Не зважаючи, що відбудова України дійсно потребує Прямих Іноземних Інвестицій (ПІІ), які нерозривно взаємопов’язані з транснаціональними корпораціями (ТНК) для інтеграції у глобальні ланцюги доданої вартості (– ЛДВ) із мінімальними ризиками повернення фінансових вкладень й отримання прибутку, нашій державі варто, як найменш, враховувати та зменшити небезпеку від міжнародних досвідчених акул комерційної діяльності.
Не будь-які інвестиції є доцільними та варто їх залучати без селективного відбору! Нижче - застереження на прикладі Словацької Республіки, яка мала напередодні вступу до ЄС у травні 2004 року ознаки, які з високою вірогідністю будуть наближено притаманні й післявоєнній Україні.
Згідно з «Економічним дослідженням ОЕСР: Словацька Республіка 2004»,Словаччина відзначалася одним із найвищих рівнів безробіття в зоні ОЕСР із зосередженням на низькокваліфікованих працівниках, який складав 40% від кількості всього працездатного населення. При цьому, рівень заробітної платні був другим із найнижчих в ОЕСР і в бізнес-секторі країни в середньому становив менше п’ятої частини розміру, наприклад, в таких країнах ЄС, як Австрія та Ірландія. Водночас, зовнішній тиск та ПІІ на економіку відбувався суттєвий, але не сприяв створенню адекватних робочих місць у достатній кількості, зокрема через застарілі навички робочої сили, невідповідність системи освіти та навчання мінливим вимогам роботодавців та формуванню компетенцій, що затребувані ринком.
Низькі витрати на робочу силу стали одним із основних чинників, який приваблював іноземних інвесторів до Словаччини, а також створеним Урядом країни сприятливий інвестиційний клімат.
Внаслідок, вже у 2019 році та виходячи з «Економічного дослідження ОЕСР: Словацька Республіка 2019» економіка країни виграла від міцної інтеграції в глобальні ЛДВ завдяки ТНК та ПІІ з сильною спеціалізацією, хоча лише і в обмеженій кількості секторів - автомобільному (зокрема, за участі Volkswagen, Peugeot, Citroen, Kia Motors, Jaguar Land Rover, Hyundai Mobis) та електронному (у т.ч. завдяки інвестиціям Samsung Electronics та Foxconn), які згенерували 95% доданої вартості в цілому по цим двом галузям. Разом з тим і як зазнається у статистичних даних Євростату про міграцію та населення мігрантів, одночасно втрачена, через еміграцію, одна десята національного населення й збільшилася з 2004 до літа 2023 рр. кількість мігрантів, перш за все з третіх країн (80% від всієї кількості мігрантів) і, насамперед, на низькокваліфіковані позиції (більшість іноземних громадян приїхали з України, Сербії та В’єтнаму; значні громади є з Російської Федерації, Північної Македонії, Грузії та Китаю; частина - з Афганістану, Марокко, Сирії, Ірану, Індії, Туреччини, Грузії та Вірменії).
Дисбаланс кваліфікації робочої сили потребам ринку праці призвів до концентрації промислового виробництва за участі іноземного капіталу на збірці/переробці імпортованих проміжних ресурсів на експорт (40% всього імпорту 2019 р.) та з низькою часткою внутрішньої доданої вартості, що призвело до зниження заробітної плати порівняно з міжнародними стандартами (так, наприклад, у 2024 році гастарбайтер з України за пайку електронних плат в Словацькій філії Данської корпорації GPV Group може претендувати на винагороду не більше 950Є на місяць, що на третину менше, ніж у Німеччині, Франції та ін.). В контексті низьких доданої вартості та заробітної плати цікаво привернути увагу і до внеску домінуючих груп виробництва в структурі імпорту/експорту Словаччини у 2023 р.: імпорт/експорт «частин та приладдя до автотранспортних засобів» склал 13,4% ($15,5 млрд) та 35% ($41 млрд) відповідно, імпорт «електричних апаратів» склав 4,7% ($5,43 млрд) та експорт «електротехніки та обладнання і їх частин» 15,7% ($18,3 млрд).
Окрім інших вад та ризиків безвибірковості до ТНК і ПІІ, хоча і отримавши на певному етапі імпульс економічному розвитку, виробничий сектор Словаччини через високу інтегрованість в міжнародні ЛДВ сильно вразливий від глобальних потрясінь («Економічне дослідженні ОЕСР: Словацька Республіка 2024»): війна Росії проти України сповільнила зростання промислового виробництва, зокрема в автомобільному секторі, через ослаблення глобального попиту, і експорт в різних галузях Словаччини наприкінці 2023 року став низьким; тривала війна в Україні або ескалація конфлікту на Близькому Сході може призвести до стрибка світових цін на енергоносії та ще більше знизити зовнішній попит.
Висновок перший і уроки для України. Погоня за інвестиціями понад усе (майже як самоціль), зокрема від лідерів світової індустрії, та ще які сприяють конкурентоспроможності на зовнішніх ринках продукції національного виробництва й в рамках ЛДВ ТНК - можуть призвести до слабо диверсифікованої економіки, сконцентрованої на низькотехнологічних виробництвах із незначною доданою вартістю та повною залежністю національної податкової бази від кон’юнктури світових ринків збуту в секторах, які нав’язуватимуться з боку ТНК бенефіціарам; філії ТНК не факт, що сприятимуть створенню нових робочих місць саме для місцевого населення, підвищенню його кваліфікації до високої та вірогідно орієнтуватимуться на мігрантів із найдешевшої робочої сили з третіх країн; вітчизняна банківська система може бути поглинута іноземною системою фінансових послуг, втративши провідні позиції в грошових потоках та позбавивши левової частки впливу на ефективний незалежний розвиток держави (в Словаччині іноземні банки складають близько 87% загальних активів банківського сектора). Про роль та актуальні аспекти удосконалення українського ринку капіталу, зокрема банківських послуг, див. колонку автора «Зовнішні джерела погашення втрачених активів та фінансування розвитку» у випуску ЕнергоБізнесу № 04 від 30.01.2024).
Як Україні не стати жертвою ТНК!?
Про потенціал негативного та найгіршого сценарію «ЖЕРТВИ» України наголосив Виконавчий директор аналітичного центру “Український інститут майбутнього” Анатолій Амелін під час Першого міжнародного бізнес-форуму «Візія України 2030", що організований Компанією «Crowe Mikhailenko» та Асоціацією Українських Банків 24.07.2024. Факторами цього сценарію на наступні 10 років спікером наведено такі: «на глобальному рівні стабільності та передбачуваності чим далі буде менше, а хаосу та регіоналізації більше; ризики військових конфліктів в усьому світі підвищуватимуться і кожна країна намагається мати свою стратегію, програму протекціонізму; Україна (раніше із експортоорієнтованої з високою доданою вартістю), починаючи з 1991 року до сьогодні, стала сировинним придатком до розвинутих країн; вона не стала суб’єктом і наближена до сценарію жертви, бо концентрується на точкових змінах, реформах та трансформаціях і не визначає моделі свого майбутнього із довгостроковим баченням/стратегії цілеспрямування, зокрема розуміння місця в європейській моделі, та дуже залежить від зовнішнього фінансування. Як наслідок, 15% населення планують емігрувати, 40% вагаються, а ефект від освіти отримуємо років через 15-20. Суб’єкт же має власний план майбутнього, розуміє хто він є, куди йде, хто його партнери та як вибудовує стосунки і впливає на інших суб’єктів».
Тези п. Амеліна в унісон, хоча і опосередковано свідчать про актуальність застережень у першій частині цієї публікації (щодо хибності прийняття пропозицій будь-яких іноземних інвесторів, у т.ч. для підвищення експортного потенціалу з гарантованим отриманням на початковому етапі валютних надходжень за будь-яку ціну, та помилковості сліпого слідування, як нібито безперечно позитивному, досвіду держав-членів ЄС), а також концентровано по суті підтверджують важливість завчасно порушених питань для вирішення наведених аргументів, сформульованих висновків та рекомендацій у значній низці моїх публікацій в ЕнергоБізнесі (в т.ч. «Україна-ЄС: зелений перехід, енергетика та повоєнна відбудова», № 5-6 від 13.02.2023; «Стратегічні орієнтири планування відновлення/відбудови України у розрізі енергетики», № 7-8 від 28.02.2023; «Людський капітал в повоєнний час: невідкладні дії чи мрії про інвестиції?», № 43-44 від 30.11.2023; «Екзальтований оптимізм: що можна очікувати від результатів Ukraine Recovery Conference 2024», № 24 від 30.06.24).
Тож, нагадування/ключові акценти з раніше опублікованого - далі.
Виходячи зі Звіту за підсумками Міжнародної експертної конференції з питань відновлення, реконструкції та модернізації України (25.10.2022. м. Берлін), одними із фундаментальних принципів повоєнної відбудови є раннє планування відновлення (навіть під час конфлікту), що може стати тригером довгострокового сталого розвитку, та перехід на економіку знань, її базування на дослідженнях та інноваціях (ЕнергоБізнес № 5-6 від 13.02.2023).
Відповідно до Практичного керівництва Міжнародної Організації Праці «Прогнозування потреб у навичках для екологічних робочих місць» (2015 р.), відправною точкою для визначення необхідних кваліфікацій та планування освіти має бути стратегічний національний план розвитку, а ідентифікувати кількісно попит у кадрах дозволить узгодження з донорами або будь-якими іншими джерелами фінансування обсягів коштів, які будуть виділені на імплементацію плану (ЕнергоБізнес № 43-44 від 30.11.2023).
Згідно з пп. 66-73, 76,85 преамбули та статтями 14-16 Регламенту ЄС 2024/792 від 29.02.2024 про створення Ukraine Facility, фінансування може бути надано у підтримку Плану для відбудови України, який повинна розробити Україна з урахуванням особливої ситуації та потреб відновлення, а також, що має доповнюватися Інвестиційною програмою України відповідно до пріоритетів Плану (ЕнергоБізнес № 24 від 30.06.24).
Як різке збільшення та окупність іноземних інвестицій у відбудову, так і рівень заробітної плати на рівні розвинутих країн світу знаходяться у прямій залежності від визначення Україною пріоритетів і проєктів із орієнтацією на експорт і імпортозаміщення з конкурентоспроможним потенціалом (ЕнергоБізнес № 43-44 від 30.11.2023).
При встановленні стратегічних пріоритетів, плануванні послідовності відновлення та інвестицій із коротко-, середньо- та довгостроковими горизонтами варто приділити більш уваги інвестиційно привабливим промисловим підприємствам (ЕнергоБізнес №7-8 від 28.02.2023), зокрема:
- актуальними для повоєнного відновлення/відбудови та безпеки є виробництва енергоефективних та екологічно чистих конструкцій та матеріалів для будівництва, харчової переробної промисловості, військово-промислового комплексу);
- одночасно і виробництвам, які є експортноорієнтовними: металургійним, цементним, хімічним з виробництва мінеральних добрив.
На жаль, на політичному рівні пріоритети (зокрема в розрізі регіонів) не визначені. А інакше, як випливає із Практичного керівництва ООН, Світового Банку, ЄС (2017 р.) щодо оцінки та планування відновлення і розбудови миру, неможливо розробити ґрунтовний план відбудови та досягнути офіційної угоди між урядом і партнерами з імплементації та фінансування плану (ЕнергоБізнес № 43-44 від 30.11.2023). Підготовку кадрів необхідно програмувати як частину формування нацплану повоєнної відбудови (ЕнергоБізнес № 43-44 від 30.11.2023).
Схвалений Українською та ЄСівською сторонами «План для “Ukraine Facility” 2024-2027» не складає ефективне програмування поетапної відбудови та зрозумілої дорожньої карти потенційним приватним інвесторам й іншим фінансовими партнерам (ЕнергоБізнес № 24 від 30.06.24).
Допоки та врешті-решт Україною не буде розроблений ґрунтовний План відбудови і як його рекомендує світова спільнота, сподівання на розширене фінансування з іноземних джерел залишатимуться марними, а мінімізація взаємопов’язаних ризиків інвестицій та нестачі людського капіталу неможлива (ЕнергоБізнес № 24 від 30.06.24 та № 43-44 від 30.11.2023).
З викладеного вище логічно випливає висновок другий в контексті всієї цієї статті: якщо Україною не буде розроблений фундаментальний план відновлення, реконструкції та модернізації, зокрема з урахуванням «Практичного керівництва ЄС, ООН, Світового Банку (2017 р.) про планування відновлення країн, які стикаються з військовими конфліктами» та із забезпеченням промоушену, лобіювання національних інтересів- пастка (її опис у висновку першому) від ТНК неминуча.
Примітка: механізми розроблення плану див. в інших статтях автора у ЕнергоБізнесі та наукових виданнях.
