АКТУАЛЬНИЙ КОМЕНТАР
У заголовку перефразовано відомі слова знаменитого головного виконавчого директора, а пізніше голови ради директорів, керівника компанії "Кока-Кола" Роберто Гойсуети. За шістнадцять років перебування на чолі компанії йому вдалося вивести компанію до рівня транснаціональної та завоювати багато нових ринків, зокрема ринки країн Східної Європи. Завдяки його роботі ринкова капіталізація компанії зросла на 3500% — від $4 млрд до $150 млрд (станом на 1997 р.). Але варто зазначити, що цьому багато в чому сприяла ефективна інвестиційна політика уряду США, без якої не було б експансії компанії на нові ринки.
Не дивлячись на процеси глобалізації, розвиток відкритої економіки, уряди розвинутих країн всіляко захищають як приплив зовнішніх інвестицій у країну, так і процеси просування на нові ринки своїх компаній. Останній приклад — навколо рішень Франції у зв’язку із втратою контракту щодо поставки 12 підводних човнів Австралії і яскрава демонстрація того, як захищаються національні інтереси у сфері інвестування. Ще більш вражає протекціоністська інвестиційна політика ФРН щодо добудови Північного потоку-2. Після другої світової війни Японія активно сприяла припливу інвестицій у активи промислових корпорацій країни. Можна наводити безліч прикладів того ж Сінгапуру і т.д.
Ці та інші приклади засвідчують, що інвестиційні ресурси завжди є обмеженими. І усі країни світу у глобальній економіці, можна сказати, жорстко конкурують за їх залучення. Разом з тим, у випадку сприятливої внутрішньої інвестиційної політики, коли зростає інвестиційна активність компаній, зовнішні інвестори також готові долучитися до таких процесів. Тобто в країні необхідно сформувати сприятливий інвестиційний клімат. Поняття "інвестиційний клімат" ще із 60-х років знаходиться в центрі особливої уваги урядів країн з ринковою економікою. Зокрема, науковці Гарвардської школи бізнесу вперше ввели це поняття та заклали такі показники як інституційні умови для інвесторів, можливості вкладання та вивезення капіталу. Потім це поняття доповнилось цілою низкою показників. В Україні нині можна орієнтуватися на інвестиційний індекс Європейської бізнес асоціації (EBA), яка на постійній основі проводить дослідження шляхом опитування компаній, що відображає настрої бізнесу щодо поточного стану інвестиційного клімату країни та прогнози на найближчі 6 місяців. Останні опитування констатували, що в Україні все ж таки зберігаються негативні тренди. Інвестиційний клімат несприятливий внаслідок слабкої судової системи, високого рівня корупції та значної тіньової економіки. Дійсно, як внутрішні так і зовнішні інвестори потребують гарантій на довгострокову перспективу.
Нагадаю, що Закон України "Про інвестиційну діяльність" було прийнято ще у вересні 1991 р. До його положень з того часу внесено багато змін і доповнень. Однак значного припливу інвестицій в Україну не спостерігалось, як і активності вітчизняних компаній за кордоном. Відповідно до цього закону, під інвестиційною діяльністю мається на увазі сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Зупинюся на інвестиційній політиці держави, адже від цього практично і залежать дії як громадян, так і компаній. Як уже зазначалося, одним із детермінантів притоку прямих іноземних інвестицій є привабливий інвестиційний клімат. Другий, і на мій погляд не менш значимий, є чинник формування інституту довіри у суспільстві і в першу чергу до державних інститутів. І напевно недарма у Національній економічній стратегії до 2023 року, яка затверджена КМУ 3 березня цього року, зазначено, що "першочерговим етапом є формування конкурентоспроможних умов для бізнесу та інвестицій, а також відновлення довіри до державних інститутів. Це дасть змогу перемогти у конкуренції за капітал на світовому ринку та як результат залучити інвестиції для модернізації секторів економіки".
Водночас варто підкреслити, що у Доктрині збалансованого розвитку "Україна 2030" наводяться системні розрахунки та порогові індикатори інвестиційної безпеки України, а саме: "частка прямих іноземних інвестицій у загальному обсязі інвестицій повинна бути на рівні 20-30% і вище; відношення обсягів інвестицій в основний капітал до ВВП - на рівні 25% і вище; відношення обсягів інвестицій до вартості основних засобів — на рівні 6% і вище". Таким чином, сьогодні важливо, щоб в Україні почала б реалізовуватися ефективна інвестиційна політика, яка сприяла б нарощуванню як конкурентних переваг, так і добробуту. Лише тоді усі будуть купувати українське.
Дмитро БАЮРА,
професор КНУ ім. Т. Шевченка
