— Торік Молдова припинила купувати російський газ. Довгий час для енергетики Молдови важливою темою були борги за газ. Як виникла ця типова для пострадянського простору тема боргів за газ перед Москвою?
— Розгляньмо окремо борг лівобережжя, тобто Придністров'я, і борг правобережжя, тобто борг Молдови.
Якщо говорити про правобережжя, то, за заявами представників "Газпрому", є борг нібито 709 млн доларів. За нашими підрахунками, цей борг частково штучний.
Почнемо з 1994 року, коли почав формуватись борг. На початку року був борг $22 млн. Тоді "Газпром" збільшив ціну газу з $38 до $80 за 1 тис. кубометрів. Україна тоді платила $50, європейські країни – $73-75. Виходить, що для Молдови була найвища ціна газу в Європі. Крім того, Молдову перевели на передоплату за 5 днів до моменту постачання. І поставили пеню – 0,35% на день. На рік це 128%. Це було у 17 разів більше, ніж у контрактах з іншими клієнтами.
І ось придністровський регіон перестав платити за газ. До кінця 1994 року борг зріс із $22 млн до $291 млн. Там $100 млн борг лівобережжя, а решта - нарахована пеня. Після цього Кремль почав шантажувати Кишинів: або ви оплачуєте борг, або ми вам відключимо газ!
1995 року уряд Молдови створює спільне підприємство “ГазСнабТранзит”, куди внесли магістральні мережі лівого та правого берегів Дністра. "Газпром" отримав 50% компанії - так було погашено частину боргу.
Питання в тому, а якою ціною ці газопроводи передані? Їх передали за ціною 104 млн доларів, а це у дев'ять разів менше за ринкову вартість газопроводів.
Пізніше частка "Газпрому" була переоцінена, її збільшили на 33 млн доларів, тобто збільшили вартість активів. На цю суму треба було погасити борг за газ, чого не було зроблено.
1997 року уряд Молдови випустив облігації на 140 млн доларів. З них на 131 млн "Газпром" взяв та погасив борг лівобережжя. Це все за молдавські кошти.
У 2000 році ця історія повторилася, але з іншими сумами.
До речі, 1998 року було створено компанію “Молдовагаз”. У її капітал було передано магістральні мережі від “ГазСнабТранзита” та додатково розподільчі мережі в рахунок погашення боргу. Там повторилася історія з “ГазСнабТранзитом", яка до цього контролювала магістральні мережі.
"Газпром" мав списати ще $42 млн боргу, але про це вони "згадали" лише 2001 року, знову погасивши лише борг лівобережжя.
— А як справи із транзитом газу?
— Є питання щодо транзиту газу. До 2019 року, тобто до здачі в експлуатацію Турецького потоку, "Газпром" прокачував через Молдову 19-20 млрд кубометрів газу на рік для балканських країн. Питання: як цей дохід за транзит розподілявся між лівобережжям і правобережжям?
За договором із “Газпромом” доходи діляться 50 на 50. При цьому 72% газопроводу знаходяться на території правобережжя і лише 28% на лівобережжі. За логікою так і мають розподілятися доходи, враховуючи, що тариф на транзит встановлюється на 100 км.
Тим більше, що в договорі з "Газпромом" зазначено, що по північному газопроводу "Ананьїв-Чернівці-Богородчани" дохід розподіляється пропорційно до довжини газопроводу. Тобто у нас виходить, що по одному газопроводу доходи діляться справедливо, а по іншому 50 на 50.
— Чому?
— Тому що по одному газопроводу немає транзиту. А транзит є тільки там, де 50 на 50. Тим самим неотриманий дохід Молдови через таку схему розподілу за 2000-2019 рр. становив $250 млн.
Крім цього, є нецільове використання коштів "Молдовагазу". Ми, як споживачі, платимо тариф за газ. А що робила "Молдовагаз"? Вони проводили інвестиції за завищеними цінами та виводили гроші в офшори. Регулятор їх багаторазово ловив, ці гроші до тарифу не включав.
Відповідно, "Молдовагаз" не розраховувалася з "Газпромом", тому зростала заборгованість. А "Газпром", як мажоритарний акціонер "Молдовагазу", заплющував на це очі.
Словом, все це робилося для того, щоб корумпувати молдавських чиновників. А це потрібно було для того, щоб Молдова не вживала заходів щодо диверсифікації, щодо врегулювання проблеми постачання газу лівобережжя та накопичення цього боргу. Щоб консервувати ситуацію та фінансувати сепаратизм у Молдові.
Молдова борг не визнає. Більше того, з аудиту ще “Газпром” винен Молдові.
— Але зараз Молдова не купує газ у "Газпрому"?
— Правобережжя з грудня 2022 року більше не купує російського газу. Ми купуємо його в інших постачальників. Створено держкомпанію “Енергоком”, яка має ліцензію на імпорт електроенергії та газу. Вони проводять тендери. Частково – за рахунок кредиту від ЄБРР, частково – за бюджетні кошти. Умови для тендерів – щоб це не був російський газ!
Ми не хочемо фінансувати російську агресію проти України. Ось уже 10 місяців Молдова не купує російський газ. Однак "Газпром" продовжує постачати за договором із "Молдовагазом" 5,7 млн кубів на добу на лівий берег. Вони існують за рахунок цього безкоштовного газу, формально він у борг, але Придністров'я за нього ніколи не розраховувалося, загальний борг перевищив 10 млрд доларів.
Цей безкоштовний газ отримує їхній невизнаний оператор “Тираспільтрансгаз-Придністров'я”, який перепродує газ місцевим споживачам. А найбільші – це Молдавська ДРЕС та металургійний завод. А ті постачають свою продукцію на закордонні ринки. Молдавська ДРЕС продає свою електроенергію Республіці Молдова. Тут ми залежні від інфраструктури, тому що електрика, що імпортується нами, йде по лініях, які проходять через лівобережжя.
Інакше кажучи, без умовно безкоштовного російського газу придністровський регіон збанкрутує за кілька місяців.
— Чи це залежність від електроенергії Придністров'я?
— У березні 2022 року, у розпал війни українська та молдавська енергосистеми були синхронізовані з ENTSO-E. Це дозволило імпортувати електроенергію з Румунії. Це додаткове джерело імпорту електроенергії. Чому це важливо? Річ в тому, що Молдова виробляє лише 20% споживання електроенергії. Взимку більше, оскільки працюють ТЕЦ, виробляє ще тепло, а влітку менше. Інші 80% ми імпортуємо.
У нас є три джерела. Перше: українська енергосистема. Але вона сама зараз зіштовхнується з дефіцитом через путінську агресію. Другий: румунський енергоринок. Третє: Молдавська ДРЕС, контрольована російським холдингом "Інтер РАТ".
Виходить так, що Молдавська ДРЕС отримує російський газ, виробляє електрику та постачає на правий берег.
— А що по лініях?
— Якщо подивитися на мапу ЛЕП, то є 7 ліній, які підключають нашу систему до української системи. Проте 6 проходить через Придністров'я. Лише одна лінія на півночі пов'язує нас прямо з Україною. Саме в цю лінію "прилітало" минулої зими. Якщо пам'ятаєте, то була інформація про падіння ракет у Бричанському районі Молдови. Це спроба знищити саме цю лінію, щоб ми продовжували залежати від Молдавської ДРЕС.
Єдина високовольтна лінія, яка підключається до румунської енергосистеми, заходить на південь Молдови, лінія на Вулканешти, але звідти вона йде на Молдавську ДРЕС на той берег, і тільки потім іде до Кишинева. У будь-якому випадку ми залежні.
Ось цю інфраструктурну залежність і намагається використати Кремль для тиску на Молдову. Після синхронізації з ENTSO-E ситуація покращилася.
— Чи є спроби вирішити проблему з інфраструктурою?
— Так. Щоб вирішити проблему залежності, у листопаді 2021 року було підписано контракт на будівництво лінії Кишинів-Вулканешти, щоб було пряме підключення до Румунії. Очікується, що у 2025-2026 рр. ця лінія буде готова.
Ще ведуться переговори з румунським оператором щодо будівництва двох високовольтних ліній. Одна на півночі, інша у центрі Молдови.
Це для того, щоб у нас було три лінії - на півдні, у центрі та півночі. За 4-5 років це можна завершити.
— А який там клас напруги?
— На півночі з українською системою нас поєднує ЛЕП 330 кВ. Лінія між Молдовою та Румунією - на 400 кВ.
— А яка зараз генерація Молдови, які розміри ВДЕ та інших генерацій?
— Встановлені потужності ВДЕ десь 130 МВт. Є план розвитку ВДЕ. Але є й технічні проблеми. Є крива споживання та виробництва. Виробляти потрібно стільки, скільки споживається, зберігання дуже дороге. Ми виходимо з графіка споживання.
А дисбаланс великий. Вночі ми споживаємо один обсяг, а в пікові години споживання збільшується вдвічі і більше. Коливання велике. Відповідно, у такій динаміці потрібно виробляти електроенергію.
Якщо ми, наприклад, побудуємо 1000 МВт ВДЕ, то інвестори захочуть продавати всю електрику, що на них виробляється. Та якщо немає споживання, нам доведеться вимкнути частину потужностей. Вони втрачають гроші. Ці гроші має відшкодовувати держава. Це curtailment (обмеження для балансування). У Німеччині в 2021 році через це витрати на диспетчинг склали 900 млн євро.
Тому перед тим, як розвивати ВДЕ, щоб не витрачати на диспетчинг, Молдові потрібно якнайбільше ліній, щоб надлишки можна було продавати. А лінії треба побудувати, для цього потрібен час та гроші.
Друга проблема – зберігання. Добре, ми виробляємо вдень або коли дме вітер, зберігаємо і коли можна продаємо. Але зберігання це також дуже дорого. Плюс дефіцит літію, матеріалів.
В принципі це типова проблема у світі, не тільки проблема Молдови. Вчені у світі намагаються знайти рішення щодо нових матеріалів для батарей, прискорити час їх заряджання, збільшити кількість циклів заряджання-розряджання. Ведуться розробки. Є ще технології вироблення водню, але там вартість енергії далеко не дешева.
Крім цього, є малі модульні реактори. Але й тут лише розробки.
Тому уряд Молдови ставить за мету досягти до 2030 року мінімум 30% ВДЕ. Наразі готуються поправки до Закону про ВДЕ, де уряд вирішить, скільки мегават ми виноситимемо на тендер. Охочі вкластися у ВДЕ у Молдові є, вони отримали від оператора дозволи, але уряд має порахувати, а скільки нам потрібно, щоб не порушувати стабільність роботи системи, зважаючи на те, що зараз у нас немає додаткових ліній.
— А зараз 20% - це яка генерація?
— Є дві ТЕЦ. У Кишиневі та Бєльцях. ВДЕ. Є одна маленька ГЕС на північ від Молдови. 15% - це робота теплогенерації.
— І це газові ТЕЦ?
— Так.
— Скільки газу споживає Молдова незалежна та Молдова в межах конституційної території?
— Правобережжя споживає близько 1 млрд кубометрів газу на рік: 35% - домогосподарства, 37% - ТЕЦ, 5-6% - держструктури (школи, госпіталі, дитсадки), решта - бізнес.
Лівобережжя споживає від 1.5 до 2 млрд кубів газу на рік. Основний споживач - це Молдавська ДРЕС, що виробляє електроенергію для правого берега Дністра. Електростанція споживає більше газу, ніж вся Молдова.
Річ ще в тому, що син колишнього генпрокурора РФ, товариш Ігор Чайка, вирішив вкластися у майнінг криптовалют. У 2018 році його організація “Ділова Росія” навіть допомогла тираспольському так званому уряду розробити законодавство щодо блокчейну.
Іншими словами, головними бенефіціарами цього безплатного газу є російський бізнес. Електростанція контролюється "Інтер РАВ".
— А завод?
— Металургійний завод донедавна контролювався Алішером Усмановим. За документами там не лише він, а й Андрій Скоч, депутат єдинорос, мільярдер та один із лідерів сонцевського угруповання. І плюс товариш Чайка, який там майнить. Тому все це буде додатковим приводом для списання боргу лівобережжя.
— Якщо порівнювати ринок електроенергії Молдови та Румунії, наскільки реально продавати електроенергію до Румунії?
— Складно сказати, бо треба рахувати. У Румунії технології генерації не найсвіжіші, але у них і накопичена амортизація більша, тому витрати менші. Якщо встановити в Молдові ВДЕ, то потрібно ще дивитися за якою технологією ВДЕ збудовані, вони різні. Але я не виключаю, що в Молдові МВт-година буде дешевше за румунську.
Наразі у нас зелений тариф для маленьких виробників до 1 мегавата. Це 104 долари для СЕС та 87 доларів для ВЕС. Зелений тариф на 15 років, його переглядають щороку, оскільки є поправка на інфляцію та курс.
Для великої генерації уряд робить тендери та стабільну фіксовану ціну.
— А чи є проблема, така сама, як і в Україні? Скажімо, ми інтегровані з європейською мережею, але ми лише кандидати до Євросоюзу, а це зовсім інші фонди підтримки, у тому числі відсутність структурних фондів ЄС. І як тут бути, якщо в Румунії чи Польщі є доступ до цих фондів, а в Україні та Молдові – немає?
— Якщо говорити про ВДЕ, то, на мою думку, тут держава не повинна особливо витрачати гроші. Мають приходити інвестори. Одна з проблем – обладнання, що виготовляється в Китаї. Не хотілося б просто замінити одну залежність на іншу. Наразі Великобританія цю проблему відчуває.
Але, якщо навіть дивитися на політику Євросоюзу щодо сталого розвитку, на політику викидів, то першочергово, що вони роблять - це проекти енергоефективності. Тому ми повинні скорочувати споживання і лише потім вкладатись у дорогу генерацію. І тут великий фронт роботи та потрібна допомога держави.
Якщо ми подивимося на енергоефективність у централізованому теплопостачанні, то потрібно проводити роботи всередині будинків та квартир. Не кожен може дозволити, скажімо, встановлення горизонтального розведення тепла. Є незаможні сім'ї.
У Кишиневі та Бєльцях є 60 пілотних проектів. Це багатоповерхові квартирні будинки, де вже встановлені та модернізовані системи теплопостачання. Фактично індивідуальне опалення, але воно при цьому централізоване. Скорочення споживання тепла становило 20-30%. Це при відносно мінімальних вкладеннях. Це окупається. А за таких цін на газ, тим більше окупається.
Тому держава має вкладатися в енергоефективність, а щодо ВДЕ - потрібні умови, щоб приходили інвестиції.
— Перейду до нафти. Звідки нафту та нафтопродукти бере Молдова?
— Усе імпорт. 70% споживання – це дизпаливо. Майже все приходить з Румунії. Бензин 20-22%. Це теж з Румунії. Cкраплений газ відсотків 8-9. Найбільше це Румунія, у свій час була помітна частка Казахстану. До війни проти України була ще й РФ. Але основне джерело і найближче за логістикою – це Румунія.
— Доставка залізницею?
— Залізниця та автотранспорт.
— А річковий порт приймає нафту?
— Здається, є невеликий нафтоналивний термінал на Джурджулешти. Але основне завдання - експорт зернових. Постачання якщо і є, то не дуже суттєві. В основному постачання йде залізницею та автотранспортом. Від цього страждають наші дороги.
— А власних НПЗ у Молдові не було?
— Ні.
Ринок у нас маленький, тож це не дуже вигідно.
Досьє «ЕнергоБізнесу»
Народився 2 листопада 1983 року.
Закінчив факультет фінансів Академії економічних знань Молдови за спеціальністю «Банки та фондові біржі». Професійну кар'єру розпочав як спеціаліст із кредитів в одному з комерційних банків у Кишиневі, згодом став заступником директора філії.
У грудні 2019 року став муніципальним радником Кишинева від суспільно-політичного руху Forța Nouă.
У січні 2021 року пішов у відставку з посади муніципального радника та перейшов у команду новообраного президента Майї Санду. Деякий час був її радником з енергетики.
Сьогодні є членом Наглядової ради Moldovagaz, аналітик у галузі енергетики НУО WatchDog.MD.
