Однак проблема виникає тоді, коли короткостроковий сегмент починає використовуватися не лише як ринковий індикатор, а фактично як універсальна база для широкого кола господарських рішень, у тому числі у сфері закупівель електричної енергії.
Якщо значна частина тендерів, комерційних договорів та бюджетних закупівель орієнтується виключно на РДН, система стає надмірно залежною від щоденної волатильності. Це призводить до:
- зростання ризиків для постачальників;
- складності планування для бюджетних установ;
- постійних змін ціни;
- конфліктів між сторонами бюджетних контрактів;
- зниження передбачуваності для споживача.
Особливо гостро це питання проявилося саме у сфері публічних закупівель. Протягом тривалого часу при виконанні договорів постачання електроенергії багато замовників та постачальників орієнтувалися на динаміку РДН як на найбільш публічний і зрозумілий індикатор ринку.
Фактично ринок працював у тих правилах, які були сформовані державою та практикою застосування законодавства. Саме тому коригування цін у межах договорів нерідко здійснювалося з урахуванням коливань РДН. Це було не самостійною ініціативою бізнесу, а наслідком тих механізмів, які склалися на ринку та застосовувалися сторонами, у тому числі з урахуванням методичних рекомендацій Міністерства економіки України:
Однак подальша судова практика, зокрема рішення найвищих судових інстанцій, суттєво змінила підходи до оцінки таких дій. У результаті постачальники та споживачі опинилися у ситуації, коли те, що вчора вважалося звичною ринковою практикою, сьогодні почало ставати предметом перевірок та судових спорів.
Фактично виникла системна колізія: бізнес працював за наявними на той момент правилами та рекомендаціями, однак згодом отримав нове правове трактування, сформоване рішенням Великої Палати Верховного Суду, вже після фактичного виконання договорів постачання електричної енергії.
Тут увесь ринок бачить наслідок надмірної залежності від короткострокового індикатора. Адже РДН за своєю природою не призначений бути основною базою для довгострокових тендерних договорів, особливо у бюджетній сфері.
Саме тому Україні необхідно переходити до моделі, де основою беззбиткової роботи в енергетичному секторі стають не щоденні коливання РДН, а довгострокові двосторонні договори та форвардні інструменти.
Тоді і бізнес, і бюджетний споживач працюватимуть у стабільнішому середовищі, а ринок отримає менше конфліктів і більше передбачуваності.
Однак на сьогодні колізія сама по собі не зникне. Якщо з одного боку діє чинна судова практика, а з іншого — воєнні ризики використовуються як аргумент неможливості довгострокового контрактування для генерації, ринок фактично залишається між двома реальностями.
У такій ситуації постачальники та споживачі закономірно потребують чіткої відповіді: за якими правилами працювати далі та як планувати свою діяльність?
У будь-якому випадку ситуація потребує системного врегулювання. Якщо чинна судова практика зберігається, а воєнні ризики об’єктивно ускладнюють довгострокове контрактування для генерації, то держава та регулятор мають запропонувати ринку реалістичну, збалансовану та зрозумілу модель роботи в умовах війни.
Повернемось до питання довготривалих договорів між генерацією та постачальниками.
Варто звернути увагу на те, що продаж ресурсу на короткі декадні періоди не може вважатися повноцінним довгостроковим контрактуванням. Такий формат лише частково вирішує оперативні завдання генерації, але не формує стабільності ні для постачальника, ні для споживача, ні для самої генерації.
Відверто кажучи, в Україні досі немає нормального ринку довгострокових торгів електроенергією. На біржі відсутні повноцінні стаканні (біржові) торги — як це працює в країнах Європейського Союзу.
Крім того, договори, які сьогодні представлені від генерації після рішень Аукціонного Комітету на Українській енергетичній біржі, побудовані так, що основні ризики несе покупець. Продавець може зменшити обсяги, змінити умови або послатися на форс-мажор, а постачальник при цьому отримує штрафи та жорстку відповідальність. Простими словами — права сторін нерівні.
Тому проблема не лише в тому, що довгострокові контракти часто фактично є декадними. Проблема ще й у тому, що багатьом постачальникам легше піти на РДН і купити обсяг там, ніж заходити на біржу, сплачувати значний гарантійний внесок та купувати декадний ресурс за високою ціною. Ринок неодноразово бачив випадки, коли ціна на декадних торгах ринку двосторонніх договорів була вищою, ніж потім фактично складалася ціна на РДН. Тоді виникає логічне запитання: у чому економічний сенс такого строкового продукту для покупця і споживача?
Проблема в тому, що ринок поки що працює не за європейською логікою, а за принципом: сильний диктує умови слабшому.
Коли головною метою стає продаж ресурсу якомога дорожче, перекинути всі небаланси на іншого учасника ринку, звинувачувати всіх у низьких прайскепах і при цьому постійно кивати в бік європейського енергетичного ринку, варто відверто сказати: це не європейський ринок, а вибіркове використання європейських аргументів лише там, де це вигідно.
Європейська модель — це не лише високі цінові межі, а й від’ємні ціни як елемент ринкового балансу та цінових сигналів. Учасники ринку повинні розуміти, що її основа — насамперед збалансовані договори, реальна конкуренція, ліквідні строкові продукти, справедливий розподіл ризиків та рівні правила для всіх учасників.
Далі щодо розподіленої генерації:
Поки в Україні для частини генерації основним орієнтиром залишається не конкуренція та довгострокові контракти, а верхній прайскеп РДН, говорити про повноцінну європейську модель ринку передчасно.
Сьогодні для значної частини розподіленої генерації саме короткостроковий сегмент ринку відіграє визначальну роль. Саме тому стільки уваги приділяється темі price caps (граничних цін). Однак варто зазначити: прайскеп — це не ціна продажу електроенергії для газопоршневої чи іншої генерації. Це лише граничний ціновий коридор ринку.
У країнах Європейського Союзу модель роботи генерації, як правило, базується на поєднанні кількох інструментів: двосторонніх договорів, строкових біржових продуктів, ринку допоміжних послуг та балансуючого ринку. Саме така структура дозволяє формувати більш прогнозований дохід та знижувати залежність від щоденної волатильності спотового сегмента.
Тому для України доцільно поступово розширювати роль довгострокових контрактів і ринкових механізмів, що дають можливість генерації планувати роботу наперед, а постачальникам і споживачам — отримувати більш стабільні цінові умови.
Адже всі погоджуються з тим, що в кінцевому підсумку будь-які ринкові перекоси відображаються на споживачі. Саме тому стратегічним завданням має бути не короткострокова вигода окремих сегментів, а створення зрозумілої, збалансованої та передбачуваної моделі ринку для всіх його учасників.
Якщо сьогодні головний аргумент — війна, тоді варто чесно переглянути саму модель ринку. Бо коли правила працюють переважно в інтересах генерації, за цей дисбаланс постійно платить споживач.
І якщо взимку ми всі розуміємо, що країну знову може чекати складний опалювальний період, де головне — наявність електроенергії за будь-яку ціну, тоді варто відверто обговорити можливість окремої тимчасової цінової політики на цей період, а не робити вигляд, що ринок уже працює як повноцінна європейська модель.
Висновок: Учасникам ринку та всім інституціям, які формують і регулюють енергетичний сектор, уже час визнати: недостатньо лише говорити про європейську інтеграцію. Потрібно послідовно впроваджувати правила роботи, які діють на зрілих європейських ринках. І якщо ми говоримо, що навіть в умовах війни маємо працювати за європейською моделлю, тоді це має стосуватися всіх сегментів ринку, а не лише окремих зручних елементів.
По-перше — повноцінне впровадження REMIT та прозорості інформації для всіх учасників ринку.
Європейська модель ринку починається не з декларацій, а з прозорості. Відповідно до логіки REMIT, учасники оптового енергетичного ринку мають розкривати інсайдерську інформацію, яка може впливати на ціни, зокрема інформацію про доступність генеруючих потужностей, планові та аварійні ремонти, обмеження виробництва та інші суттєві зміни. Це потрібно для того, щоб усі учасники ринку мали рівний доступ до важливої інформації.
Тому в Україні REMIT має бути не формальністю, а реально працюючим інструментом.
Надати працюючим постачальникам доступ до базової ринкової інформації щодо роботи генерації. Йдеться не про адреси чи чутливі дані, а хоча б про інформацію щодо планових ремонтів, доступності потужностей та можливих обмежень виробництва. Саме такий підхід відповідає логіці REMIT, європейським правилам прозорості ринку та є особливо необхідним винятком для країни, що працює в умовах війни. Це дасть можливість постачальникам якісніше планувати закупівлі ресурсу, зменшувати ризики та, як наслідок, формувати більш конкурентну ціну для споживача.
По-друге — розвиток ліквідного ринку двосторонніх договорів за європейською моделлю.
На зрілих ринках Європи саме двосторонні договори, форвардні та ф’ючерсні продукти формують основу прогнозованого ціноутворення для споживача. Саме тому в Україні необхідний запуск повноцінних строкових біржових продуктів: квартал, півріччя та рік.
Такий підхід дає можливість постачальникам заздалегідь формувати ресурсний портфель, брати участь у тендерах із прогнозованою ціною, а генерації — планувати виробництво та отримувати стабільний дохід.
При цьому важливо розуміти, що і генерація, і постачальники працюють в умовах війни. Тому ризики мають прийматися та розподілятися між сторонами збалансовано, а не перекладатися виключно на покупця ресурсу.
Окремо необхідний перегляд типових умов договорів між генерацією та покупцями на засадах рівності прав, взаємної відповідальності та ринкового балансу сторін.
Також доцільно запустити повноцінні стаканні торги, де ціна формується конкурентно, прозоро та на основі реального попиту і пропозиції, як це працює на європейських енергетичних біржах.
По-третє — справедливий балансуючий ринок за європейською практикою.
У країнах Європи балансуючий ринок є інструментом підтримання системної рівноваги, а не механізмом одностороннього перекладання витрат на окремих учасників ринку. Його основа — прозоре ціноутворення, рівна відповідальність сторін та економічно обґрунтовані сигнали для всіх учасників.
Саме тому для України питання балансуючого ринку потребує не емоційних дискусій, а відвертої професійної позиції Регулятора, НЕК «Укренерго» та окремої роботи постійної робочої групи за участю генерації, постачальників, і профільних експертів.
Мета має бути очевидною: створення моделі, де балансуючий ринок працює як елемент стабільності енергосистеми, а не як джерело постійних конфліктів між учасниками ринку.
Вибачте, що не стисло. Насправді нічого нового в цій статті не сказано — усі учасники ринку це добре розуміють. Тут немає сенсацій, тут не порушено навіть окремо питання ПСО, а багато тем окреслено лише поверхово. Є лише речі, про які давно всі говорять. Але надто мало що змінюється.
Питання лише в одному: або Україна послідовно впроваджує правила того ринку, до якого інтегрується, або чинні викривлення й надалі впливатимуть на ціну для споживача, роботу учасників ринку та фінансову стійкість всієї країни.
Водночас слід відзначити, що НКРЕКП розпочала практичну реалізацію положень Закону України №12087-д, спрямованого на інтеграцію ринку електричної енергії України до внутрішнього енергетичного ринку Європейського Союзу та впровадження механізмів market coupling.
Зазначений процес є своєчасним та стратегічно важливим кроком. Україна має послідовно здійснювати імплементацію європейського енергетичного законодавства, удосконалювати нормативно-правове регулювання, підвищувати рівень прозорості ринку, розвитку конкуренції та наближати функціонування ринку до стандартів Європейського Союзу.
Ефективна інтеграція не обмежується виключно оновленням нормативної бази, а передбачає забезпечення належного балансу прав та інтересів усіх учасників ринку.
Стійке та ефективне функціонування енергетичного ринку можливе за умови наявності зрозумілих правил, рівних умов доступу, правової визначеності, а також справедливого розподілу відповідальності та ризиків між усіма учасниками. Саме на таких засадах має здійснюватися подальший розвиток ринку електричної енергії України.
