Жінка була талановита, пробивна. Не просто ставила банальні запитання, а сперечалася, не погоджувалася, доводила власну правоту.
Глибоко занурювалася в тему. І, звісно, була надзвичайно сміливою.
Незрозуміло, щоправда, як вона потім ці тексти погоджувала (і чи погоджувала взагалі) — про це в книжці ані слова. Тим не менш, інтерв'ю виходили друком, хоч і нерідко зі скандалами.
Загалом виходило так: або ситуація складалася на користь Оріани Фаллачі, або вона її долала, або грамотно формувала під себе.
Вміння тонко відчувати момент було її беззаперечним хистом.
Так от, у книжці згадується кумедний анекдот про силу обставин та особливості національного менталітету. В одному з європейських барів опинилися поруч ірландець та англієць. Ірландець був міцної статури й не з боязких. Добряче хильнувши пива, він згадав давні колоніальні образи і вирішив з'ясувати стосунки публічно, аби отримати моральну сатисфакцію. Почав демонструвати англійцю образливі жести, на весь шинок розводитися про те, яка підла нація ці англійці, тощо.
Англієць і бровою не веде. Спокійно п'є своє пиво й не реагує.
Зрештою ірландцеві це набридло, чи то сили вичерпалися, і він вирішив піти на жест доброї волі: припинив виставу, підійшов до англійця та цілком по-приятельськи попросив запальничку.
Той вдав, що тягнеться по вогонь. Ірландець нахилився до нього — і тієї ж миті отримав нищівний удар кулаком у підборіддя. Гепнувся на підлогу і розкинувся хрестом.
У бармена очі полізли на лоба. Спантеличений, він питає: — Чого ж ти мовчав стільки часу, а щойно хлопець заспокоївся, відправив його в нокаут?
На що англієць спокійно відповідає: — Просто я нарешті дочекався слушних обставин.
Ось така стара європейська байка про силу обставин і вміння ними скористатися. У когось це виходить краще, у когось гірше. Проте головна перевага цивілізованого світу — можливість повчитися на чужому досвіді, зокрема відкриваючи для себе друковане слово.
Потрапляючи в скрутні умови, різні держави й діють по-різному. Взяти хоча б горезвісну енергетичну залежність від країни-агресора, нашої сусідки по колишньому СРСР. Ті ж поляки відчували її не менше за нас, але взялися системно диверсифікувати джерела постачання газу та будувати інтерконектори за всіма географічними напрямками, аби гарантовано отримувати ресурс у потрібних обсягах.
Крім того, побудували термінал для скрапленого газу, налагодили власний видобуток у Північному морі й проклали газопровід напряму з норвезьких родовищ.
Звісно, це марудна, напружена й доволі одноманітна щоденна робота. Проте саме вона крок за кроком формує ті самі слушні обставини.
Є й інший шлях.
Найняти відоме міжнародне піар-агентство, яке красиво пояснить аудиторії стан справ, згенерує яскраві презентації з різнокольоровими графіками та намалює стратегію, від якої перехоплює подих. І не забувати регулярно звітувати про чергові перемоги.
Звісно, це набагато привабливіше, ніж системна розбудова енергетичного каркаса. Зібрати пресу, презентувати грандіозні плани — виглядає ефектно й надихаюче.
До того ж за реальні підсумки з великою ймовірністю звітуватимуть уже зовсім інші команди. Тож у такій логіці українському підходу годі й дорікати.
Одне зрозуміло точно: попереду в нас чергові осінь, зима та весна, які навряд чи залишать можливість нудьгувати.
