Ми ще пам’ятаємо, як все починалося. Прийнятий у 1992 році Закон «Про приватизацію майна державних підприємств» мав на меті створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України.
Створювати таку економічну красоту планувалося через відчуження державного та комунального майна на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.
Майна було багато і різного: майно державних підприємств, незавершене будівництво, частки (паї, акції) держави у статутних капіталах господарських товариств (корпоративні права).
На кожний товар - свій покупець. Комусь потрібні будівлі, комусь недобудови. Але якщо хочеш отримати працюючий бізнес, який на окремі об’єкти майна не ділиться, то тобі - за приватизацією корпоративних прав.
В державних підприємствах корпоративних прав в їх прямому визначенні не існувало. Для їх появи необхідно було перетворити такі державні підприємства в те, що має корпоративні права – в господарські товариства.
Тому у 1993 році був виданий Указ Президента № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств».
Завдань Указ поставив більш ніж достатньо: і реформувати управління державним сектором економіки, і підвищити відповідальність державних підприємств за результати економічної діяльності та підготовки їх до приватизації.
З того часу корпоратизація та приватизація пішли разом пліч-о-пліч.
Як виявилося, реформування управління державним сектором економіки на протязі десятиліть було невдалим. Принаймні саме таке обґрунтування було оголошено для чергової реформи, яка сконцентрувала свою увагу на корпоратизації залишків державних підприємств та запровадженні незалежних наглядових рад.
Варто зазначити, що наглядові ради існували в акціонерних товариствах завжди. Якщо коротко описувати їх роль, то вони утворювалися для управління товариствами між загальними зборами акціонерів.
Процедура проведення загальних зборів акціонерного товариства, коли їх кількість хоча б два акціонера, достатньо повільна. За загальним правилом повідомлення про скликання зборів надсилається акціонерам не пізніше ніж за 30 днів до їх проведення. Є ще строк в 15 днів, але це виключення із загального правила. Все це займає багато часу.
Наглядові ради збираються швидко і приймають управлінські рішення з важливих питань акціонерного товариства між загальними зборами.
Інший випадок, коли акціонерне товариство має одного акціонера. До таких належить значна частина товариств з державною часткою. Тоді загальні збори не скликаються, а державний орган управління приймає рішення своїм розпорядчим актом.
На першій погляд здається, що в такому випадку наглядова рада не потрібна. Але за загальним принципом вони існують, і в цьому нічого поганого немає. Наприклад, Кабінет Міністрів, як орган управління, належить до колегіальних, і прийняття ним рішення як єдиним акціонером потребує дотримання регламенту Уряду і проведення засідання.
Якщо управління здійснює міністерство, то міністра, як політичну особу, відволікати з приводу господарської діяльності певного товариства або погодження господарських договорів не зовсім зручно.
І в цьому випадку наглядова рада має можливість оперативно зібратися та вирішити необхідні питання.
На превеликий жаль, поточна реформа корпоративного управління державного сектору економіки надала занадто великі права наглядовим радам. Ще не забувся корпоративний конфлікт в АТ «Укренерго», коли рішенням наглядової ради був звільнений виконавчий орган товариства.
Для відновлення становища міністерству як акціонеру прийшлось звертатися до суду та ухвалою про забезпечення позову зупиняти дію рішення наглядової ради. В попередніх редакціях закону одноосібний акціонер міг своїм рішенням швидко скасувати спірне рішення наглядової ради і прийняти своє.
Однак, повернемося до корпоратизації та приватизації. І варто звернути увагу на інший приклад.
Для корпоратизації державного підприємства «НАЕК «Енергоатом» був прийнятий окремий Закон «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
В пояснювальній записці до законопроєкту метою такої реорганізації державного підприємства в акціонерне товариство визначено підвищення ефективності його діяльності, у тому числі через удосконалення корпоративного управління.
Не розглядаючи усіх подробиць удосконалення корпоративного управління, заслуговує уваги перерозподіл повноважень з призначення виконавчого органу.
Під час існування державного підприємства виконавчий орган (президент) призначався на посаду державним суб’єктом управління за пропозицією наглядової ради і звільнявся нею же.
В результаті корпоратизації призначення та звільнення виконавчого органу (правління) віднесено до виключної компетенції наглядової ради, більшість членів якої має бути незалежними.
Наскільки такі зміни покращили корпоративне управління - інформація відсутня, а інтересам держави, скоріше, вони не відповідали.
А ми пам’ятаємо, що корпоратизація рухається разом з приватизацією. Тому пропозиція продати, тобто приватизувати, 25 відсотків акцій акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» подиву не викликала.
Непокоять певні дрібниці.
Чому саме 25 відсотків акцій і чому в «одні руки»? Якщо у держави залишається 75 відсотків, то це не дозволить приймати рішення з багатьох важливих питань діяльності товариства. Чи не буде така продаж втратою контролю?
В такій ситуації, може повернутися та пригадати про старе добре правило, яким надати працівникам, як варіант - пенсіонерам, акціонерного товариства «НАЕК «Енергоатом» переважне право на придбання акцій у разі їх приватизації?
Це дозволить і віддячити за багаторічну працю на підприємстві, і пакет акцій у 25 відсотків розділити, не дозволяючи його сконцентрувати у однієї особи.
Може так і виглядає багатоукладна соціально орієнтована ринкова економіка.
