+38 (044) 425-55-56

Психотерапія за кермом і біля нього

Психотерапія за кермом і біля нього

11.10.2025 11:28

Я люблю підвозити людей. Це схоже на лотерею. Якщо маю якусь неоднозначну життєву ситуацію, навіть загадую: про що ж зі мною говоритиме черговий попутник. Додумую, ніби так простір «підказує» мені і передає якісь «знаки» Всесвіт. 

Якщо ж без езотерики, то попутники – це люди, з якими ви побачилися швидше всього один раз у житті на якісь пів години. І дуже часто вони говорять про те, про що нікому ніколи б не зізналися. 

Я майже завжди «підбираю» людей старшого віку та матусь із дітками. Вкрай мало коли  беру чоловіків з міркувань власної безпеки, зрозуміло. Але треба визнати, що чоловіки-попутники інколи бувають надзвичайно корисними. Якось такий випадковий попутник замінив мені пробите дорогою колесо. Було дуже доречно. Бо на підборах і в тоненьких панчохах це робити було б дуже  незручно. А інший чоловік поділився вкрай цінною інформацією щодо ремонту опалювального котла. 

Найперше, чому дивуються пасажири, коли розуміють, що сіли до «електрички» – це, звісно, прискоренню. Воно й не дивно. Автівка буквально «вистрибує» під час обгону, якщо натиснути на педаль газу. Щоправда, полохливі жінки-попутниці з острахом замовкають, щоб не відволікати мене від ситуації на дорозі. Є і такі, незалежно від статі, хто в принципі мовчить із міркувань безпеки, а є і такі,  хто з міркувань психологічного відпочинку таке собі розвантаження мізків робить. 

До речі, слухала інтерв’ю  українського вченого Петра Чорноморця, який досліджує роботу мозку. То він розповідав, що це наукою встановлений факт: для того, щоб наш мозок працював ефективно, йому треба якийсь час бути зовсім без навантаження. І це має бути не сон і, боронь Боже, не залипання у соцмережах. Це стан «нічого-нероблення», коли 86 мільярдів нейронів вашого мозку  доопрацьовуватимуть купу уже завантаженої у нього інформації: і тієї, яку проживає наше тіло, і тієї, що надходить із зовнішнього світу. Тож час за кермом досвідчений водій, а разом з ним і його випадковий пасажир можуть використати ще і для покращення власного психологічного здоров’я.

Зрозуміло, люди, які звикли до активного спілкування, не мовчать, вони обговорюють війну, політику і подібний до цього усього порядок денний. Багато хто зі старшого покоління просто згадує, як було за їхньої молодості. Часом, як хтось цікавиться «електричками», тоді розповідають усілякі життєві історії. Скажімо, як власники міських «електричок» примудряються економити на підзарядках і вмикають блоки живлення для електрокарів десь із 3 чи 6 поверхів власного помешкання, звішуючи кабель на вулицю прямо з балкону чи вікна, під яким припаркована автівка. 

До речі, мрію про електрокар мені «підкинув» років 10 тому випадковий  балакучий водій таксі, для якого я була тим самим рамдомним попутником.  Той дядько був звичайним інженером і «таксував»-підзаробляв вечорами, щоб купити для родини пристойний електромобіль. Він багато тоді говорив про моделі і характеристики, які стерлися з моєї пам’яті. Не те, що я не замислювалася над цим. Але після тієї поїздки сама можливість придбати «електричку» перемістилася із туманної ймовірності марева мого мозку у царину чогось раціонального, предметного і реально можливого у цьому житті.

Взагалі-то я часто «підслуховую» своїх попутників і навіть підтримую розмову трохи провокаційними зауваженнями. Але до найбільш оригінального побажання від пасажира, що я колись підвозила, не була готова. Прозвучало воно від інтелігентного військового полковника-пенсіонера радянської закалки. Його «Волга» раптово зламалася і йому довелося терміново повертатися з дачі додому. У розмові він пригадував своє минуле, здавалося, ні про що не шкодував, виглядало, що був дуже вдячним, що підвезла. Про мою родину теж нічого не запитував, а потім наприкінці нашої спільної подорожі ошелешив своїм: «Прекрасного вам любовника, для женщин это крайне важно в жизни!». 

А от під час найсвіжішої випадкової подорожі ми обговорювали з попутниками враження від відпустки, точніше, що саме виловлюють із нашого Чорного моря.  Згадували і про міни, і про розлиту нафту, і про уламки дронів. Але ж куди без казусів? Мої попутники стали свідками «вилову позашляховика», водій якого хильнув зайвого і переоцінив можливості власного залізного коня. Кажуть, «чим більший джип, тим далі йти за трактором». Тут без нього певно не обійшлося, бо з десяток чоловіків і позашляховик-буксир так і не змогли виштовхнути автівку із солоної води. 

Підпис під фото: «Електричка» теж не допоможе, тільки трактор