Початок тут
У березні 2024 року було завдано масованого удару по тепловій генерації, Міненерго визнало втрату ще 9 ГВт і погодилося з ідеєю децентралізованої, розподіленої генерації, взявши участь і в написанні Стратегії розподіленої генерації-2035.
Стратегія-2035 публічна
Спрямована:
— на створення ГТУ, ГПУ – по суті регулюючих потужностей, проєктне призначення яких, особливо ГПУ, це робота в години пікового попиту на е/е, тобто припускає керовану циклічність (а де цикли, там, зазвичай, і проєктні величини максимальної кількості циклів, що визначають гарантійний термін застосування технології; а на яку кількість циклів, на який термін розраховано нові генерації ГТУ, ГПУ – не обговорюється);
— на збільшення парку ВЕС, СЕС – переривчастої генерації, що великою мірою примхлива і погано передбачувана, має вельми значні коливання в передбачуваній доступній потужності і, відповідно, можливих обсягах виробництва електроенергії залежно від часу доби (день-ніч), від хмарності (ясно-хмарно), від погодних фронтів та їхніх переміщень, від сезонів, пори року (зима-літо) – тобто, аж ніяк не гарантують виробництва е/е у заданому обсязі і в заданий час, як це може запропонувати традиційна теплова генерація (ті самі великі теплові станції на природному газі, ті самі 800-ки, що простоюють у країні з кінця 20-го - початку 21-го століття), як це можуть забезпечувати АЕС, що надають перевагу роботі в базовому режимі з можливостями сезонного, тижневого та помірного добового регулювання, а якщо йдеться про 2035 рік, то напевно і малі реактори, велика кількість яких вписана в ЕСУ-2050 і обіцяна міністром до реалізації 2029 року;
— на створення систем накопичення енергії – що нині, як правило, можуть зберігати е/е на 2-4 години проєктного спрацьовування заявленої потужності, тобто більшою мірою орієнтовані на оперативну підтримку енергосистеми, швидке реагування в разі раптових відмов устаткування, у разі різкої зміни видачі потужностей примхливих, переривчастих ВДЕ (ВЕС, СЕС).
У Стратегії-2035 заявлена етапність реалізації та надзвичайно мало конкретних цифр, точніше 2 цифри: 1 ГВт до кінця 2024 року (перший етап); 4 ГВт до кінця 2026 року (другий етап).
І якщо в публічному дорученні Президента нібито йшлося саме про ГПС і ГТУ, то в самій Стратегії не вказується конкретно, яких типів генерацій і яких потужностей має бути побудовано на першому і другому етапі.
Прописане в Стратегії-2035 очікування від її реалізації – це забезпечення достатності генеруючих потужностей. Тільки не вказано достатності для чого.
Для збереження критичної інфраструктури?
Для недопущення відключень, переривань енергозабезпечення населення?
Для забезпечення перших двох позицій і виробництв, що залишаться, які зможуть, погодяться працювати за будь-яких цін на е/е – типу виробництв малого та середнього бізнесу (без енергоємних виробництв, із ціною е/е вищою, ніж у конкурентів у Європі, у світі)?
Третій етап Стратегії – 2027-2035 роки, без зазначення кількісних показників, потужностей і термінів. Для нього запропоновано попрацювати активно у 2024-2026 роках у частині над виконанням Операційного плану створення умов для реалізації 5 стратегічних цілей:
1. Збільшення потужностей ГПС, ГТУ;
2. Збільшення потужностей переривчастої генерації (ВЕС, СЕС);
3. Створення та нарощування потужностей СНЕ;
4. Зміцнення, підвищення стійкості систем передачі та розподілу енергії;
5. Популяризація запропонованої Стратегії та її складових.
Задано попрацювати за 53 заходами/напрямками Операційного плану із закріпленням відповідальних і якісних показників виконання.
У Стратегії розвитку розподіленої генерації-2035 є посилання на Закони, але не згадується Енергетична Стратегія - 2050.
Тому наскільки вони відповідають одне одному, наскільки гармонійні, неконфліктні, несуперечливі – складно сказати.
Стратегія-2035 без особливої конкретики, але з великим натяком, що відповідати нині буде не тільки центральна влада і не стільки ЦОВВ, скільки необхідно включитися і навалитися всій місцевій і регіональній владі, а також споживачам, тим, кому особливо потрібна е/е, непогано подбати про себе, коханих, самостійно, придбати стореджі, поставити резервні генерації, а може вже і основні, з видачею надлишків у мережу. А може, і не тільки надлишків, а й основної частки виробленої суб'єктами господарської діяльності е/е, що, можливо, й непогано з огляду на критичність ситуації.
Але наскільки щорічні Звіти відповідності (достатності) генерацій до Планів розвитку та виробництва електроенергії на 10 років, що розробляються Укренерго і затверджуються НКРЕКП, узгоджуються, гармонізуються з ЕСУ-2050, із СРРГ -2035?
Чи немає там суперечностей у закладених підходах, реперних завданнях, що нібито формують політику в електроенергетиці – політику розвитку, а точніше нині вже політику відновлення і розвитку енергетичної галузі для забезпечення прискореного розвитку економіки?
Про це, напевно, знають розробники цих документів (Укренерго і Міненерго), НКРЕКП, можливо, хтось і щось в ОП, у КМУ, але не споживач...
І не зрозуміло, як стикуються дві Стратегії та План десятирічний за кількістю різного виду генерацій, за термінами їх зведення.
І тут можливий конфлікт інтересів з огляду на те, що до реалізації останньої залучено і місцеву владу, і дано меседж приватним компаніям.
При цьому 10 млрд у.о. і особливі, зручні умови для власників і будівельників приватної розподіленої генерації, озвучені Укренерго, «мучать смутні сумніви», нагадують ситуацію навколо «альтернативної» енергетики з безальтернативним високим «зеленим тарифом» у євро на 20-15-10 років і з суперумовами продажу, які, окрім проблем, стагнації енергетики та підвищення ціни е/е для споживачів в Україні, ні до чого особливо позитивного економіці не принесли...
Спільним місцем, що об'єднувало стратегування ще довоєнне – це необов'язковість виконання Стратегій, починаючи вже від Міненерго, що їх розробило, та Уряду, що їх затвердив, та майже повна відсутність спадкоємності. А також, а може і внаслідок, відсутність належного контролю за виконанням заявлених стратегій, їхніх реперних показників і термінів, як з боку Міненерго над державними компаніями, яким виписувалися завдання в цих Стратегіях, з боку Уряду за діяльністю Міненерго та інших інституцій, які мали бути задіяні у вирішенні завдань та досягненні заявлених цілей, так і з боку законотворців з ВРУ, так і внаслідок слабкого впливу, слабкого критичного ставлення громадськості (споживача) до дій влади, на жаль...
Можливо, тут мають місце залишки радянського мислення, коли вважалося, що влада за всіх подумає і обов'язково вирішить за кожного, а критика собі дорожче...
Начебто в сучасному цивілізованому світі, в Європі, Америці та й у Азії, яка швидко розвивається, існують інші підходи, коли за невиконання заявленого, зриви обіцянок владу подають у відставку, а з нових претендентів на владу таки запитують від самого початку їхнє бачення на енергетику, її розвиток, що вона дасть економіці, бізнесу, домогосподарствам. Коли кожна значуща політична партія у своїх програмах, з якими заявляється у владу, має програми розвитку економіки, в тому числі в електроенергетиці.
Чи змінилося стратегування, підходи сьогодні, за два роки війни?
Наприкінці вересня 2024 року удар по підстанціях Укренерго...
І нині в країні і навколо безліч експертів та експертних оцінок завданих збитків генераціям та енергосистемі, того, що залишилося і в якому стані, і безліч пропозицій експертних (і тих, хто стоїть за експертами, експертними групами та асоціаціями) як єдино правильно будувати «таку генерацію, яка буде стійкою до ракетних обстрілів» (як яскраво помітив в одному зі своїх виступів нині вже екс-керівник Укренерго).
Хоча навряд чи існують такі види діяльності, об'єкти, зокрема й енергетики, зокрема й генерації е/е, які стійкі до ракетних обстрілів. Напевно можуть існувати заходи, механізми щодо недопущення обстрілів, зокрема через їхню неефективність та отримання більшої шкоди в разі застосування їх до певних об'єктів (і втрати дорогих ракет, втрати на їхнє виробництво й закупівлі), і втрати можливі від інших заходів, що можуть бути застосовані світовою спільнотою до варварських методів ведення війни.
Наразі стан національної енергосистеми України можна охарактеризувати таким чином: дуже сильно зруйнована генерація на теплових електростанціях (ТЕС, ТЕЦ), частково виведена з ладу генерація на гідростанціях (ГЕС), пошкоджено й ВДЕ, частково зруйновані системи передачі та розподілу електроенергії, які щоправда швидко відновлюються завдяки героїчній праці енергетиків та обладнанню, яке надходить від небайдужих країн Європи, світу; окуповано Запорізьку АЕС та на окупованих територіях разом із ЗАЕС залишилось приблизно 18 ГВт потужностей.
У ЗМІ є численні публікації урядових чиновників, експертів-енергетиків, чиновників від енергетики та небайдужих громадян України на тему відновлення енергосистеми.
Згідно з публікаціями, як правило, процес відновлення передбачає введення в експлуатацію нових малопотужних джерел генерації замість зруйнованих, розміщуючи їх по всій території України, тобто децентралізацію генерації.
Закон України «Про ринок електричної енергії» визначає: «розподілена генерація – електростанція встановленої потужності 20 МВт і менше, приєднана до системи розподілу електричної енергії», тобто малі станції, що входять до контурів регулювання ОСР.
З публікацій випливає, що введення в роботу нових джерел генерації та децентралізація джерел – це дві сторони одного процесу.
Чи треба пов'язувати введення в роботу нових джерел генерації з децентралізацією?
Як уявляє вирішення цієї проблеми уряд України?
У трактуванні Кабінету Міністрів України (сайт https://www.kmu.gov.ua/news/) поняття децентралізація генерації (читай «відновлення») являє собою систему виробництва і передавання електроенергії, в якій є багато невеликих і малих локальних енергооб'єктів, розташованих по всій Україні.
При цьому децентралізація енергосистеми передбачає:
1. Комбінування різних джерел енергії: газопоршневих установок, газових турбін, сонячних панелей і акумуляторів, вітрових генераторів, когенераційних установок, транспортабельних котелень малої потужності, генераторів із приводами від двигунів внутрішнього згоряння (бензинові, дизельні, газові).
2. Максимальне наближення джерел генерації до споживача: споживачі стають активними учасниками у виробництві енергії – встановлюють власні джерела енергії.
3. Енергонезалежність і безпека: вихід з ладу одного об'єкта не призводить до відключення багатьох споживачів по всій Україні.
4. Розвиток регіональної економіки: утворення робочих місць у регіонах, розвиток інвестицій.
Як уявляють вирішення цієї проблеми чиновники від енергетики?
Думка НЕК «Укренерго» була висловлена екс-керівником В. Кудрицьким на конференції «Децентралізована генерація: нові можливості для бізнесу і громад».
Він сказав, що Україні недостатньо оновити знищену ворогом інфраструктуру, необхідно відбудувати нову децентралізовану генерацію.
Тому, згідно з його висловлюванням, єдиний спосіб побудувати безпечнішу, стійкішу до ворожих атак енергосистему – це замість однієї електростанції на 1000 МВт побудувати 200 станцій потужністю 5 МВт.
Крім децентралізації та спорудження нових енергооб'єктів, згідно із заявою екс-керівника НЕК «Укренерго», ми децентралізуємо, можна так сказати, систему власників генерації, тобто не просто можемо побудувати велику кількість електростанцій, а необхідно забезпечити велике представництво гравців на енергоринку.
На одному із заходів екс-керівник НЕК «Укренерго» В. Кудрицький також сказав: «Що стосується грошей. Дуже важливо розуміти одну просту річ: неможливо побудувати децентралізовану генерацію централізованим способом. Тобто неможливо створити якийсь новий «Укрпостачгенераторенерго», який побудує тисячі малих електростанцій. Цього не буде просто. Про це треба забути. Основним двигуном розвитку нової децентралізованої української енергосистеми буде, очевидно, приватний сектор. А раз це буде приватний сектор, то питання пошуку грошей – це проблема більше бізнесу, а не держави».
Ось ще одне з висловлювань екс-керівника НЕК «Укренерго»:
«Час грає проти традиційної генерації, і саме тому настільки критично важливо якнайшвидше розгортати децентралізовану нову генерацію. Таку генерацію, яка буде стійка до ракетних обстрілів».
Зовсім недавно, після звільнення, вже екс-керівник Укренерго у своєму черговому інтерв'ю уточнив і сфокусував свою позицію, що звучить, як заявлена політична лінія в електроенергетиці:
«Потреби енергосистеми рахуються в Укренерго. У нас є чітке розуміння, скільки і чого треба побудувати.
Це: 3 ГВт маневрової потужності на газі або біомасі, 4 ГВт сонячних станцій, до 5 ГВт вітру, 1 ГВт батарейних систем накопичення енергії.
Ось рецепт. Він дуже конкретний, дуже простий. Для нього не треба витрачати €400 млрд, навіть €100 млрд і навіть €40 млрд. Коштує це лише €10 млрд. Спосіб побудови цих потужностей не полягає в тому, щоб створити новий умовний «Укрпостачдерженерго». Він полягає у створенні умов, щоб усе це побудував приватний бізнес. Замість цього ми спочатку ганялися за нездійсненними мріями, а зараз робимо акцент, що це побудують державні компанії».
Згідно з думками уряду, єдиний спосіб відновлення національної енергосистеми – це введення в роботу численних джерел енергії з розподілом їх по площі України. Більше того, в НЕК «Укренерго» бачать, що розв'язання проблеми відновлення енергозабезпечення бізнесу і навіть усієї енергосистеми – це сфера діяльності приватного бізнесу.
Складається враження, що висловлені екс-керівником важливої енергетичної компанії-диспетчера всієї енергосистеми країни наміри щодо відновлення енергосистеми ґрунтуються на тому, що війна триватиме нескінченно та/або загроза атак з неба відтепер перманентна.
З іншого боку, керівник профільної асоціації ВДЕ, доктор технічних наук Станіслав Ігнатьєв, зазначає, що з 2022 року було втрачено контроль над 80% ВЕС, що залишилися на окупованих територіях, і загублено внаслідок атак з повітря приблизно 30% СЕС і 10% ВЕС на підконтрольних територіях, не вберегли(ся) і біо-станції, є серйозні пошкодження і на них.
Чи врятує розподілена генерація енергосистему в умовах війни?
При цьому по об'єктах ВДЕ не було масованих атак з комбінуванням БПЛА і ракет, а пошкодження найчастіше були від дронів, здатних виводити з ладу і обертові лопатки ВЕС, і значну кількість фотопанелей СЕС, інверторів і пристроїв, ліній підключення станцій ВДЕ до енергосистеми.
Можливо, введення в роботу великої кількості малопотужних джерел електроенергії, розосереджених по всій території України, дасть змогу пережити лихоліття, але не факт, що можна захиститися від дронів вежам ВЕС і скупченню СЕС. І дрони не такі й дорогі порівняно з ракетами.
А в перспективі середньостроковій (3-5 років) і довгостроковій (10-15 років) з такою системою генерації, яка пропонується, навряд чи можна відновити економіку довоєнного періоду, навряд чи можна вийти на показники розвитку енергосистеми та збільшення виробітку електроенергії, які планували в передвоєнний період на 10-річний термін (План 2021-2031 Звіту відповідності (достатності) генерацій від 16.06.2021 року).
Не зайвим буде згадати, що розвиток джерел генерації йшов від малого до великого, оскільки багаторічною практикою підтверджено, що чим більша одинична потужність джерела генерації, тим менші питомі капітальні вкладення на 1 кВт встановленої потужності, тим менші експлуатаційні витрати.
Крім того, наближення постачальників енергії до споживача веде до розміщення джерел енергії в житловій зоні населених пунктів. Це – шум, викиди шкідливих газів, оскільки в продуктах згоряння двигунів внутрішнього згоряння містяться шкідливі продукти внаслідок наявності в паливі різних присадок, а також продукти згоряння мастил.
Не останню роль, а вже одну з перших, відіграє ціна на електроенергію, вироблену малопотужними джерелами.
Згідно з даними АЗС, вартість одного літра бензину в Україні в першій декаді вересня в середньому становила близько 53,5 гривень за літр. Вартість дизельного палива – в середньому 52,8 гривень за літр.
Згідно з технічними характеристиками витрата палива в бензиновому генераторі становить 0,35 л на 1 кВт-год, що відповідає вартості понад 18 гривень (45 центів/кВт-год або €420/МВт-год).
Витрата дизельного палива становить 0,27 л на 1 кВт-год. Відповідно, вартість електроенергії при використанні дизельного електрогенератора становить понад 14 гривень за 1 кВт-год (35 центів/кВт-год або €300/МВт-год).
Слід мати на увазі, що це тільки паливна складова в ціні електроенергії.
Висока вартість електроенергії потягне за собою збільшення вартості товарів народного споживання, українська промисловість стане неконкурентною.
У разі використання генераторів із приводом від двигунів на газі, газових турбін собівартість електроенергії буде нижчою, але в рази більшою за електроенергію, що генерується на стаціонарних установках великої потужності (АЕС, ГЕС, ТЕС), собівартості ВЕС і СЕС, що буде не нижчою від «зеленого тарифу», що породило десятки мільярдів заборгованостей в енергосистемі України.
Нині вже ціна е/е від генерацій у країні торгується по 5 грн/кВт-год без ПДВ (€0,12/кВт-год), а з доставкою до кінцевого споживача для підприємств першої групи (енергоємних підприємств) і зі сплатою ПДВ приблизно €0,18/кВт-год, а для підприємств другого класу напруги – приблизно €0,23-€0,25/кВт-год.
При цьому за даними Євростату за друге півріччя 2023 року ціна е/е для енергоємних підприємств у Європі (з річним споживанням понад 150 млн кВт-год) становить:
- Перші економіки Європи:
Німеччина – €0,20/кВт-год,
Італія – €0,15/кВт-год,
Іспанія – €0,13/МВт-год;
Франція – €0,11/МВт-год.- У наших сусідів:
Угорщина – €0,25/МВт-год;
Польща – €0,24/МВт-год;
Словаччина – €0,23/МВт-год;
Румунія – €0,17/МВт-год.- У скандинавів:
Фінляндія, Швеція – €0,08/МВт-год;
Норвегія – €0,053/МВт-год.
Уже наголошується, що великий енергоємний бізнес емігрує з Німеччини до США, де ціни ближче до скандинавських, але більша пропозиція, ніж у скандинавів, і вимоги щодо викидів, зокрема СО2, м'якші.
У 2023 році відзначається зростання виробництва електроенергії в Європі та зниження спотових цін. Цього року продовжено зниження спотових цін, можливо, знизяться і ціни у споживачів. У той час, як у нас ціни споту значно зросли, зросли і ціни у споживачів, і НКРЕКП піднімає і далі прайс-кепи, а також тарифи Укренерго. Були розмови, окреслено спроби і щодо підняття тарифів ОСР. Цілком можливо, що після розв'язання питання Укренерго, НКРЕКП повернеться і до тарифів ОСР, як це було торік, коли після підняття тарифів населенню, під розмови про ремонти АЕС одночасно підняли тарифи ОСП і ОСР, загалом ще більше збільшивши фінансове навантаження непобутового сектору.
Наша традиція і політика, яку проводить профільне міністерство, відмінна від політики сусідів, країн ЄС.
Вона не дуже зрозуміла:
- ні побутовому споживачеві, коли немає дотацій і допомоги соціально вразливим верствам населення, а ціни для цілком заможних родин (включно з чиновниками, які встановлюють тарифи) вельми щадні;
- ані непобутовому споживачеві, коли з нього деруть грошей на доплати населенню, включно з цілком заможними верствами, які не бажають платити справедливу ціну, точніше, чиновники не бажають, щоб вони платили справедливу ціну, а соціально вразливим виплачували дотації адресні на самостійне особисте проведення розрахунків за справедливими цінами;
- ні побутовому, ні непобутовому споживачеві, коли з обох беруть на доплату «зеленим», за яким не проводилося аукціонів профільним міністерством і встановлено штучно завищену ціну;
- ані державним енергетичним корпораціям із незалежними членами Наглядових рад, коли треба платити не власникові-державі великі дивіденди з надвдалих продажів своєї продукції (що кратно перевищує собівартість її виробництва), а якимось структурам (хоч і державним) оплачувати «послуги» з відбирання в державних енергогенеруючих корпорацій грошей, чомусь названих публічними спеціальними зобов'язаннями (ПСО). Як з'ясовується, до того ж ще й в оплату ПСО для «зелених», що нараховується в тарифі доставки електроенергії всім споживачам, включно з населенням.
Згідно зі світовим досвідом і практиками, зрозумілими незалежним членам НР, власник має право забрати дивідендами хоч весь прибуток корпорацій. І якщо власником є держава, то дивіденди можуть піти до бюджету і звідти спрямуватися на адресні доплати соціально вразливим верствам населення, оплату рахунків за е/е і можливість доступу до електроенергії за економічно обґрунтованими тарифами. Також з бюджету держава-власник енергетичних корпорацій може вести доплати, обіцяні законом, і премії до рівня встановлених «зелених тарифів».
