Але насправді концепція coal-to-nuclear значно серйозніша. Це не про заміну одного великого «чайника» іншим. Це про переосмислення енергетичного майданчика як активу: з його землею, мережевим підключенням, водною інфраструктурою, промисловою логістикою, персоналом, дозвільною історією та місцем у роботі енергосистеми.
Саме тому ця ідея поступово переходить із категорії красивих презентацій у площину інженерної економіки. Її вже аналізують не тільки розробники реакторів, які, звісно, завжди хочуть щось десь побудувати, а й національні лабораторії США: Міністерство енергетики США (DOE), Idaho National Laboratory, Argonne National Laboratory, Oak Ridge National Laboratory, Pacific Northwest National Laboratory, MIT, NASEO, NARUC та інші інституції, для яких головне питання не «як продати реактор», а «чи може такий перехід реально працювати, як інфраструктурна, економічна й соціальна стратегія». DOE окремо веде напрям coal-to-nuclear через GAIN і підтримує технічні та інформаційні матеріали для громад, штатів і регуляторів, які розглядають перепрофілювання вугільних майданчиків під атомну генерацію.
Не «реактор замість котла», а нова атомна станція на старому енергетичному майданчику
Найбільша помилка в розумінні coal-to-nuclear — сприймати це як простий технологічний апгрейд ТЕС. Насправді вугільна електростанція і атомна електростанція мають зовсім різну логіку роботи, різну систему безпеки, різну регуляторну філософію і різний життєвий цикл. У вугільній станції основою є спалювання палива: котел, вугілля, система подачі палива, золовідвали, димові труби, очищення димових газів, викиди, постійна логістика палива і відходів. В атомній станції основою стає реакторна установка, ядерне паливо, системи безпеки, контайнмент, фізичний захист, радіаційний контроль, аварійне планування, культура безпеки і зовсім інший рівень регуляторного нагляду.
Тобто ніхто буквально не «вставляє реактор у старий котел». Більшість ядерної частини створюється фактично з нуля. Але сенс полягає в іншому: атомний об’єкт може зайти на майданчик, де вже існує частина найціннішої енергетичної інфраструктури. І саме це змінює економіку проєкту.
У сучасній генерації дуже дорогою є не тільки сама електростанція. Дорогими є земля, доступ до мережі, дозвільна підготовка, промислова логістика, можливість видати потужність у систему, робота з громадою, екологічна реабілітація території, доступ до води, транспортні під’їзди, кваліфікований персонал і сам факт того, що майданчик десятиліттями вже був енергетичним вузлом. PNNL у матеріалі 2024 року прямо зазначає, що виведені з експлуатації вугільні станції, або такі, що виводяться, можуть стати готовою можливістю для розвитку чистої енергетичної інфраструктури, зокрема нової атомної генерації; при цьому можуть повторно використовуватися земля, частина об’єктів і електрична інфраструктура для підключення до мережі.
Чому саме вугільні майданчики
Вугільна ТЕС — це не просто набір старих будівель і труб. Це вузол енергосистеми. Колись його будували не випадково: там була мережа, вода, залізниця або інша логістика, промислова зона, земля, персонал, диспетчерська роль, місце в балансі потужності. Коли така станція закривається, енергосистема втрачає не тільки мегавати. Вона втрачає точку керованої генерації, робочі місця, податкову базу, промислову компетенцію і часто — соціальну роль у місті або регіоні.
Саме тому coal-to-nuclear — це не тільки про декарбонізацію. Це ще й про збереження енергетичної географії. Якщо просто закрити ТЕС і залишити майданчик деградувати, країна отримує типову постіндустріальну проблему: втрачену інфраструктуру, безробіття, падіння місцевих бюджетів, екологічні залишки старої генерації та необхідність будувати нові потужності десь в іншому місці з нуля. Якщо ж майданчик перепрофілювати, він може отримати друге життя — вже не на вугіллі, а на керованій безвуглецевій генерації.
Ця логіка добре описана у звіті NASEO/NARUC: серед переваг coal-to-nuclear названо використання існуючої інфраструктури, економічний розвиток, надійність енергопостачання, декарбонізацію та потенційну економію часу і коштів порівняно з будівництвом у «чистому полі». У звіті також підкреслено, що цінними активами залишаються мережеве підключення, водна інфраструктура, дороги, офісні та допоміжні об’єкти, а також інші елементи майданчика.
Економіка: чому майданчик може бути важливішим, ніж здається
У класичній дискусії про атомну енергетику часто все зводиться до вартості реактора. Скільки коштує мегават? Скільки коштує будівництво? Яка вирівняна вартість електроенергії? Але для реального інвестора або держави питання ширше. Важливо не лише те, скільки коштує реактор, а й де він стоїть, як підключається до мережі, скільки коштує земля, які потрібні лінії, скільки триватиме дозвільний процес, чи є вода, чи є дороги, чи є робоча сила, чи є місцева підтримка, чи не буде об’єкт роками чекати в черзі на приєднання до мережі.
Саме тут вугільний майданчик може дати перевагу. DOE/INL у дослідженні 2022 року оцінили, що для проєктів, де атомна станція розміщується на майданчику колишньої вугільної електростанції, капітальні витрати (overnight cost) можуть бути на 15–35% нижчими порівняно з будівництвом на новому майданчику завдяки повторному використанню частини інфраструктури. Це не означає автоматичну дешевизну атомної енергетики. Це означає, що правильний майданчик може суттєво змінити фінансову модель проєкту.
У тому ж дослідженні DOE/INL важливою є ще одна думка: атомна потужність, яка замінює вугільну, може мати меншу встановлену потужність, але виробляти порівнянний обсяг електроенергії через вищий коефіцієнт використання встановленої потужності (КВВП). У кейсі заміни великої вугільної станції потужністю 1200 МВт дослідники розглядали заміну на 924 МВт атомної потужності, і при цьому оцінювали позитивний ефект для регіональної економіки, зокрема додаткові постійні робочі місця та зростання економічної активності.
Тобто формула «один мегават вугілля = один мегават атома» не завжди правильна. Вугільна станція може мати нижчий фактичний коефіцієнт використання, працювати нерівномірно, мати залежність від ціни палива, екологічних обмежень і ринку. Атомна станція, особливо якщо це базова або керована безвуглецева генерація, може давати більшу річну генерацію на одиницю встановленої потужності. Тому треба порівнювати не тільки мегавати, а мегават-години, системну цінність, надійність, паливні ризики, викиди, термін експлуатації та роль у покритті навантаження.
Кейс Centralia: коли «чайник» стає предметом серйозної моделі
Один із найцікавіших прикладів — це Centralia у штаті Вашингтон. Це вугільна електростанція, яку розглядали як потенційний майданчик для розміщення малих модульних реакторів. У дослідженні PNNL/MIT 2021 року аналізували кілька сценаріїв розміщення реакторів покоління III+ у Тихоокеанському північному заході США, зокрема NuScale та GE Hitachi BWRX-300, а Centralia була одним із майданчиків для оцінки. Автори прямо зазначили, що PNNL і MIT проводили це дослідження для оцінки ціннісної пропозиції розміщення малих модульних реакторів у регіоні.
Особливо цікавим є сценарій із BWRX-300 на майданчику Centralia. У дослідженні PNNL/MIT вказано, що для BWRX-300 було розраховано вирівняну вартість електроенергії в діапазоні 44–51 долар за мегават-годину на основі підходу GE Hitachi design-to-cost і цільових цінових припущень. Для самого майданчика Centralia в окремому сценарії BWRX-300 оцінювалися показники близько 50,52–50,70 доларів за мегават-годину залежно від варіанту заміни одного або двох вугільних блоків. Водночас автори чесно зазначали, що ці оцінки залежать від припущень про вартість капіталу, терміни будівництва, ринок електроенергії та зрілість проєктної вартості.
І ось тут важлива деталь. Це не «атом по 50 доларів завжди і всюди». Це конкретна модель, із конкретними припущеннями, у конкретному регіоні, для конкретної технології, з урахуванням політики декарбонізації штату Вашингтон. Але навіть така модель показує, що за певних умов атомна генерація на підготовленому енергетичному майданчику може бути не абстрактною мрією, а конкурентною опцією для майбутньої безвуглецевої системи.
До того ж BWRX-300 перестав бути лише «красивою картинкою з презентації». У Канаді регулятор CNSC у квітні 2025 року видав Ontario Power Generation ліцензію на будівництво одного реактора BWRX-300 на майданчику Darlington New Nuclear Project; у березні 2026 року було знято першу регуляторну контрольну точку для встановлення фундаменту реакторної будівлі.
Що можна використати повторно, а що ні
У концепції coal-to-nuclear є дуже важливий практичний момент: не всю інфраструктуру старої ТЕС можна або потрібно використовувати. Деякі елементи можуть мати високу цінність, деякі — обмежену, а деякі взагалі можуть створювати додаткові ризики. Найочевиднішими активами є земля, мережеве підключення, трансформаторні та розподільчі об’єкти, дороги, залізничні під’їзди, адміністративні будівлі, водна інфраструктура, частина допоміжних систем, промислова зона та наявність персоналу з досвідом роботи в генерації.
А от із повторним використанням паротурбінної частини все набагато складніше. DOE/INL прямо зазначають, що повторне використання компонентів парового циклу вугільної станції є одночасно найбільшою можливістю і найбільшим викликом для зменшення капітальних витрат атомного проєкту. Причина проста: параметри пари, температура, тиск, конструкція турбіни, конденсатори, теплообмінники і вимоги до ліцензування можуть суттєво відрізнятися у вугільній та атомній технологіях. Для легководних реакторів повторне використання турбінних компонентів часто є проблемним через інші параметри пари; для деяких високотемпературних або швидких реакторів із проміжним контуром або тепловим накопичувачем потенціал може бути більшим, але це вже залежить від конкретної технології та конкретного майданчика.
І саме тому coal-to-nuclear не можна продавати, як просту схему «зняли котел — поставили реактор». Це завжди глибоке техніко-економічне дослідження: що можна залишити, що треба демонтувати, що треба очистити, що можна перепроєктувати, що підлягає ядерному ліцензуванню, а що не можна використовувати через вік, забруднення, технічні параметри або вимоги безпеки.
Мережеве підключення: прихована валюта енергетичного переходу
Одна з найсильніших переваг старої ТЕС — точка приєднання до мережі. У світі, де нові енергетичні проєкти можуть роками чекати в черзі на приєднання, наявне мережеве підключення стає майже окремим класом активу. PNNL у матеріалі 2024 року прямо вказує, що точка приєднання вугільної станції до магістральної енергосистеми може бути повторно використана для нової атомної генерації, забезпечуючи істотну економію часу і коштів, оскільки довгі черги на приєднання є серйозною перешкодою для чистих енергетичних проєктів.
Це особливо важливо для атомної генерації, тому що атом — це не генерація «десь там у полі». Йому потрібна сильна мережа, стабільний вузол видачі потужності, інтеграція в диспетчерську логіку, резервування, планування режимів і довгострокова роль у балансі. Якщо вугільний майданчик уже історично був точкою керованої генерації, його цінність для атомного проєкту може бути значно вищою, ніж просто вартість землі.
І тут є принципова різниця з частиною відновлюваних проєктів. Сонячна або вітрова генерація може бути дешевою в окрему годину, але вона не завжди замінює системну функцію теплової електростанції. Якщо стара ТЕС забезпечувала керовану потужність, інерцію, резерв, підтримку напруги і роботу у вузлі навантаження, проста заміна її на нерегульовану генерацію може не закрити всю системну потребу. Атомний блок або парк малих модульних реакторів ближче за своєю системною роллю до ТЕС: це керована потужність, яка може працювати довго, стабільно і з високим коефіцієнтом використання.
Соціальна логіка: не вбивати міста, які жили з генерації
У вугільній генерації є ще один вимір, який часто недооцінюють у технічних дискусіях — громади. ТЕС зазвичай є не просто промисловим об’єктом, а економічним центром території. Вона дає робочі місця, податки, підрядників, ремонтні служби, інженерну культуру, професійні училища, місцевий бізнес, інфраструктуру і соціальну ідентичність. Коли така станція закривається, громада часто отримує не «зелений перехід», а втрату економічного ядра.
DOE у своєму інформаційному матеріалі 2024 року підкреслює, що перехід від вугільної станції до атомної може збільшити місцеві можливості працевлаштування, створити додаткові високооплачувані робочі місця, збільшити доходи й економічну активність громади, а за умови планування та навчання, більшість працівників чинної вугільної станції можуть перейти до роботи на заміщувальному атомному об’єкті.
Це не означає, що оператор котла завтра автоматично стане оператором реактора. Ядерна галузь має іншу культуру безпеки, інші вимоги до навчання, іншу дисципліну процедур, іншу систему сертифікації. Але це означає, що на вугільному майданчику вже є люди, які розуміють енергетику, змінну роботу, обладнання, ремонт, диспетчерську дисципліну, промислові ризики, електротехніку, турбіни, генератори, воду, хімію, охорону праці. Це не чистий аркуш. Це база, яку можна донавчати.
PNNL також зазначає, що атомна енергетика має унікальну позицію для збереження регіонального економічного ефекту і робочих місць колишньої вугільної станції, а на прикладі дослідження для регіону Four Corners вказано, що coal-to-nuclear може мати позитивний чистий ефект для зайнятості, оскільки значна частина навичок існуючого персоналу є переносною.
Регуляторика і безпека: стара промзона не стає автоматично атомним майданчиком
Однак coal-to-nuclear має й серйозні обмеження. Не кожна ТЕС підходить для атомного проєкту. Потрібні оцінки сейсміки, гідрології, затоплення, водозабезпечення, щільності населення, віддаленості від потенційних небезпек, промислових ризиків, хімічного забруднення, золовідвалів, стану ґрунтів, можливостей евакуаційного планування, доступності мережі, фізичного захисту, логістики великогабаритного обладнання і багатьох інших параметрів.
DOE/INL у своєму дослідженні використовували підхід із системним скринінгом майданчиків, зокрема через параметри OR-SAGE: щільність населення, сейсмічні умови, розломи, захищені землі, ухили, зсуви, заболочені землі, відкриті води, заплави, небезпечні об’єкти та інші фактори. Для малих і передових реакторів окремо аналізується можливість розміщення ближче до центрів навантаження, але кінцеві вимоги завжди залежать від конкретної технології, дозових розрахунків, аварійного планування і рішення регулятора.
Це дуже важливо для України. Не можна просто взяти карту старих ТЕС і написати на кожній «ММР». Це буде не стратегія, а чергова презентація зі стрілочками. Потрібен національний скринінг майданчиків: які ТЕС мають реальний потенціал для атомного перепрофілювання, які — для накопичувачів, які — для газових пікових потужностей, які — для промислових парків, які — для водню або теплопостачання, а які взагалі треба спершу екологічно реабілітувати і не чіпати кілька років.
Чому це не конкуренція з відновлюваними джерелами, а інша системна функція
Coal-to-nuclear не треба подавати як війну атома проти сонця чи вітру. Це неправильна рамка. Сонячна і вітрова генерація мають свою роль, особливо коли система може приймати дешеву змінну електроенергію. Але вугільні станції історично виконували іншу функцію — керована потужність, диспетчеризація, енергетичний вузол, робота в години навантаження, підтримка системи. Якщо країна просто виводить вугілля, їй треба відповісти: хто закриє цю функцію?
Атомна енергетика виграє не тоді, коли її порівнюють із найдешевшою сонячною мегават-годиною в полудень. Атом виграє там, де системі потрібна керована, безвуглецева, довгострокова потужність із високим коефіцієнтом використання. Якщо така потужність ще й заходить на майданчик, де вже є мережа, вода, промислова база, персонал і енергетична роль, тоді економіка стає зовсім іншою.
Саме це і є головною ідеєю «вугілля в атом»: не просто замінити паливо, а замінити промислову логіку майданчика. Не палити вугілля, але зберегти керовану генерацію. Не вбивати енергетичне місто, а дати йому нову технологічну спеціалізацію. Не будувати все з нуля, а використати те, що вже існує і має системну цінність.
Що це означає для України
Для України ця концепція може бути однією з найсильніших ідей післявоєнного енергетичного відновлення. Україна має великий досвід експлуатації атомної енергетики, потужну інженерну школу, старі теплові майданчики, зруйновану або пошкоджену енергетичну інфраструктуру, потребу в керованій генерації, перспективу декарбонізації і стратегічне завдання зменшити залежність від викопного палива. Але саме тому підхід має бути максимально тверезим.
Після війни не можна буде просто «намалювати нові реактори» на карті. Потрібен окремий державний або державно-приватний процес оцінки старих енергетичних майданчиків. Для кожної потенційної ділянки треба відповісти на конкретні питання: чи є достатня площа землі; який стан мережевого підключення; чи є вода для охолодження; які сейсмічні та гідрологічні ризики; що із забрудненням ґрунтів і золовідвалами; яка відстань до населених пунктів; чи можлива фізична безпека; чи є логістика для великого обладнання; яка роль вузла в майбутній енергосистемі; чи є персонал; чи може громада підтримати проєкт; яка модель фінансування; хто буде оператором; який регуляторний шлях; яка технологія підходить саме цьому майданчику.
І ось тут coal-to-nuclear може стати не модним словом, а нормальною програмою інвентаризації активів. Старі ТЕС не треба автоматично списувати, як уламок радянської або вугільної епохи. Частина з них може виявитися цінними енергетичними майданчиками для нової генерації, частина — ні. Але це треба визначати не політичними гаслами, а техніко-економічним аналізом.
Україні варто думати не лише про те, «який реактор купити», а й про те, «де цей реактор створює найбільшу системну цінність». І відповідь може бути не в чистому полі, а на старому енергетичному майданчику, де вже є мережа, промислова пам’ять і люди, які розуміють, що таке генерація.
Висновок
Coal-to-nuclear — це не романтична історія про те, як атом приходить на місце вугілля і всі одразу щасливі. Це складна інженерна, економічна, регуляторна і соціальна трансформація. Вона потребує скринінгу майданчиків, очищення територій, вибору технології, моделювання системної цінності, роботи з громадами, фінансової архітектури, підготовки персоналу і зрілого регулятора.
Але саме в цьому її сила. Бо майбутнє енергетики не завжди починається з чистого поля. Часто воно починається з правильно поставленого питання: що з того, що ми вже маємо, ще може працювати на майбутнє?
Іноді стара ТЕС — це справді кінець вугільної історії. Але іноді це може бути початок атомної. Просто перед тим, як міняти вугільний «чайник» на урановий, треба не малювати стрілочки на слайдах, а чесно порахувати інженерію, мережу, землю, воду, людей, безпеку і гроші. Бо в енергетиці майбутнього виграє не той, хто має найкрасивіший рендер, а той, хто першим правильно перерахує старий майданчик як новий актив.
