* Частину І читайте тут, а 2 читайте тут.
Схоже на давно закладений у політичну, інституційну систему конфлікт. Коли створено профільне міністерство і на нього покладено проведення політики в енергетиці і навіть... формування політики. А підготовка конкретних Планів розвитку системи на 10 років законодавцем закріплена за ... господарюючим суб'єктом (хоч і державною корпорацією).
У багатьох країнах світу начебто заведено формувати політику законами з імперативними нормами, обов'язковими для всіх, а виконавча влада проводить її, водночас володіючи і законодавчою ініціативою, або одержуючи від законодавця карт-бланш на видання нормативних актів, які матимуть чинність закону (так звані директиви) і обов'язкові до виконання всіма учасниками галузі, хоч державними компаніями, хоч приватними. І виконавча влада, і законодавча є відповідальними перед виборцями-споживачами е/е.
Згідно з визначенням, наданим Законом (Закон України «Про ринок електричної енергії»): «електроенергетика – галузь економіки, що забезпечує споживачів електричною енергією». (Начебто для споживача, задоволення його потреби в електричній енергії і сформована галузь).
Законом визначено, що в галузі має проводитися державна політика, спрямована насамперед на «забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів». Серед інших напрямів державної політики і «захист прав споживачів».
За Законом формування та реалізацію державної політики в електроенергетиці здійснюють КМУ, Міненерго.
КМУ, насамперед, уповноважений затверджувати Енергетичну Стратегію України (ЕСУ). Серед низки інших повноважень: затвердження річного прогнозного паливно-енергетичного балансу, затвердження порядку проведення конкурсу на будівництво генеруючих потужностей та заходів з енергоефективності/управління попитом.
Перше повноваження Міненерго (центрального органу виконавчої влади – ЦОВВ), що прописане у Законі, – це формувати та реалізовувати державну політику в електроенергетичному комплексі з урахуванням Енергетичної Стратегії України. Тобто в рамках, на виконання, з урахуванням ЕСУ, Міненерго має повноваження формувати і проводити державну політику.
Серед інших повноважень Міненерго:
розробка цільових програм;
формування та затвердження прогнозного балансу електричної енергії;
забезпечення, проведення аукціонів з розподілу квот підтримки виробництва е/е з альтернативних джерел енергії;
формування та реалізація державної політики у сфері відновлюваних джерел енергії.
Зобов'язанням ЦОВВ за Законом (стаття 20) є здійснення моніторингу безпеки постачання електричної енергії, що має охоплювати баланс попиту та пропозиції на ринку е/е, рівень очікуваного попиту на е/е та передбачуваних додаткових генеруючих потужностей, заходи щодо покриття максимального навантаження та недопущення дефіциту генеруючих потужностей. Звіт про результати моніторингу ЦОВВ має публікувати кожні два роки, в якому серед іншого зазначати прогнозний баланс попиту та пропозиції на наступні 5 років, прогнози безпечності постачання на строк від 5-ти до 15 років, очікувану структуру виробництва, споживання для визначення заходів з управління попитом. ЦОВВ надсилає Звіт про результати Секретаріату Європейського Співтовариства та публікує на своєму сайті.
Наразі на сайті ЦОВВ немає Звіту за результатами моніторингу, ймовірно через воєнний стан. Незрозуміло, чи були такі Звіти за час дії Закону.
Але в 2021 році з'явилася ще одна стратегія – Стратегія енергетичної безпеки (СЕБ-2030).
Стратегія має свої цілі, сценарії їх досягнення, пріоритетні завдання для досягнення цілей за різними сценаріями.
В самій Стратегії заявлено, що вона спрямована на реалізацію стратегічного вибору – впровадження системи державного управління та управління в енергетичному секторі, що базується на засадах і принципах функціонування енергетичних ринків ЄС, а саме:
- прозорість державного регулювання, стабільність енергетичної політики та спадкоємність управлінських рішень;
- лібералізація, заохочення конкуренції та недопущення монополізму на енергетичних ринках, гарантування вільного доступу до ринків і мереж;
- втручання держави в діяльність суб'єктів підприємництва та механізми ринкового ціноутворення виключно в межах і в порядку, визначених законодавством;
- пріоритет інноваційно-технологічного розвитку енергетичного сектору з урахуванням пріоритетів енергетичної безпеки, охорони довкілля та низьковуглецевого розвитку економіки;
- запобігання енергетичній бідності та забезпечення соціального захисту вразливих категорій споживачів у такий спосіб, щоб не порушувати функціонування конкурентних енергетичних ринків;
- забезпечення енергетичної безпеки через солідарну співпрацю між усіма учасниками енергетичного ринку та розвиток державно-приватного партнерства.
Нібито принципи похвальні, але не дуже зрозуміло, чому впровадження системи державного управління в енергетичному секторі, що базується на засадах енергетичних ринків ЄС, вимагає Стратегії енергетичної безпеки...
Координацію та контроль за реалізацією цієї Стратегії покладено на Міністерство енергетики.
Для реалізації цієї Стратегії розробляють план заходів, визначають критерії оцінювання, а також створюють систему оцінювання та моніторингу рівня енергетичної безпеки.
Ця Стратегія передбачає звітування про стан її реалізації. Міністерство енергетики щорічно проводить оцінку рівня та загроз енергетичній безпеці України і подає її до Кабінету Міністрів України та Ради національної безпеки і оборони України.
Звітність щодо виконання цієї Стратегії Міненерго надає раз на 5 років.
Начебто Стратегій дедалі більше, а звітності щодо їхнього виконання та досягнення цілей дедалі менше, принаймні в публічному доступі.
І ніби записана в Законі «Про ринок електричної енергії» мета державної політики в електроенергетиці, як «забезпечення надійного, безпечного постачання електричної енергії», не наближається, особливо в частині надійності. А дедалі більше набирає акцент на безпеку, улюблене слівце відомих структур, що не люблять ділитися інформацією, а режим закритості та секретності у своїй роботі – їхній стиль і основа.
Що позитивного це дає і дасть електроенергетиці, споживачам електричної енергії в країні особливо незрозуміло. Але важливості і секретності все більше, звітності та розуміння все менше.
У Законі «Про ринок електричної енергії» не зазначена участь законодавця у формуванні політики в електроенергетиці. Ні з точки зору узгодження, затвердження Стратегії, програм і планів (балансів), ні з точки зору контролю за їх виконанням та якості досягнення головної мети державної політики (забезпечення надійного, безпечного постачання електричної енергії споживачу). Мабуть, законодавець повністю передав свою політичну волю і відповідальність за політику (її формування) виконавчій владі.
Можливо тому, що слова «енергетика», «електроенергетика» не фігурують у Конституції, де прописано поділ повноважень законодавчої та виконавчої влади.
При цьому слово «економіка» є. Економіка в широкому сенсі слова неможлива без енергетики, без енергії, без електричної енергії, без електроенергетики...
До речі, в Законі «Про використання ядерної енергії» (в країні більше половини е/е виробляється з використанням ядерної енергії) присутня ВРУ у формуванні політики, зокрема в затвердженні державної програми розвитку паливно-енергетичного комплексу, його частини, що стосується ядерної енергетики, а завданнями КМУ є розробка програм та їх реалізація, як проведення політики... Хоча який вигляд має ця програма (розвитку паливно-енергетичного комплексу) було б цікаво подивитися та/або дізнатися, де можна подивитися таку програму...
У Законі «Про ринок електричної енергії» не зазначено обов'язків і відповідальності за використання наданих повноважень, не записано звітування щодо виконання Стратегії, Програм, Планів виконавчою владою, ані перед ВРУ, ані перед споживачем (громадськістю), заради якого й створено електроенергетику. Хоча в попередніх Законах («Про електроенергетику», «Про умови функціонування ринку електроенергетики») норми регулярного звітування та публікації ЦОВВ були.
Виконавча влада сама собі постановник завдань, виконавець і оцінювач/приймальник виконання. Якщо не виконується Стратегія, то можна... написати нову. А то й не одну... Якщо не реалізуються програми, можна... розробити інші. Якщо плани (прогнози, баланси) не відповідають факту, істотно відхиляються від факту, то можна/потрібно вчасно плани правити та/або переписати на нові, щороку новий план на наступні 5-10 років, а що було з попередніми і неважливо – за це відповідальності немає...
Крім державних інституцій (КМУ, ЦОВВ) законодавець у статті 19 (п. 3) поклав розробку Звітів відповідності (достатності) генеруючих потужностей (без чого неможливе, напевно, забезпечення надійного, безпечного постачання електроенергії) на... господарюючий суб'єкт (Укренерго). У Звітах розробляється і План виробництва е/е різними видами генерацій на десятирічний період. Раніше такі функції закріплювалися за КМУ, ЦОВВ.
Звіти доручено розробляти щороку і затверджувати незалежним Регулятором (НКРЕКП). При цьому знову-таки не вказано відповідальність за якість документа, його виконання, тобто важливий сам факт наявності. У попередніх законах («Про електроенергетику», «Про умови формування ринку електричної енергії») ці завдання/функції були за КМУ, Міненерго (ЦОВВ).
З іншого боку, елементами, інструментами проведення державної політики Законом визначено саме Стратегію, Програми, Плани (прогнози), Звіт відповідності (достатності) генерацій.
Якби довгострокові програми і стратегії, плани ухвалювалися законами, директивами, мали б силу законів, то вони мали б виконуватися і відповідальними інституціями, і всіма учасниками - і державними компаніями та підприємствами, і приватними. І не повинні були змінюватися при змінах уряду, змінах міністра, а тільки через нові закони.
Жодна Стратегія на 25-15-10 років, жодна Програма на 15-10 років, жоден План на 10-5 років не були виконані, і нікого за це не спитали, не посварили навіть. З них штучно вибираються окремі теми і позиції, пробиваються групами зацікавлених компаній, приватних підприємств за підтримки чиновників тієї чи іншої інституції. Між інституціями – часті конфлікти.
Часті конфлікти між інституціями та державними корпораціями (з великими активами, що дісталися з тих ще часів, і що посідають монопольні позиції у своїх сегментах діяльності), на які високі можновладці покладають високі зобов'язання на користь третіх осіб – зобов'язання, виконання яких ведуть до гальмування розвитку, стагнації корпорацій.
І нема з кого спитати за невиконаний План, не кажучи вже й про Стратегії, які переписуються новими урядами та міністерствами замість їх повного, комплексного, а не вибіркового виконання.
І так «з року в рік усе відбувається навпаки». Незрозуміло, чи є політика в енергетиці, яка це політика і в кого, хто несе за неї відповідальність.
Тобто на додаток до довоєнної традиції необов'язковості виконання обіцяного, записаного, додалося розширення поля невизначеностей, точніше, нових стратегій і планів, які виробляють чиновники, на які відволікають увагу і ресурси...
Важливості й секретності дедалі більше, керованості в досягненні цілей Стратегій і виконанні заявлених планів дедалі менше. Звітності та контролю дедалі менше, дедалі більше закритості та пропозицій споживачеві вірити, «довіряти тільки джерелам офіційної інформації», тобто сайту Міненерго, приміром... Немає звітів моніторингу безпеки постачання електроенергії – зобов'язання, записаного в Законі, і незрозуміло, чи був узагалі хоч один звіт з моменту ухвалення Закону «Про ринок електричної енергії» – головного нормативного документа вітчизняної енергетики, І нікому й нічого не було за невиконання норм Закону, положень та реперних показників стратегій, невиконання планів, а замість цього – нові обіцянки та прожекти, а також вибірковий підхід до реалізації Стратегій (і нових, і старих), програм і планів. І навіть у законодавстві останнього періоду дедалі більше змін та уточнень на користь одного напряму – напряму переривчастих генерацій, які були куплені за чужі гроші в чужих країнах, а віддавати треба свої і без можливостей використання вітчизняного машинобудування...
Далі буде.
