Якщо Україна продовжить експортувати людей – ніяка відбудова енергетики нам не потрібна. Про те, яким може бути вихід і що робити, читайте в інтерв’ю.
— Президент Володимир Зеленський заявив, що Україна побудує у 2024 році до 1 ГВт маневрової газової генерації та ще 4 ГВт у найближчі роки. Цього має вистачити та це реально?
— Коли президент це сказав в Берліні, то в кращих українських традиціях зрадництва його захейтили. Типу, давай спочатку мільярд дерев посади, потім вже про 1 ГВт поговоримо. Але я стверджую, що це консервативний план.
Лідером цього сегменту ринку є компанія RSE (це формально чеська компанія, але з українськими власниками), у якої зараз в реалізації знаходяться 73 об'єкти з загальною потужністю понад 500 МВт газопоршневих установок. Все це передплачено і більша частина має бути поставлена і запущена до кінця цього року. У нас з ними стратегічне партнерство: RSE – постачальник генеруючого обладнання, Metropoliya – комплексний інтегратор цих рішень. Для своїх установок ми використовуємо двигуни німецької компанії MWM. Так от, попит зі сторони України настільки великий, що MWM розвернуло на майданчику RSE (м. Бруно, Чехія) свій інжиніринговий центр та впровадило на своєму заводі другу зміну, спеціально для України, продукція якої вже викуплена до березня 2025 року.
Окрім нас, на ринку багато пропонується іншого обладнання: європейського, американського та китайського виробництва. На ринку спостерігається великий ажіотаж, усі готуються до складної зими.
Є, звичайно, одне "але" – коли президент говорив про 1 ГВт – він в першу чергу мав на увазі плани державного сектору (Нафтогаз, Укрнафта, Укрзалізниця, Київтеплоенерго, інші ТКЕ тощо). Але насправді ці великі компанії досить повільні й, не зважаючи на наявність фінансування до кінця року, вони встигнуть впровадити лише свої пілотні проекти, загалом 100-150 МВт. Все інше буде зроблено приватним сектором, який не чекає ні Зеленського, ні Галущенка. Бізнес давно зрозумів, що рятувати себе доведеться самим і за власний ресурс. Тому, навіть за найгірших умов, до кінця цього року 1 ГВт маневрової газової генерації буде впроваджено.
— Тобто можна було б зробити і більше?
— Це велика розмова, але так, звичайно. Велика кількість країн та міжнародних організацій нам зараз допомагають в цьому питанні. Є багато грантових програм для фінансування децентралізованої генерації. Навіть в українській банківській системі, яка "пухне від грошей", достатньо ресурсу для цього. Погано працюють канали доведення цього ресурсу до реального сектору.
Наприклад, у нас є 50 млрд. євро підтримки від ЄС. Під них європейці хочуть бачити рентабельні проекти та прозорі схеми освоєння цих грошей. Реальних проектів є лише на кілька мільярдів!
Умовно, інсталяція "під ключ" 1 МВт коштує 1 млн. дол., при цьому сама газопоршнева установка коштує 600-700 тис. дол. і може бути предметом застави. Не потрібно бізнесу нічого дарувати. Давайте для приватного сектору зробимо програму, за якою держава (в особі уповноваженого державного банку) дає 50% від необхідної суми "під ключ" на встановлення маневрової газової генерації у вигляді безвідсоткового кредиту, іншу частину бізнес знайде сам. Мультиплікатор впровадження таких проектів буде мінімум "3".
Якби я був "директором енергетики" і мав би владні повноваження – з квітня місяця до кінця цього року можна було б впровадити 2-3 ГВт такої генерації.
— А які інші технології, окрім маневрової газової генерації, на сьогодні потребує бізнес?
— Є велика кількість компаній-власників об'єктів, де просто напрошуються рішення з комбінацією сонячних станцій та розумних батарейок (стореджів).
Хорошим прикладом є ритейл, тобто великі торгівельні мережі типу АТБ, Новус, Ашан, Сільпо тощо. Це велика кількість децентралізованих об'єктів (магазинів), велика площа дахів, кожен об'єкт має окремий облік електроенергії та доступ до фінансового ресурсу для реалізації проектів.
— А які наразі є ще обмеження з боку держави щодо впровадження проектів децентралізованої генерації?
— Уряду треба віддати належне – за останні декілька місяців ним були впроваджені рішення, які значно спростили дозвільну систему для генеруючих установок усіх видів та установок накопичення енергії, а також здешевили це обладнання (відмінений імпортний ПДВ). Але деякі перепони залишились.
Наприклад, є певна кількість законодавчих обмежень щодо загальної потужності генерації "в одних руках" для можливості роботи з ДП "Гарантований покупець" в режимі купівлі-продажу електроенергії дахових сонячних електростанцій за "зеленим" тарифом. Наразі такі обмеження стосуються не "окремого об'єкту" (тобто мають граничну потужність 150 кВт одного об'єкту, який має окрему локацію і окремий облік електроенергії), а "окремої юридичної особи". І це при тому, що усі такі об'єкти за рік мають від'ємне сальдо, тобто є більше споживачами, а ніж генераторами. Це безглуздя вбиває мотивацію великих торговельних мереж впроваджувати дахову сонячну генерацію на своїх об'єктах. Наразі ми, разом з ГС "Український фуд-ритейл альянс", це питання виправляємо.
Є інша важлива перепона – можливість роботи новозбудованої генерації в умовах постійних відключень електроенергії на об'єктах, на яких вона встановлена. І тут є два аспекти – технологічний та законодавчий.
Технологічний аспект знаходиться в зоні відповідальності компанії-інвестора, оскільки усі новозбудовані об'єкти генерації повинні мати можливість роботи в "острівному" режимі (для ГПУ – це наявність автоматики виділення генерації на збалансований енергорайон, для СЕС – наявність гібридного інвертора, якому для роботи не потрібна частота з мережі).
А от законодавчий аспект полягає є в тому, що компанія-інвестор має отримувати плату за вироблену електроенергію або надану послугу з балансування при будь-якому режимі роботи енергосистеми, не тільки в режимі запровадження графіків відключень, а навіть у крайньому випадку розділення енергосистеми на декілька синхронних зон (як це вже було в осені 2022 року при обстрілах росіянами нашої критичної інфраструктури).
— Якою буде найближча зима?
— З початку повномасштабного вторгнення на окупованій території залишилось 17 000 МВт нашої генерації, з яких 6000 МВт це Запорізька АЕС. Окрім цього, починаючи з 21 березня 2024 року на контрольованій території України пошкоджено або повністю знищено (наразі не працює) ще 9000 МВт. В результаті таких втрат енергосистема України стала критично дефіцитною упродовж усієї доби у всіх сезонах року і вже не балансує себе сама.
Це було вже відчутно в червні-липні 2024 року, коли аномально високі температури (збільшення навантаження кондиціонерів) збіглися у часі з ремонтною кампанією блоків АЕС. Попри наявність імпорту електроенергії з Європи, дефіцит у вечірній максимум доходив до 2000 МВт.
Незважаючи ні на що, НАЕК "Енергоатом" реалізує свою ремонтну кампанію за планом і має намір в осінньо-зимовий період 2024/2025 здійснювати експлуатацію усієї доступної йому генеруючої потужності АЕС. Є позитивна динаміка щодо відновлення теплової генерації – до зими генеруючими компаніями на ТЕС/ТЕЦ буде відновлено майже 2000 МВт. Є успішний процес, який здійснює НЕК "Укренерго" щодо збільшення зовнішнього експортно-імпортного інтерфейсу з Європою (з 1700 до 2200 МВт + 250 МВт аварійної допомоги). Є ще одна політико-дипломатична спецоперація щодо реалізації плану розконсервації польської вугільної генерації для гарантованого заповнення збільшеного експортно-імпортного інтерфейсу.
Таким чином, за умови відсутності (низької ефективності) нових ракетних атак з боку РФ, можна спрогнозувати, що енергосистема України матиме дефіцит зимового максимуму навантажень на рівні 4500 МВт (в середньому протягом холодного дня 1500-2000 МВт), тобто пройде найближчу зиму з певними обмеженнями, але без катастрофічних наслідків.
— У нас зараз повноважень міністра енергетики достатньо для реалізації планів, бо часто ж експерти говорять, що потрібен віцепрем'єр, який куруватиме енергетикою?
— У нас формальна сторона питання і реальна влада – це різні речі. Я не займаю ніяких посад, але маю вплив. Це такі тонкі механізми. Влада – це спроможність реалізувати управління на практиці. Але часто потрібні формальні повноваження, це необхідна умова, але не достатня. В цьому сенсі у нас міністр має формальні повноваження, але насправді займається кількома схематозами, які його цікавлять, і самоусувається від інших функцій.
В одному зі своїх дописів я писав про ШАНС – Штаб Антикризовий з Надзвичайного Стану, який повинен очолити віцепрем'єр-міністр. Наразі ми маємо надзвичайний виклик, тому ми повинні давати надзвичайну відповідь.
— Є у Вас бачення, яку енергетику треба відбудовувати, а яку не треба?
— До активної фази війни енергетика України була надлишкова. Україна мала найменший у світі коефіцієнт використання встановленої потужності.
Щоб відповісти на питання "Яка енергетика нам потрібна?" треба спочатку відповісти на питання "Яку економіку ми будуємо?".
Хто ми? Чого ми прагнемо? Як розподілені виробничі потужності по країні? Що ми експортуємо? Йдемо ми в Європу чи не йдемо? Якщо йдемо, то на яких умовах? Яке наше місце в системі глобального розподілу праці?
Якщо ми продовжимо експортувати людей – ніяка відбудова енергетики нам не потрібна, а останній, хто виїде з країни, просто вимкне світло.
Але якщо у нас є амбіція, якщо ми мислимо категоріями нової кластерної індустріалізації, якщо ми знайдемо загальнонаціональний консенсус, якщо матимемо стратегію – все може бути інакше.
— Чи варто нам йти в Європу та вступати до Євросоюзу?
— Йти в Європу можна, мати безвіз та вільну торгівлю необхідно, користуватись їхніми фондами для трансформації нашої економіки потрібно, але вступати до Європейського союзу – ні. Я є послідовним прихильником активного нейтралітету України. Це довга окрема розмова чому так, я знаю заздалегідь усі контраргументи моїх опонентів, але насправді лише в цій парадигмі можна побудувати квітучу Україну. В інших парадигмах ми будемо "вічно наздоганяти лідерів" і залишимось периферією, я це можу довести математично (усміхається).
— Це турецька модель виходить?
— З України треба робити потужний промисловий, енергетичний та логістичний хаб, де будуть вироблятись складні товари.
Якщо з одного боку мати з Євросоюзом єдиний уніфікований ринок і відсутність митних бар'єрів, а з іншого боку не бути його членом – ми зможемо багато чого. Ми можемо експериментувати з податками, тобто можемо ці податки кардинально знизити, можемо сильно зменшити "розміри держави", можемо створити найзручнішу у світі юрисдикцію для ведення бізнесу.
До цього можна додати зручне географічне розташування, вихід до моря, великі розміри країни, наявність кваліфікованої робочої сили (я не жартую), багатство мінерально-сировинної бази – все це наші конкурентні переваги.
Якщо розумно все зробити, то Україна може стати виробничим буфером, таким собі "аеродромом підскоку" для ЄС, на який приходитимуть ресурси для виробництва кінцевого продукту для 500-мільйонного європейського ринку.
— І яка тоді енергетика буде потрібна?
— Я веду до того, що якщо ми підемо шляхом нової індустріалізації – нам буде потрібна потужна нова енергетика, в тому числі нові АЕС, бо без базової потужності ніяк. У всіх секторах економіки, в тому числу в енергетиці, все і завжди має танцювати від споживача.
Мало хто знає, але навіть в плані ГОЕЛРО капітальні витрати на електростанції та електромережі були на рівні 9%. Левова частина (91%) капітальних вкладень пішли на "створення споживання", тобто на розбудову індустріальних районів. Єдиної енергосистеми в СРСР тоді не було, вона остаточно була сформована в 1970-х роках. Зв'язок між енергосистемами Сибіру та Далекого Сходу, так це взагалі 1990-і роки.
Нова кластерна індустріалізація, або смерть – це вибір України.
— Тобто нам потрібен План?
— Звісно, але є два нюанси!
По-перше, план індикативний. Держава не може керувати бізнесом, але вона може і повинна керувати стимулами. Держава повинна мати проактивну позицію та синхронізувати свої інвестплани з бізнесом. Ось тут енергетика. Ось тут логістика. Ось тут такі ліцензії на надра, але з інвестиційними зобов'язаннями. А держава, в свою чергу, через уповноважені компанії вкладається в інфраструктуру. "Невидима рука ринку Адама Сміта" не побудує порт, оскільки існують міжсекторальні крос-зв'язки і це має плануватись комплексно.
По-друге, план глобальний. Існує таке економічне поняття, як "мінімально необхідна ємність ринку" для окупності інвестицій. З існуючою на сьогодні у світі глибині розподілу праці за більшістю технологій мінімальний ринок – це 500 млн. людей. Не може бути успішного "внутрішньоукраїнського" плану, ми не Китай і не Індія, ми дуже маленькі. Але є Сі Цзіньпін і його "Пояс і Шлях"! Ось тоді зрозуміло, що тут порт, тут залізниця з 25 заходами на нього, тут підстанція для його заживлення, а тут нові блоки АЕС, тому що енергосистема потребуватиме базової потужності. Для маленької країни не може бути продуктивної економічної моделі, якщо вона не глобальна.
— Яка наша конкурентна перевага в довгостроковій перспективі? Наприклад, знизили податки, ліквідували корупцію, провели якісь реформи. Якщо створимо досить зручну юрисдикцію, куди будуть приходити інвестори? В що вони будуть інвестувати?
— Якщо взяти усі країни світу за сумарною вартістю їх природних ресурсів, то наразі в першій десятці перебувають сім нафтодобувних країн, а саме Саудівська Аравія, Ірак, Венесуела, Кувейт, США та Росія. Україна в цьому рейтингу посідає 12-13 місце.
Але абсолютна більшість країн світу, які складають 98% світового ВВП, підписали Паризьку угоду, тобто взяли тренд на декарбонізацію і витиснення вуглеводнів з енергетичного балансу майбутнього.
Якщо в якомусь 2050 році не враховувати вуглеводні, то цей рейтинг країн змінюється. Там лишаються Росія, Канада, Китай, США, але Україна підіймається на 4-6 місце (як рахувати).
В Україні є великі запаси (від 5 до 25%) більшості елементів, які підпадають під визначення "критичної сировини" (літій, кобальт, скандій, графіт, тантал, ніобій та інші). Ми маємо великі запаси енергетичної сировини (уран та торій). Ми маємо достатньо прісної води. Ми маємо найкращі у світі землі.
Тобто у нас сконцентровані природні ресурси, які будуть актуальними у технологічному укладі майбутнього. І все це на маленькій компактній території в 600 тис. кв.км, з відносно невеличким населенням. Потенційно, українці на душу населення найбагатші у світі.
Але основною інвестиційною умовою має бути локалізація виробництва тут – хоча б 1-й, 2-й та 3-й переділ нашої сировини.
І ось тоді має сенс будувати нові блоки АЕС та стопіцот малих модульних реакторів.
— І що треба зробити, щоб це все стало реальним?
— Нам потрібні гроші (усміхається).
Але, окрім зовнішніх інвестицій та внутрішніх приватних інвестицій, про які ми говорили вище, є інше головне джерело.
Річ у тому, що абсолютна більшість людей не розуміють природу грошей. Усі гроші світу на сьогодні фіатні, тобто забезпечені законом та ланцюжками товарообміну, які вони обслуговують. Гроші – це обмінний еквівалент, який зв'язує інші види ресурсів. Нема грошей – нема зв'язків. Грошей в економіці повинно бути стільки, скільки потрібно. Не більше, і не менше. Якщо більше – інфляція. Якщо менше – немає економічного зростання.
Наприклад, в Україні грошова маса по агрегату М2 по відношенню до ВВП складає 42 %, в США – 80 %, в Китаї – 235 %. І то, 42% для нас це аномалія, оскільки ми зараз знаходимось на зовнішньому донорському живленні, зазвичай це не більше 30%. З такими пропорціями ми апріорі не можемо бути багатими.
Я зараз скажу страшну неполіткоректну річ – нам потрібна цільова інвестиційна емісія грошей.
Розглянемо, наприклад, будівництво ГЕС. Що нам потрібно для цього? Робоча сила – своя. Арматура і бетон – свої. Турбіна – своя. Потрібна імпортна електроніка і ще щось, в обсязі 10% від вартості проекту, тобто маємо локалізацію проекту на рівні 90%. При такій локалізації матимемо економічний мультиплікатор на рівні 5, тобто кожна емісійна гривня створюватиме платоспроможний попит у 5 грн. в нашій економіці. Зростання економіки "з'їсть" інфляцію.
Зрозуміло, що є питання корупції та ефективності. Але воно вирішується тим, що держава інвестує через національні інституції розвитку, а операторами цих інвестицій є українські корпоратизовані державні та приватні компанії. При цьому, механізм їх кратної фінансової відповідальності нескладно побудувати.
Глобально, основним фактором, який може зробити нас багатими, є наш монетарний суверенітет!
Але поки ми живемо з Вашингтонським консенсусом, "currency board" та знаходимось у нееквівалентному обміні з центром світової капіталістичної системи. Ми самі прийняли ці правила гри. В таких умовах неможливо зростати …
Досьє “Енрегобізнесу”
Віктор Куртєв - підприємець, Власник та СЕО Metropoliya Group, Директор програм з енергетики та сталого розвитку КШДУ їм. Сергія Нижнього, співзасновник ГО "Центр розвитку Бессарабії", власник низки компаній у різних галузях.
Основним активом Віктора Куртєва є Metropoliya Group - це найуспішніша в Україні проектно-інжинірингова група компаній з унікальною експертизою в енергетичній галузі, розробник Схем та Планів розвитку для енергосистеми України, девелопер та власник більше ніж 40 проектів у сонячній, вітровій, маневровій генерації, пристроїв накопичення енергії, "зеленого" водню тощо.
Віктор має активну громадянську позицію, виступає експертом з енергетики на багатьох майданчиках, має блоги на Український правді та Хвилі, є ініціатором багатьох соціальних ініціатив у галузі енергетики та рідної йому Бессарабії.
Фото Петро Білян
