістична. Попри те, що рівень готовності Черкас дещо вищий, ніж у середньому по Україні, є дві найбільші проблеми, які стосуються тепловиків загалом. Одна менше стосується Черкас і більше Черкаської області, але я турбуюся і про колег.
Перша проблема – дії «Нафтогазу» щодо арештів рахунків теплопостачальних підприємств. Крім «Черкаситеплокомуненерго» та «Монастерищетеплокомуненерго», всі інші теплопостачальні підприємства області наразі перебувають із заблокованими рахунками.
— І вирішити цю ситуацію не вдалося?
— Не вдалося. Тож я можу констатувати: підготовка до зими на цих підприємствах не ведеться. Вони, можливо, утримаються говорити про це вголос, але я розповім. Той, хто займався господарською діяльністю, чітко розуміє – коли ти не можеш купити елементарні речі, не можеш сплатити елементарний рахунок, належне підготуватися до зими неможливо. І неважливо, хто які куди подає звіти про кількість підготовлених котелень чи відремонтованих мереж. При заблокованих рахунках ніхто нічого не робить, бо це неможливо.
— Торік такого не було?
— Це новація поточного року. Після зміни керівництва НАК «Нафтогаз України» ухвалене рішення блокувати рахунки тепловиків через борги за газ з метою стягнення грошей з місцевих бюджетів. Хоча вини самих теплопостачальних підприємств у виникненні цих боргів перед «Нафтогазом» у більшості випадків немає.
Ми працюємо через розподільчі рахунки і згідно з Постановою №812 одразу перераховуємо «Нафтогазу» 65% усіх надходжень, тоді як тепловикам лишається тільки 35% сплачених споживачами коштів. А компенсацію різниці в тарифах держава визнає, але не платить. Власне, для врегулювання цього Постанову №812 і ухвалювали: ви віддаєте 65% надходжень, а держава винна вам різницю в тарифах. Так система працювала дотепер.
Наразі ж «Нафтогаз» подає судові позови проти ТКЕ, бо господарські договори чинні, і за формальними ознаками Нафтогаз здебільшого ці суди виграє. Далі рішення передається до державної виконавчої служби або приватному виконавцю, до суми боргу нараховується 10% виконавчого збору і з підприємства стягуються кошти, а рахунки блокуються. Крім захищених статей – заробітної плати, наприклад – за газ блокується геть усе.
— Рахунки «Черкаситеплокомуненерго» не заблоковані. Як вам це вдалося?
— По-перше, кращий базовий фінансовий стан. Підприємство зберігає рентабельність завдяки тому, що постачання тепла населенню за доходами вже не є основним видом діяльності: ми працюємо на ринку електроенергії, маємо потужну мережу розподіленої генерації і рентабельний тариф для бюджетних та інших споживачів. По-друге, більш потужна юридична служба, яка на рівних відстоює інтереси перед «Нафтогазом», тож можна частково відбитися в суді, вести правильну тактику захисту.
При цьому зовсім без боргу бути не можна через ту саму різницю в тарифах – на суму заборгованості держави у нас є борг за газ. Коли директорка «Нафтогаз Трейдингу» Людмила Кіндер каже «платіть за газ», я відповідаю: ми вам нічого не винні, ідіть розбирайтеся з державою.
Ми сумлінно виконуємо Постанову №812, віддаємо 65% надходжень і навіть більше, адже рівень наших розрахунків становить близько 70% від виставлених платежів.
— Перша причина – блокування рахунків – зрозуміла. Яка друга?
— Друга – це Постанова Кабміну №1512, яка визначила новий порядок закупівель. Постанова настільки ускладнила закупівельну процедуру, що виконати її попросту неможливо. Приміром, як замовник ми повинні перевірити ціни підрядника у складі кошторису, і пересвідчитися, що виробники чи офіційні дилери не перевищили торговельну націнку в 15%. Кошторис на будівництво котельні – це щонайменше півтори тисячі найменувань.
— Це ж який штат для цього треба мати?
— Один із моїх вчителів, Віктор Пинзеник, колись говорив: є просте правило – коли треба, щоб у країні не стало яблук, створіть інспекцію яблук. Це аналогічна історія. Бо якби автори відповідної Постанови щось у житті побудували, як і щось для цього закуповували, цієї Постанови не було б.
Ми запропонували до Постанови №1512 десятки змін, провели десятки нарад й зустрічей, але ситуація і досі не змінилася. Нам обіцяють внести відповідні зміни, навіть пропонують якісь проєкти, але наші пропозицій у них відсутні. У нас є котельня з готовністю 90%, яку ми мали вводити в експлуатацію у травні поточного року. Не упевнений, що взагалі введемо її в експлуатацію до зими.
— Які наслідки дії відповідної Постанови для ТКЕ загалом?
— Катастрофічні. Навіть очолюване мною підприємство із незаблокованими рахунками може виконувати тільки ті роботи, які здійснює самостійно без залучення підрядників. Наш план робіт уже не виконується. Це команда адміністративної економіки: для виконання Постанови №1512 потрібен Держплан, який регулює ціни. Цією постановою в Україні впровадили планову економіку СРСР, ту саму, через яку він і сконав. І подається це під ширмою боротьби з корупцією та гучних гасел «не наживатися на війні». Але єдиний ринковий механізм контролю – це конкуренція та відкрита ціна. Іншого не існує та бути не може.
— Давайте поговоримо про Вашу генерацію. Що вже побудували?
— Встановлено 19 когенераційних установок, монтується двадцята. Встановлена потужність – 22 МВт, доступна генерація – близько 20 МВт. Черкаський енерговузол споживає близько 100 МВт, тобто ми вже генеруємо його п'яту частину.
Власна потреба підприємства взимку — півтора мегавата, решта йде в ринок. За доходами від продажу електроенергії вже отримуємо більше, ніж від продажу тепла. Це абсолютно рентабельна діяльність.
— Вас бентежить ціна на газ чи більше правила на ринку?
— Правила! Коли ми купуємо газ на біржі по 26 тисяч гривень з ПДВ, базова собівартість нашої електроенергії становить близько 7 гривень за кіловат-годину без урахування тепла, з реалізацією тепла – близько 4 гривень. Коли ціна на ринку вища за 7 гривень, ми продаємо – у нас маневрові потужності, і ми завжди заробляємо. А який сенс виробляти електроенергію, коли вона коштує на ринку 10 копійок? Ми зупиняємося, і навіть для власних потреб купуємо з мережі. Виробляємо тоді, коли вигідно, а найбільший заробіток — у пікові години. Тут все працює і логіка зрозуміла.
А що зробила держава? Раніше ми купували газ у «Нафтогазу» за окремим договором згідно з Постановою №222. Була й можливість купувати за умовно-ринковою вартістю, яку «Нафтогаз» розраховує за формулою від біржової ціни, яка, зазвичай, відсотків на десять вища за реальну біржову. З 1 квітня поточного року уряд скасував обидві можливості. Залишився єдиний спосіб – вихід на біржу, причому лише у статусі постачальника газу. «Черкаситеплокомуненерго» отримало ліцензію, акредитувалося на біржі, купує газ і сам собі його постачає. Але когенератори стоять досі, і ми вже два місяці не можемо отримати Z-коди на ці установки (Z-коди – це ідентифікатор точки комерційного обліку газу в газовій системі, - Ред).
— Тобто установка просто не має коду, і ви не можете завести на неї газ?
— Щоб отримати код, треба заплатити облгазу за нові технічні умови, після їх видачі внести зміни в проєкт, потім дочекатися перевірки обліку, бо облік є скрізь, але вони його перевіряють, і тільки тоді присвоюють Z-код. По двох установках ми дійшли до отримання Z-кодів. Далі підемо до «Нафтогаз Трейдинг» укладати алокаційну угоду двох постачальників: газ для виробництва тепла постачатиме «Нафтогаз Трейдинг», а для електроенергії ми купуватимемо на біржі. Але давайте відверто – хто з ТКЕ в Україні здатен пройти цей шлях?
— Хіба що той, хто має гроші, юристів…
— 90% тепловиків цього не пройдуть, адже це абсолютно безглузде адміністративне навантаження!
Коли все починалося, нам казали: укладайте прямий договір із «Нафтогаз Трейдингом», там ринкова ціна. Збирає нас заступниця міністра енергетики Ганна Лігун і розповідає: європейська консалтингова компанія нам порахувала, що ринкова ціна газу – 31 тисяча гривень за тисячу кубів, закон дозволяє купувати без тендерної процедури, тож купуйте напряму в «Нафтогазу» по 31 тисячі. І міста вже писали це собі в плани. Я відповів: газом торгуєте тільки ви, створюєте штучну систему продажу газу, якої фактично немає, і, користуючись брендом «Прозорро», монополізуєте ринок та уникаєте конкурентної процедури. Я відповідаю – підемо на біржу. Виходимо і перші наші торги дають 27 тисяч за тисячу кубометрів, другі – 26. Потім кажуть: гаразд, ми готові укладати договір по 27. Кажу: ні, не купуватимемо!
Ми ризикуємо в межах власних грошей: на штраф знайдемо, а ста мільйонів у нас немає. Тому йдемо тільки через конкурентні процедури – коли купуємо на біржі, нас ніхто нічим не дорікне. Зараз займаємося алокаційними угодами. Тим часом більшість розподіленої генерації ТКЕ в Україні стоїть. Абсолютна більшість стоїть. Точніше уся.
— І якщо нічого не зміниться, вона так і стоятиме?
— Стоятиме. І зрозумійте: обладнання, яке простояло ціле літо, ще спробуй запусти. Хто його обслуговуватиме? Сервісу здебільшого немає, обладнання псується, бо не законсервоване. При простої понад 28 днів його треба консервувати, а холосту прогонку виконують буквально кілька компаній. Усі решта просто вимкнули установки і на цьому все.
Я попереджав пані Лігун що це персональна помилка Уряду, але реакції поки немає. Хотів зустрітися з Прем’єр-міністром Юлією Свириденко та Першим віцепрем’єр-міністром-міністром енергетики Денисем Шмигалем – поки не вдається.
Через Асоціацію міст та Асоціацію операторів критичної інфраструктури писали листи. На наради щодо розподіленої генерації Уряд говорить тільки з бізнесом, ТКЕ не кличуть. Мовляв, звертайтеся через свої обласні адміністрації.
— Прийде зима, і тема когенерації та енергетики знову залітатиме в медіа, зараз штиль.
— А ґвалт обов’язково почнеться.
— Яка ціна питання для країни?
— Коли нашу розподілену генерацію фактично зупинили, собівартість нашого мегавата була в районі 120–150 євро. А імпортуємо ми з Європи по 300–500 євро за мегават-годину, рапортуючи про збільшення імпорту. От і робіть висновки.
— І при цьому попри все Ви багато що зробили. Чому Черкаси та інші міста показують кращі результати ніж, наприклад, міста-мільйонники?
— Ми почали будувати розподілену генерацію ще до великої війни, поставили перші чотири установки ще до вторгнення. Чому? Бо економіка – виробляти одночасно тепло й електроенергію правильно. У тій же Західній Європі когенерація використовується дуже широко. От ми і встановили перші когенераційні машини, тоді як інші міста будували красиві мости, парки, сквери та велодоріжки.
Мер якось сказав мені: я через ваші модернізації мало посади не втратив — народ ваших модернізацій не бачить. Народ бачить парк, сквер, тротуарчик, євродвори, пофарбовані парканчики в дитячому садочку, продуктові набори пенсіонерам.
— Ви якось сказали, що температуру «як у бліндажі» забезпечите навіть при відключеннях, і це зумовило хвилю критики.
— Здавалося б, що поганого в гарантії плюсової температури за найгіршого сценарію? Але люди розуміють все по-своєму. Ось зараз ми ретельно проводимо гідравлічні випробування. Одна з мереж рвалася шість разів, шість разів ми проводили гідравліку і на півтора місяця затягнули випробування. І маємо сотні скарг: «Як це так, немає гарячої води!» По району, де ми на три тижні подовживли відключення, сотні звернень мешканців. Адже мало хто з тих же черкащан знає, що цієї гарячої води вже немає практично ніде в Україні.
— Чи є запити від інших міст перейняти черкаський досвід?
— Усім, хто до нас звертається, ми готові допомогти й підказати, адже я й сам люблю вчитися там, де є чому повчитися. Наш досвід цікавив Вінницю, Житомир, Львів, Хмельницький, Івано-Франківськ, Тернопіль. Але він ніколи не цікавив, наприклад, Київ. Я запрошував, але ні Прем'єр-міністр, ні Перший віцепрем'єр, ні віцепрем'єр Кулеба жодного разу до нас не приїздив.
Загалом можу сказати, що по Україні багато що зробили Черкаси, Хмельницький. Дуже багато що зробила Вінниця, Житомир, Кам'янець-Подільський, Луцьк та інші міста. Можливо, когось не згадав, але хороші кейси по країні справді є.
— Що у вас із кадрами? Знаю, ваші колеги із інших підприємств бідкаються про гостру нестачу кадрів.
— Ситуація дещо поліпшилася, відколи з'явилося бронювання працівників ТКЕ. Останнім часом ми справді посилили штат та набрали спеціалістів, торік ситуація була помітно гірша.
Активізація роботи ТЦК нам, чесно кажучи, на руку: я кажу — шановні друзі, у вас є два варіанти: служити батьківщині в теплокомуненерго або служити батьківщині у Збройних силах. Утім, дефіцит досі є. Ми потребуємо зварювальників, слюсарів, а також операторів котелень і теплових пунктів.
— А щодо фізичного захисту обладнання?
— Системи захисту надзвичайно дорогі. Важко зрозуміти логіку, коли захист коштує дорожче за обладнання, яке він захищає. На мою думку, пункт №1 у захисті – це РЕБ, багатоканальний комплекс, який забезпечить спуфінг і захист від «шахедів». Наше місто це закупило за 400 млн грн – такою була позиція міського голови Черкас Анатолія Бондаренка. Пункт №2 – резерв обладнання, і лише потім усе інше. Я не претендую на істину в останній інстанції, але ця позиція заснована на реальному досвіді.
— Давайте все ж повернемося до питання підготовки до зими. Які рішення, на Вашу думку, треба ухвалити вже зараз, щоб ситуацію із підготовкою до зими можна було встигнути виправити?
— Частково час уже втрачено, адже за вікном червень, і навіть якщо рішення ухвалять сьогодні, запрацюють вони лише в липні. Тим часом наради дедалі більше нагадують наради комуністичних часів: усі доповідають про досягнення, і ніхто не говорить про проблеми. А коли хтось починає, йому відповідають: подивіться у табличку, у вас плани недовиконані.
Перші кроки мають бути чіткими й регламентованими і для тепловиків, і для водників, бо у них аналогічна ситуація. Перше – розблокувати рахунки підприємств ТКЕ. Друге – спростити процедури закупівель, або хоча б повернути їх на рівень останніх чотирьох воєнних років, коли ми готувалися і за вельми складних умов багато чого зробили. Це треба зробити дуже швидко, адже час іде вже на дні. Розблокування цих речей плюс чіткий поетапний план дій ще можуть врятувати ситуацію.
— В Уряду є готова відповідь – так звані Плани стійкості.
— Можемо поговорити і про Плани стійкості, адже у нас фактично все реалізовано відсотків на 90. Але що таке План стійкості? Має бути єдиний державний стандарт – що саме треба зробити, аби ця сама стійкість була забезпечена, але цього стандарту в державі наразі поки немає. В частині ТКЕ план стійкості, на мою думку, має передбачати три базові, але глобальні речі. Перше – статичний тиск у мережах централізованого теплопостачання. Це те, що не дає воді спуститися з будинків і не дає системам заповітрюватися. Одна з основних київських проблем полягала саме в тому, що при кожному блекауті кілька тисяч будинків втрачали теплоносій. Навіть після відновлення електропостачання запуск і розповітрювання системи займає дні, а в морози це призводить до замерзання. Для забезпечення статичного тиску потрібні лише два чинники, а саме вода з водоканалу чи свердловини і підживлювальний насос, заживлений незалежно від наявності електрика в мережі. Це не насос величезної потужності, але його значення стратегічне.
Друге – циркуляція.
Коли теплоносій в системі циркулює під тиском, точка його замерзання зміщується приблизно до мінус п'яти градусів. Це фізика. Без мінімальної циркуляції котел або погасне, або, якщо не спрацює автоматика, вибухне.
Третє – мінімальна генерація тепла для режиму незамерзання мереж (приблизно 10% від потрібної). У Черкасах це реалізовано. Без газу і без електрики ми не можемо забезпечити санітарну норму, але можемо забезпечити режим незамерзання: система працює, відновлюють газопостачання – піднімаємо температуру. Окремо маємо подбати про лікарні та місця постійного перебування людей, адже вони повинні мати повний гігієнічний норматив температури. У нас усі міські лікарні мають резерв, плюс є резервні котли, які ми можемо змонтувати за 48 годин. Оце план стійкості в моєму розумінні як директора теплопостачального підприємства.
— Тобто принципова саме послідовність кроків?
— Стадійність процесу – це ключове. Коли ти не забезпечив статику, а вкладаєш гроші в додаткову генерацію, в котли, це все не має сенсу, адже котли не запустиш. Виконав перший крок – переходь до наступного, і не витрачай зайвих грошей.
Ці заходи ще можна встигнути зробити. Спитайте будь-яке місто по Україні – чи забезпечена у вас резервна статика? І одразу побачите, що в більшості випадків ні. Про що далі можна говорити?
— А Ви готові спілуватися з урядовцями, з Денисом Шмигалем, доносити свою позицію і пропозиції?
— Так, готовий, і ТКЕ більше ніж будь-хто в цьому прямому діалозі зацікавлені. Є конкретні та предметні речі, які треба зробити, щоб краще підготувати країну загалом і кожне місто зокрема до нового опалювального сезону. Очевидно, що головна проблема наразі – це країна-агресорка. Але щодо ТКЕ є чимало речей, які Уряд ще може встигнути виправити.
ДОСЬЄ "ЕнергоБізнесу"
Павло Карась, директор "Черкаситеплокомуненерго", депутат Черкаської міськради.
Народився 25 травня 1977 року в місті Черкаси в родині лікарів.Освіта: 2000 – Буковинська державна медична академія (м. Чернівці), лікар; 2010 – Одеська юридична академія, юрист; 2025 – Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», теплоенергетик.
Кар’єра: 2000 – 2003 – лікар -хірург у Черкаській міській лікарні №3; 2002 – депутат Черкаської міської ради; 2005 – 2011 – начальник управління, директор департаменту економіки у Черкаському міськвиконкомі; 2011 – 2012 – директор КПТМ «Черкаситеплокомуненерго»; 2013 – 2014 – заступник міського голови Черкас; 2018 по теперішній час – директор КПТМ «Черкаситеплокомуненерго».
