За даними Державної служби зайнятості та Єдиного порталу вакансій, у сфері енергетики на початку 2026 року кількість вакансій у кілька разів перевищувала кількість кандидатів. У деяких регіонах ситуація ще гостріша: у Києві співвідношення вакансій до шукачів у галузі енергетики сягало 39 до 1. І це більше, ніж проблема ринку праці. Це питання енергетичної стійкості країни.
Енергетиці бракує не обладнання, а людей
Українська енергетика сьогодні тримається значною мірою на людях із багаторічним досвідом. Але галузь стрімко старіє. Частина спеціалістів виходить на пенсію, частина виїхала за кордон або змінила сферу діяльності. Водночас молодь рідше обирає енергетику як професію.
Причина не лише у зарплатах. Молоді спеціалісти часто бачать енергетику як складну, фізично виснажливу й небезпечну сферу з нічними чергуваннями, аварійними виїздами та високим рівнем стресу. На цьому тлі ІТ, сервісні компанії чи креативні індустрії виглядають значно привабливіші.
Але проблема глибша. Енергетика — це галузь, де не можна швидко замінити людину. Досвід тут накопичується роками. Один фахівець часто тримає на собі критично важливі функції, які неможливо передати після кількох тижнів стажування. У результаті навантаження на команди зростає, а ризик професійного вигорання стає системним.
Знання, які можуть зникнути разом із поколінням
Сьогодні в Україні вже є спеціальності, де дефіцит кадрів стає критичним. Наприклад, для відновлення теплоелектроцентралей потрібні інженери-турбіністи — фахівці, які працюють із турбінним обладнанням і мають вузькоспеціалізовані знання. Таких спеціалістів в Україні залишаються одиниці, переважно старшого віку. Їхній досвід формувався десятиліттями, але передавати ці знання дедалі частіше просто немає кому.
Війна лише посилила цей тиск. Аварійно-відновлювальні бригади працюють уночі, за складних погодних умов, іноді — поблизу об’єктів, які залишаються під загрозою повторних атак. Психологічне навантаження в цій роботі колосальне, адже йдеться про відповідальність за електро- і теплопостачання міст, лікарень та критичної інфраструктури.
Інтенсивність роботи в енергетиці за останні роки суттєво зросла. У багатьох компаніях команди працюють фактично без вихідних, у режимі постійної готовності до аварійних виїздів та відновлювальних робіт. Це виснажує навіть досвідчених спеціалістів, а для молоді часто виглядає як професія з надто високою ціною особистого ресурсу.
Держава вже реагувала на проблему точковими рішеннями — зокрема додатковими виплатами для працівників аварійно-відновлювальних бригад. Але стратегічно цього недостатньо. Головний виклик — у відсутності системного підходу до підготовки нових кадрів.
Сьогодні значна частина витрат на навчання молодих спеціалістів фактично лежить на самих компаніях. І це особливо складно в умовах, коли ринок працює під тиском боргів, обмежених інвестицій та постійних витрат на відновлення інфраструктури.
Навчання в енергетиці — це не лише теорія. Це час досвідченого спеціаліста, який працює повільніше, тому що паралельно навчає молодого працівника. Тобто компанія оплачує роботу і наставника, і стажера, а також додатковий час на виконання завдань.
І тут постає ще одна проблема — державна система закупівель. Якщо ключовим критерієм перемоги в тендері залишається лише найнижча ціна, компанії, які системно інвестують у підготовку молодих спеціалістів, автоматично опиняються в менш вигідних умовах. Бо їхня собівартість об’єктивно вища.
Частина українських компаній уже намагається самостійно закривати проблему дефіциту кадрів. Вони запускають внутрішні програми наставництва, співпрацюють із профтехосвітою та навчають молодих спеціалістів безпосередньо на виробництві. Наприклад, в інженерно-промисловому консорціумі «Енерго-Плюс» молоді спеціалісти проходять практичне навчання разом із досвідченими інженерами компанії. Але сьогодні такі інвестиції залишаються переважно відповідальністю самого бізнесу, а не частиною системної державної політики.
В Україні такі практики лише починають масштабуватися. За даними дослідження KSE Institute та МОН, лише 1,4% українських компаній залучені до дуальної освіти, тоді як середній показник у ЄС становить 32,4%. Для порівняння: у Німеччині дуальна освіта є частиною економічної моделі країни. Близько 400 тисяч компаній беруть участь у підготовці молодих спеціалістів, а бізнес отримує стимули інвестувати в навчання кадрів як у частину довгострокової економічної стійкості.
Україна також поступово рухається в цьому напрямі. Але кадровий дефіцит в енергетиці вже настільки глибокий, що потребує значно швидших рішень.
Боротьба за молодь визначить майбутнє енергетики
Енергетика сьогодні — це високотехнологічна сфера, де зростає роль автоматизації, цифрових систем управління, розподіленої генерації, систем накопичення енергії та рішень smart grid (розумних мереж). І якщо галузь хоче конкурувати за молодь, вона має не лише підвищувати зарплати, а й змінювати саме сприйняття професії.
Без системних інвестицій у людей жодне відновлення енергетики не буде стійким. Бо енергосистема — це не лише підстанції, мережі чи генерація. Передусім це люди, які забезпечують її роботу щодня.
